Заблоцкий-Десятовский Андрей (fb2)


Настройки текста:



ЗАБЛОЦЬКИЙ-ДЕСЯТОВСЬКИЙ Андрій Парфенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, історик, державний діяч. Псевдонім – Російський поміщик. Один з

фундаторів відміни кріпосного права на теренах Російської імперії (1841).

З дворянської родини.

Народився 4 (16) квітня 1808 р. на х. Напраснівці Новгород-Сіверського повіту Чернігівської

губернії Російської імперії (нині – Новгород-Сіверський район Чернігівської області України).

Помер 24 грудня 1881 р. (5 січня 1882) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив Новгород-Сіверську гімназію (1824), фізико-математичний факультет Московського

університету (1827).

Працював чиновником Міністерства внутрішніх справ (1832-1837), Міністерства державного

майна (1837-1859), статс-секретар департаменту економіки Державної Ради (1859-1867), С 1867

член Комітету фінансів Державної Ради (1867-1875), член Державної Ради (1875-1880).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1856).

Член Російського географічного товариства (1845).

Один з засновників і перший голова «Товариства для допомоги потерпаючим літераторам і

вченим» (1859).

Учасник VIII Міжнародного статистичного конгресу (1872).

Кавалер двох золотих медалей Російського географічного товариства.

Друкувався в «Землеробській газеті», журналах «Вітчизняні нотатки», «Російський вісник»,

«Журнал Міністерства внутрішніх справ», «Нотатки Російського географічного товариства»,

«Москвитянин», «Журнал Міністерства державного майна».

Як літератор дебютував книгою «Про способи дослідження кривих ліній другого порядку» (1831).

Потім настала черга статей «Про виховні будинки взагалі і особливо в Росії» (1833), «Про

відповідність простору землі з кількістю рук в селянському господарстві Харківської губернії»,

«Про кріпосний стан в Росії» (обидві – 1841), «Зауваження на статтю п. Хом’якова «Про селянські

умови» (1842), «Про те, що називається світом і що таке земля» (1843), «Причини коливання цін

на хліб у Росії» (1847), «Погляд на історію розвитку статистики в Росії» (1848), «Спогади про

Англію», «Господарчі афоризми» (обидві – 1849), «Рух народонаселення Росії» (1851), «Про

фінанси Австрії» (1865).

Наш земляк – автор книг: «Статистичний огляд Петербурга» (1833), «Статистичні дані про С.-

Петербург» (1836), «Ручна книга для грамотного селянина» (1854), «Огляд державних доходів

Росії» (1868), «Фінансове управління і фінанси Прусії» (1871), «Граф П. Д. Кисельов і його час»

(1882).

З.-Д. разом з В. Одоєвським видрукував чотири томи «Селянських читань» (1843-1848), «Розповіді

про Бога, людину і природу» (1849), котрі витримали численні перевидання.

Під його безпосереднім керівництвом виконано «Статистичний опис Київської губернії»,

обстежені українські ярмарки; він піднімав питання про складення «Географічно-статистичного

словника Російської імперії».

Ненадрукованими залишилися «Листи про гроші», в яких Заблоцький-Десятовський в популярній

формі виклав основи політичної економії.

Наш земляк до кінця життя головував на щорічних урочистих обідах в пам’ять про реформу 19

лютого 1861 р.

Серед друзів та близьких знайомих З.-Д. – В. Одоєвський, А. Краєвський, М. Мілютін, В. Боткін, К. Арсеньєв, А. Старчевський, К. Кавелін, В. Черкаський, В. Безобразов, Я. Соловйов, І. Аксаков, А. і В. Майкові, Є. Ламанський, І. Арапетов, Ю. Самарін, М. Бер, П. Кеппен, Д. Журавський, К.

Домонтович, П. Кисельов та ін.


***

УБЕЗПЕЧЕННЯ ОСОБИ І ВЛАСНОСТІ,

з політичного кредо А. Заблоцького-Десятовського

Розвиток промисловості вимагає не лише убезпечення особи і власності, але й свободи мати

розпоряджатися своїм часом, працею і місцем проживання.

ДОПОВІДНУ ТРИМАЛИ В ЯКНАЙГЛИБШІЙ ТАЄМНИЦІ, з статті В. Опенька «Нема

пророків»

Заблоцький-Десятовський був переконаним супротивником кріпосного права. Граф Кисельов, бажаючи підкріпити свої припущення неспростовними фактами, доручив йому об’їздити влітку

1841 р. внутрішні губернії. Результатом стала записка «Про кріпосний стан в Росії»; розв’язання

питання ставився в ній на той же ґрунт, на якому все відбулося через два десятиліття.

З особливою силою повставав Заблоцький-Десятовський проти наміру звільнення селян без землі і

доводив неспроможність сподівань на систему полюбовних угод. Кисельов не зважився навіть

представити «крамольну» записку імператорові Миколі I, а рукопис тримав в якнайглибшій

таємниці; проте, вона стала відомою прихильникам кріпосного права і накликала на автора їх

ненависть, яку особливо давав відчути впливовий князь Меншиков.

…У статті «Причини коливання цін на хліб в Росії» проводив думку, що однією з головних

причин надзвичайного падіння цін на хліб служить дармова праця, обумовлена кріпосною

залежністю (найменування її ховалося за терміном: «обов’язкова рента»). І стверджував, що

«правильна відповідність між виробництвом і попитом на хліб може встановитися лише тоді, коли

рента прийме природний економічний характер» (вважай: коли знищиться кріпацтво).

Після відміни кріпосного права Заблоцький-Десятовський наполягав на необхідності невідкладної

відміни відкупів. Йому також належить план акцизної системи.


СЛОВ’ЯНИ ЛАЮТЬ, з листа В. Боткіна А. Краєвському

Слов’яни лають її (статтю «Зауваження на статтю п. Хом’якова «Про селянські умови» – авт.) несамовито і з піною біля рота; люди ж прості вважають її чудовою.

Гр(ановський) витримав за неї у Свербєєва дуже різку суперечку.

Г(ерцен) не нахвалиться нею.


НАСТАВНИК МОЛОДІ, з дослідження П. Семенова-Тян-Шанського «Початок епохи звільнення

селян від кріпосної залежності»

Хоча здійснена імператором Миколою I війна проти кріпосного має права, за виразом одного з

найвидніших діячів його штабу А. П. Заблоцького-Десятовського, мала характер «партизанської

війни» і кінчилася безуспішно, а самий штаб зі сходженням на трон нового царя був

розформований, все ж таки багаторічна діяльність графа Кисельова дала великій епосі 1857-1861

рр. немало корисних діячів.

Повертаючись постійно від поривів бунтівної юності до своїх високих ідеальних прагнень, М. О.

Мілютін особливо співчував великим державним планам свого знаменитого дядька графа

Кисельова щодо звільнення селян, прагнув ознайомитися з ними через його близьких

співробітників і особливо через найближчого з них – А. П. Заблоцького-Десятовського. В 1841 р., коли за таємним дорученням графа Кисельова об’їжджав губернії з метою ознайомлення з

становищем поміщицьких селян, з ним негласно перебував й М. О. Мілютін.

Ця поїздка …надзвичайно розширила кругозір Миколи Олексійовича і остаточно зробила його

пристрасним прихильником високої ідеї звільнення селян.

Між цими особами високе місце …за своєю полум’яною, пристрасною і повною самовідкидання

відданістю ідеї звільнення селян займав Костянтин Дмитрович Кавелін, зв’язаний тісною і

незмінною дружбою не тільки з М. О. Мілютіним, а й з А. П. Заблоцьким-Десятовським. Хоча

Кавелін і не брав безпосередньої і, так би мовити, офіційної участі в законодавчих роботах зі

звільнення селян, проте послуги, надані ним цій великій справі, такі значні, що вони роблять його

ім’я незабутнім в історії цієї епохи.


ЯК ЗАЛУЧАЛИ ЧИТАЧІВ, з дослідження Ю. Виноградова «Історія російської журналістики

XVIII-XIX століть»

Йдучи з журналу Краєвського, Бєлінський, Герцен і Некрасов вважали, що «Вітчизняні нотатки», втративши «дух» і «закваску», втратять колишній напрям, змістовність і, отже, популярність у

читачів. Так і трапилося. Проте перший час Краєвський, аби утримати читачів, вважав за доцільне

зберігати репутацію журналу, яка певною мірою затвердилася. Тому він надрукував повісті

Салтикова-Щедріна «Суперечності» і «Заплутана справа», статтю Заблоцького-

Десятовського »Причини коливання цін на хліб в Росії» й деякі інші твори, відповідні тому

напряму, який надав журналу Бєлінський.

Самодержавний уряд небезпідставно побачив у повісті Салтикова-Щедріна «Заплутана справа»

«шкідливий плин думок і згубне прагнення до розповсюдження ідей, котрі вже трусонули всю

Західну Європу і які повалили власті і знищили суспільний спокій».

Заблоцький-Десятовський стверджував у своїй статті, що «правильна відповідність між

виробництвом і попитом на хліб може встановитися лише тоді, коли рента прийме природний, економічний характер», тобто із знищенням кріпосного права.


СТАВ ПРОТОТИПОМ ГЕРОЯ ПОВІСТІ І. ГОНЧАРОВА, з книги А. Старчевського «Зі

спогадів старого літератора»

Героєм повісті І. Гончарова («Звичайна історія» – авт.) став його покійний начальник Володимир

Андрійович Солоніцин й Андрій Парфенович Заблоцький-Десятовський.

З двох героїв, позитивних і черствих, притому не останніх егоїстів, котрі мріяли тільки про те, як

би вийти в люди, скласти капіталець і зробити хорошу партію, Іван Олександрович викроїв свого

головного героя.

Племінник з жовтими квітами «складений» з Соліка (племінника В. А. Солоніцина – Володимира

Аполлоновича Солоніцина) і Михайла Парфеновича Заблоцького-Десятовського.


ГЕТЬ ВІЛЬНИЙ ДУХ, з кореспонденції В. Скуратівського «Заблоцький – «розумовий

контрабандист»

Андрій Заблоцький-Десятовський. За походженням – найскромніший чернігівський дворянин, вихованець Новгород-сіверської гімназії, приблизно одноліток Гоголя. Тобто він з того

українського середовища, яке старанно перегортало автономістську, тоді ще не надруковану

«Історію русів», проте вже іншого майбутнього, окрім старанної імперської служби, для себе не

бачило. Разом з тим пам’ятало і грибоєдовське «служити б радий, прислужуватися нудно».

Епіграф до всієї службової біографії майбутнього дійсного таємного радника Заблоцького-

Десятовського.

…Ні, він не був радикалом. Але в своїх статтях і звітах перекладав гранично діловою і

аргументованою мовою ту несамовиту тяжкість. Цензура, яка викреслювала тоді навіть з

куховарських книг кухонний технічний вираз «вільний дух», якось не помічала обґрунтований

вільний дух соціографічних й економічних творів дійсного статського радника (статського

генерала).

…У кінці 1850-х граф Муравйов («герой» некрасовських «Роздумів біля парадного під’їзду») в

режимі інтриги змінив графа Кисельова на посту міністра державного майна. Як він керував тим

«живим майном», добре видно з того знаменитого вірша.

Але Муравйов не зупинився і перед тим, щоб закрити в тому міністерстві цілий департамент. На

чолі з Заблоцьким-Десятовським. Аби викорінити того з його «вільним духом» з міністерства!

Того, хто жартома називав себе «розумовим контрабандистом».