ЖЕВАХОВ Микола Давидович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Правник, державний діяч, письменник.
З дворянської родини. Батько, Жевахов Д., – поміщик; брат, Жевахов В., – єпископ.
Народився 24 грудня 1874 р. в с. Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської
імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).
Помер після 1945 р. в м. Барі (Італія).
Закінчив 2-у Київську гімназію, колегію Павла Галагана, юридичний факультет Київського
університету св. Володимира (1899).
Був дрібним чиновником Київської судової палати, канцелярії Київського генерал-губернатор
(1899-1902), земським начальником Пирятинського повіту (1902-1905), чиновником Державної
канцелярії, помічником статс-секретаря Державної Ради (1905-1916), товаришем обер-прокурора
Св. Синоду (1916-1917), керівником Подвір’я св. Миколая Православного Палестинського
товариства в Італії (1920-1935), завідуючим Церковно-археологічним кабінетом Святителя
Миколи Мирлікійського Чудотворця (з 1935).
Член Російських Зборів (1909).
Довічний дійсний член Імператорського Палестинського Православного товариства (1913).
Голова Русько-сербського товариства (1920).
Камер-юнкер Високого Двору (1914).
Кавалер Хреста 2-го ступеня Православного Камчатського братства (1911), ордена св.
Володимира 4-го ступеня (1916),
Заарештований Тимчасовим урядом «як товариш міністра попереднього режиму» (1917).
Друкувався в журналі «Громадянин».
Як публіцист дебютував «Листами земського начальника» в журналі «Громадянин» (1904).
Потім настала черга тритомників «Матеріали до біографії Святителя Іоасафа Горленка, єпископа
Білгородського і Обоянського» (1907-1911) і «Спогади», «Новий Сад» (1936).
Перу нашого земляка також належать спогади про княжну Марію Дондукову-Корсакову та М.
Іваненка, «Дорожні нотатки».
Ні Лютневої, ні Жовтневої революцій не сприйняв і емігрував – спочатку до Сербії (1919-1920),
потім – Італії (1920).
Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Іваненко, І. Сікорський, П. Армашевський, С. Нілус,
В. Бобринський, М. Раєв, О. Ширінський-Шихматов, П. Окнов, О. Маляревський, М. Дондукова-
Корсакова, Н. Анісімов, В. Мещерський, А. Потапов, С. Расселі та ін.
***
РЕАКЦІОНЕР – ЗНАЧИТЬ КРАЩИЙ, з життєвого кредо М. Жевахова
Слово «прогрес» вигадане не лише безрелігійними людьми, але й людьми, які бажали в зародку
знищити релігію і віру, а прізвисько «реакціонер» отримали всі ті люди, які дотримувалися
заповітів Христа й тому вели боротьбу з усім, що руйнувало підвалини Церкви та держави й
приховувалось під маскою «прогресу».
У цьому сенсі «реакціонерами» були всі кращі, всі духовно освічені люди.
УМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ ЗНАННЯМИ, з «Листів земського начальника» М. Жевахова
Мета будь-якої школи... полягає не в тому лише, аби розширити розумовий світогляд учня й дати
йому корисні для життя знання, а, найперше, щоб навчити його користуватися цими знаннями в
інтересах збільшення загальної суми Добра й Правди у житті.
ЖАХЛИВА КАРТИНА, зі спогадів М. Жевахова
Одна жахлива картина змінювалася іншою, ще жахливішою...
Виборг, розмова з архієпископом Сергієм Фінляндським, його подив і відгуки про «мужицьке
царство», Сердоболь, замерзле Ладозьке озеро, паралізоване сполучення з Валаамом, повернення
до Петербургу і жахливий нічліг у «Фінському готелі», втеча в Зосимову Пустинь, до старців
Германа і Олексія, від’їзд до Києва, побачення з батьками, драми, скорбота, докори і ...повернення
до Петербургу, заселення до бабусі, Аделаїди Андріївни Горленко...
КАТОЛИКІВ З ЧЕРВОНИМИ ПРАПОРАМИ НЕ ЗУСТРІЧАВ, з книги М. Жевахова
«Спогади»
Програма розвалу Росії розігрувалася як за нотами. Спочатку мобілізація злочинців з їх штабом –
Державною Думою, котра повинна була видавати революційні жадання своїх членів за справжній
голос народу і, дискредитуючи Царя й міністрів, паралізувати державну діяльність уряду. Потім
штурм уряду і скинення Царського Трону, комплектування з дурних честолюбців і свідомих
масонів нового, так званого «тимчасового уряду», і поряд з ним спеціального контрольного
апарату у вигляді «Ради солдатських і робочих депутатів» з Лейбою Бронштейном на чолі, потім
ще крок вперед – відчайдушна боротьба між ними, перемога Бронштейна,
