«тимчасового уряду», які зіграли свою роль і перестали бути потрібними... і на закінчення
зумовлені наперед до розгону «Засновницькі збори» в Москві...
Все це були етапи давно наміченого шляху, виконання давно задуманих і ретельно розроблених
програм, які зводилися до однієї мети – винищування Російського народу.
... Жоден католик, як було засвідчено згодом, не брав участі в процесіях з червоними прапорами.
ВСЕМИЛОСТИВО НАКАЗУЄМО, з імператорського указу Сенату від 15 вересня 1916 р.
Помічникові статс-секретаря Державної Ради понад штат, у званні камер-юнкера Двора Нашого
статському раднику князю Жевахову Всемилостиво наказуємо виконувати посаду товариша обер-
прокурора Св. Синоду, із залишенням у придворному званні.
НЕ МАЄМО НАВІТЬ СВЯЩЕНИКА, з листа М. Жевахова М. Демидовій від 23 серпня 1932 р.
Становище Подвір’я (Православного Палестинського товариства – авт.) відчайдушне. З Різдва
Христового минулого року не маємо священика, якого ні за що утримувати, і не здійснюються
богослужіння. Цей Великдень все православне населення залишалося без церковних служб.
ПРАВДУ НЕ ВПІЗНАВАЛИ, з книги О. Платонова «Терновий вінець Росії»
Російська патріотична думка за кордоном аналізує катастрофу, яка сталася в Росії, шукає шляхи
виходу з неї. Чудовою працею в цьому напрямі стали «Спогади» товариша обер-прокурора
Синоду князя М. Д. Жевахова.
Жанр цієї книги не точно відображає її справжній зміст. Насправді це – якнайглибше історичне і
релігійно-філософське осмислення однієї з найтрагічніших епох життя російського народу,
пророче передбачення багатьох подій 20-30-х років.
Революція, справедливо стверджував Жевахов, не була виразом «народного гніву проти Царя і
його уряду», а лише плодами безвір’я, зарозумілості і гордості людської. Осмислюючи свою
епоху, Жевахов відзначає, що люди настільки пішли від правди, що перестали впізнавати її.
ПЕРЕЖИТЕ Й ПОБАЧЕНЕ, з книги А. Степанова «Чорна сотня»
У перші місяці правління Тимчасового уряду, коли ще не минула ейфорія від того, що «все стало
можна», коли ще не були проїдені ресурси, накопичені Імперією, можна було відносно вільно
пересуватися країною. В цей час Жевахов жив то в маєтку сестри під Петербургом, то у матері в
Києві, то в маєтку у брата в Полтавській губернії. Йому навіть вдалося виклопотати собі пенсію
від Тимчасового уряду за 18-річну державну службу.
У другій половині літа він знов приїхав до сестри, ближче до столиці. До 8 листопада 1917 р.
Микола Давидович жив тут. І лише побачивши настання анархії, боячись піддати сестру
небезпеки, виїхав до Києва. Тепер потяги ходили рідко, пересуватися залізницею стало
небезпечно. Випробувавши немало принижень, минувши багато небезпек, Жевахов дістався,
нарешті, Києва. І тут дізнався страшну звістку – 30 жовтня померла його мати. Він не встиг навіть
на похорони.
...Пережите й побачене після відходу більшовиків, мабуть, стало страшною травмою для Миколи
Давидовича. Він не вірив в міцність денікінської влади, і, як незабаром з’ясувалося, цілком
обгрунтовано. Тому вирішив виїхати на південь. Поки що його живили якісь ілюзії: «Їхати до
Криму, або на Кавказ і туди виписати сестру».
...Потім, рятуючись від наступаючих більшовиків, він втік до Ростова. Дуже скоро з’ясувалося, що
знайти собі застосування на службі у денікінських властей Жевахову не вдасться. Чиновники
«старого режиму» були не в честі у вождів Білої армії.
Під час пересувань півднем Росії Жевахова кілька разів пограбували. Він залишився без коштів
для існування, без даху і навіть майже без одягу. Микола Давидович був у відчаї...
У середині січня Жевахов приїхав до Новоросійська, а звідти відправився до Константинополя.
Мандрівка була не з легких. Пароплав тримали на рейді Константинополя, а потім Салонік, не
дозволяючи сходити на берег. Після тривалого очікування подали потяг, який привіз його до
Сербії. Для князя Миколи Давидовича Жевахова розпочалось емігрантське життя.
ДЕРЖАВУ ПРИБРАЛИ ДО РУК ЗЛОЧИНЦІ, з розвідки О. Стрижева «Князь Микола
Давидович Жевахов»
1928 році... князь Жевахов висловив думки, які не втратили своєї значущості і нині. Він сказав, що Росія загинула із-за млявості державного апарату і чиновництва, котре безупинно порушувало
присягу Государеві, що апарат повинен бути нещадним до беззаконників, не перекладаючи своїх
функцій на монарха.
