би вийти в люди, скласти капіталець і зробити хорошу партію, Іван Олександрович викроїв свого
головного героя.
Племінник з жовтими квітами «складений» з Соліка (племінника В. А. Солоніцина – Володимира
Аполлоновича Солоніцина) і Михайла Парфеновича Заблоцького-Десятовського.
ГЕТЬ ВІЛЬНИЙ ДУХ, з кореспонденції В. Скуратівського «Заблоцький – «розумовий
контрабандист»
Андрій Заблоцький-Десятовський. За походженням – найскромніший чернігівський дворянин, вихованець Новгород-сіверської гімназії, приблизно одноліток Гоголя. Тобто він з того
українського середовища, яке старанно перегортало автономістську, тоді ще не надруковану
«Історію русів», проте вже іншого майбутнього, окрім старанної імперської служби, для себе не
бачило. Разом з тим пам’ятало і грибоєдовське «служити б радий, прислужуватися нудно».
Епіграф до всієї службової біографії майбутнього дійсного таємного радника Заблоцького-
Десятовського.
…Ні, він не був радикалом. Але в своїх статтях і звітах перекладав гранично діловою і
аргументованою мовою ту несамовиту тяжкість. Цензура, яка викреслювала тоді навіть з
куховарських книг кухонний технічний вираз «вільний дух», якось не помічала обґрунтований
вільний дух соціографічних й економічних творів дійсного статського радника (статського
генерала).
…У кінці 1850-х граф Муравйов («герой» некрасовських «Роздумів біля парадного під’їзду») в
режимі інтриги змінив графа Кисельова на посту міністра державного майна. Як він керував тим
«живим майном», добре видно з того знаменитого вірша.
Але Муравйов не зупинився і перед тим, щоб закрити в тому міністерстві цілий департамент. На
чолі з Заблоцьким-Десятовським. Аби викорінити того з його «вільним духом» з міністерства!
Того, хто жартома називав себе «розумовим контрабандистом».
