Кистяковский Александр (fb2)




КІСТЯКІВСЬКИЙ Олександр Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Криміналіст, історик права.

З родини священика. Син, Кістяківський Ф., – міністр внутрішніх справ Української Держави; син,

Кістяківський В., – фізико-хімік, дійсний член Української АН і АН СРСР; внук, Кістяківський Г.,

– фізико-хімік, член Американської Національної АН, професор Гарвардського університету, член

Американського комітету національної оборони (1944-1945), керівник відділу вибухових речовин

атомних лабораторій в Лос-Аламосі та дорадник американського президента Ейзенхауера у

справах науки і технологій; брат, Кістяківський В., – доктор медицини, професор

Гейдельберзького та Страсбурзького університетів.

Народився 14 (26) березня 1833 р. в с. Городищі Сосницького повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – Менський район Чернігівської області України, а не Бахмацький, як

вказують довідники).

Помер 13 (25) січня 1885 р. в м. Києві Російської імперії (нині – столиця України).

Навчався в Чернігівських духовному училищі і семінарії, закінчив юридичний факультет

Київського університету (1857). Стажувався в Берлінському, Віденському, Гейдельберзькому,

Неаполітанському, Римському університетах (1871-1873).

Працював в межовому департаменті Сенату, міністерстві народної освіти, викладачем Київського

університету (1864-1871).

Член Російського Географічного товариства.

Почесний професор Санкт-Петербурзького і Московського університетів.

Ініціатор заснування та голова Київського юридичного товариства.

Друкувався в журналах «Основа «, «Журнал цивільного і карного права», «Збірник державних

знань», «Київська старовина», «Журнал міністерства юстиції», «Київські університетські вісті»,

«Журнал міністерства народної освіти».

Перу К. належать книги: «Дослідження про смертну кару» (1867), «Про припинення

обвинувачуваних способів ухилятися від наслідку і суду» (1869), «Елементарний підручник

загального кримінального права» (1875), «Дослідження про смертну кару», «Вплив Бекаріа на

російське кримінальне право», «Молоді злочинці та установи для їх виправлення»,

Наш земляк зібрав і видав збірник законів « Права, за якими судиться малоросійський народ «

(1879).

До того ж, видатний вчений опублікував близько 70 наукових статей.

К. ніколи не приховував своїх відверто проукраїнських симпатій, що не раз оберталося

неприємностями по службі.

Серед друзів та близьких знайомих К. – В. Антонович, Л. Білогриць-Котляревський та ін.


***

ДЕРЖАВІ ЗЛОЧИНЦІ НЕ СТРАШНІ

, з правового кредо О. Кістяківського

Злочин, яким би тяжким він не був, залишаючись винятковим явищем у нормальному

громадському житті, небезпеки для існування держави не становить.

ДОСИТЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ, з дисертації О. Кістяківського «Дослідження про смертну

кару»

Якщо наука про непорушність людського життя не підтверджується ні минулим, ні нинішнім

життям народів, це ще не означає, щоб вона суперечить природі людини і, отже, нездійсненна.

Навпаки, з тих пір, як вона з’явилося на світ Божий, вона має вже свою, хоча й убогу, історію.

З того часу повага до людського життя значно зросла, а разом з тим міцніє надія на можливість

здійснення в системі покарань вчення про непорушність людського життя.

Підтвердженням цьому є поступове вигнання протягом останніх півтораста років страти з

європейських і американських кодексів, величезне зменшення кількості смертних екзекуцій у

Європі й Америці, все більш і більш зростаюча несхильність європейської людини до відібрання

життя в злочинців.

…Якщо в житті народів є рух уперед, то немає сумніву, що, йдучи цим шляхом, вони дійдуть до

повного щезнення страти і разом з тим до визнання непорушності людського життя навіть в особі

злочинця. Цього і не хочуть помічати прихильники страти.

З ними може трапитися те ж саме, що з їхніми супротивниками: ті, захопившись ідеалами

майбутнього, забули все минуле і побудували будинок з повітря; ці, спрямовуючи свої погляди

тільки в минуле, можуть втратити під собою ґрунт сьогодення: що крок уперед, то більше поваги

до людського життя. Порівняння суспільства, що карає стратою вбивцю, з чесною людиною, яка

вбиває того, хто на нього нападає, є порівняння фальшиве, натягнуте і невірне.

Суспільство по відношенню до злочинця знаходиться зовсім в іншому становищі, ніж особа, на

яку напали, по відношенню до того, хто до напав. Якщо ця особа не вб’є свого супротивника, вона

сама може позбавитися життя; вона поставлена в таке круте становище, в якому вбивство є єдиний

шанс для збереження власного життя.

Якби навіть був інший ідеальний результат, час такий короткий, той, на кого напали, знаходиться

в такому ненормальному стані, що йому міркувати ніколи, і залишається єдиний порятунок –

убити свого