ЖЕВАХОВ Микола Давидович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Правник, державний діяч, письменник.
З дворянської родини. Батько, Жевахов Д., – поміщик; брат, Жевахов В., – єпископ.
Народився 24 грудня 1874 р. в с. Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської
імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).
Помер після 1945 р. в м. Барі (Італія).
Закінчив 2-у Київську гімназію, колегію Павла Галагана, юридичний факультет Київського
університету св. Володимира (1899).
Був дрібним чиновником Київської судової палати, канцелярії Київського генерал-губернатор
(1899-1902), земським начальником Пирятинського повіту (1902-1905), чиновником Державної
канцелярії, помічником статс-секретаря Державної Ради (1905-1916), товаришем обер-прокурора
Св. Синоду (1916-1917), керівником Подвір’я св. Миколая Православного Палестинського
товариства в Італії (1920-1935), завідуючим Церковно-археологічним кабінетом Святителя
Миколи Мирлікійського Чудотворця (з 1935).
Член Російських Зборів (1909).
Довічний дійсний член Імператорського Палестинського Православного товариства (1913).
Голова Русько-сербського товариства (1920).
Камер-юнкер Високого Двору (1914).
Кавалер Хреста 2-го ступеня Православного Камчатського братства (1911), ордена св.
Володимира 4-го ступеня (1916),
Заарештований Тимчасовим урядом «як товариш міністра попереднього режиму» (1917).
Друкувався в журналі «Громадянин».
Як публіцист дебютував «Листами земського начальника» в журналі «Громадянин» (1904).
Потім настала черга тритомників «Матеріали до біографії Святителя Іоасафа Горленка, єпископа
Білгородського і Обоянського» (1907-1911) і «Спогади», «Новий Сад» (1936).
Перу нашого земляка також належать спогади про княжну Марію Дондукову-Корсакову та М.
Іваненка, «Дорожні нотатки».
Ні Лютневої, ні Жовтневої революцій не сприйняв і емігрував – спочатку до Сербії (1919-1920),
потім – Італії (1920).
Серед друзів та близьких знайомих Ж. – М. Іваненко, І. Сікорський, П. Армашевський, С. Нілус,
В. Бобринський, М. Раєв, О. Ширінський-Шихматов, П. Окнов, О. Маляревський, М. Дондукова-
Корсакова, Н. Анісімов, В. Мещерський, А. Потапов, С. Расселі та ін.
***
РЕАКЦІОНЕР – ЗНАЧИТЬ КРАЩИЙ, з життєвого кредо М. Жевахова
Слово «прогрес» вигадане не лише безрелігійними людьми, але й людьми, які бажали в зародку
знищити релігію і віру, а прізвисько «реакціонер» отримали всі ті люди, які дотримувалися
заповітів Христа й тому вели боротьбу з усім, що руйнувало підвалини Церкви та держави й
приховувалось під маскою «прогресу».
У цьому сенсі «реакціонерами» були всі кращі, всі духовно освічені люди.
УМІТИ КОРИСТУВАТИСЯ ЗНАННЯМИ, з «Листів земського начальника» М. Жевахова
Мета будь-якої школи... полягає не в тому лише, аби розширити розумовий світогляд учня й дати
йому корисні для життя знання, а, найперше, щоб навчити його користуватися цими знаннями в
інтересах збільшення загальної суми Добра й Правди у житті.
ЖАХЛИВА КАРТИНА, зі спогадів М. Жевахова
Одна жахлива картина змінювалася іншою, ще жахливішою...
Виборг, розмова з архієпископом Сергієм Фінляндським, його подив і відгуки про «мужицьке
царство», Сердоболь, замерзле Ладозьке озеро, паралізоване сполучення з Валаамом, повернення
до Петербургу і жахливий нічліг у «Фінському готелі», втеча в Зосимову Пустинь, до старців
Германа і Олексія, від’їзд до Києва, побачення з батьками, драми, скорбота, докори і ...повернення
до Петербургу, заселення до бабусі, Аделаїди Андріївни Горленко...
КАТОЛИКІВ З ЧЕРВОНИМИ ПРАПОРАМИ НЕ ЗУСТРІЧАВ, з книги М. Жевахова
«Спогади»
Програма розвалу Росії розігрувалася як за нотами. Спочатку мобілізація злочинців з їх штабом –
Державною Думою, котра повинна була видавати революційні жадання своїх членів за справжній
голос народу і, дискредитуючи Царя й міністрів, паралізувати державну діяльність уряду. Потім
штурм уряду і скинення Царського Трону, комплектування з дурних честолюбців і свідомих
масонів нового, так званого «тимчасового уряду», і поряд з ним спеціального контрольного
апарату у вигляді «Ради солдатських і робочих депутатів» з Лейбою Бронштейном на чолі, потім
ще крок вперед – відчайдушна боротьба між ними, перемога Бронштейна, скасування Думи і
«тимчасового уряду», які зіграли свою роль і перестали бути потрібними... і на закінчення
зумовлені наперед до розгону «Засновницькі збори» в Москві...
Все це були етапи давно наміченого шляху, виконання давно задуманих і ретельно розроблених
програм, які зводилися до однієї мети – винищування Російського народу.
... Жоден католик, як було засвідчено згодом, не брав участі в процесіях з червоними прапорами.
ВСЕМИЛОСТИВО НАКАЗУЄМО, з імператорського указу Сенату від 15 вересня 1916 р.
Помічникові статс-секретаря Державної Ради понад штат, у званні камер-юнкера Двора Нашого
статському раднику князю Жевахову Всемилостиво наказуємо виконувати посаду товариша обер-
прокурора Св. Синоду, із залишенням у придворному званні.
НЕ МАЄМО НАВІТЬ СВЯЩЕНИКА, з листа М. Жевахова М. Демидовій від 23 серпня 1932 р.
Становище Подвір’я (Православного Палестинського товариства – авт.) відчайдушне. З Різдва
Христового минулого року не маємо священика, якого ні за що утримувати, і не здійснюються
богослужіння. Цей Великдень все православне населення залишалося без церковних служб.
ПРАВДУ НЕ ВПІЗНАВАЛИ, з книги О. Платонова «Терновий вінець Росії»
Російська патріотична думка за кордоном аналізує катастрофу, яка сталася в Росії, шукає шляхи
виходу з неї. Чудовою працею в цьому напрямі стали «Спогади» товариша обер-прокурора
Синоду князя М. Д. Жевахова.
Жанр цієї книги не точно відображає її справжній зміст. Насправді це – якнайглибше історичне і
релігійно-філософське осмислення однієї з найтрагічніших епох життя російського народу,
пророче передбачення багатьох подій 20-30-х років.
Революція, справедливо стверджував Жевахов, не була виразом «народного гніву проти Царя і
його уряду», а лише плодами безвір’я, зарозумілості і гордості людської. Осмислюючи свою
епоху, Жевахов відзначає, що люди настільки пішли від правди, що перестали впізнавати її.
ПЕРЕЖИТЕ Й ПОБАЧЕНЕ, з книги А. Степанова «Чорна сотня»
У перші місяці правління Тимчасового уряду, коли ще не минула ейфорія від того, що «все стало
можна», коли ще не були проїдені ресурси, накопичені Імперією, можна було відносно вільно
пересуватися країною. В цей час Жевахов жив то в маєтку сестри під Петербургом, то у матері в
Києві, то в маєтку у брата в Полтавській губернії. Йому навіть вдалося виклопотати собі пенсію
від Тимчасового уряду за 18-річну державну службу.
У другій половині літа він знов приїхав до сестри, ближче до столиці. До 8 листопада 1917 р.
Микола Давидович жив тут. І лише побачивши настання анархії, боячись піддати сестру
небезпеки, виїхав до Києва. Тепер потяги ходили рідко, пересуватися залізницею стало
небезпечно. Випробувавши немало принижень, минувши багато небезпек, Жевахов дістався,
нарешті, Києва. І тут дізнався страшну звістку – 30 жовтня померла його мати. Він не встиг навіть
на похорони.
...Пережите й побачене після відходу більшовиків, мабуть, стало страшною травмою для Миколи
Давидовича. Він не вірив в міцність денікінської влади, і, як незабаром з’ясувалося, цілком
обгрунтовано. Тому вирішив виїхати на південь. Поки що його живили якісь ілюзії: «Їхати до
Криму, або на Кавказ і туди виписати сестру».
...Потім, рятуючись від наступаючих більшовиків, він втік до Ростова. Дуже скоро з’ясувалося, що
знайти собі застосування на службі у денікінських властей Жевахову не вдасться. Чиновники
«старого режиму» були не в честі у вождів Білої армії.
Під час пересувань півднем Росії Жевахова кілька разів пограбували. Він залишився без коштів
для існування, без даху і навіть майже без одягу. Микола Давидович був у відчаї...
У середині січня Жевахов приїхав до Новоросійська, а звідти відправився до Константинополя.
Мандрівка була не з легких. Пароплав тримали на рейді Константинополя, а потім Салонік, не
дозволяючи сходити на берег. Після тривалого очікування подали потяг, який привіз його до
Сербії. Для князя Миколи Давидовича Жевахова розпочалось емігрантське життя.
ДЕРЖАВУ ПРИБРАЛИ ДО РУК ЗЛОЧИНЦІ, з розвідки О. Стрижева «Князь Микола
Давидович Жевахов»
1928 році... князь Жевахов висловив думки, які не втратили своєї значущості і нині. Він сказав, що Росія загинула із-за млявості державного апарату і чиновництва, котре безупинно порушувало
присягу Государеві, що апарат повинен бути нещадним до беззаконників, не перекладаючи своїх
функцій на монарха.
Князь Жевахов, сам юрист, і чи йому не знати, як важливо не потурати безпросвітникам вершити
їх лиходійства? А вони вершили, можна сказати, безперешкодно... Відкрито розпалювали
ненависть до Церкви і самодержавних засад, ...нагнітали істерію терору, розбещували і
обдурювали натовп і нестійку частину інтелігенції.
Вже будучи товаришем обер-прокурора Св. Синоду, Жевахов багато їздив Росією, і скрізь сумні
картини були схожими: невіра і людинобісся насаджувалося чужорідцями зловмисно. Для цього
вони майже цілком оволоділи пресою, судами, педагогікою.
...Обер-прокурор Св. Синоду М. П. Раєв разом з князем Жеваховим прагнув пожвавити
парафіяльне життя, наповнити його християнською роботою. На жаль, ця діяльність швидко
урвалася. Масону Керенському потрібні були не державники, а блазні, і в обер-прокуророві Львові
він знайшов собі такого блазня, який не тільки замінив весь Синод, але й змістив із столичних
кафедр двох найдухоносніших владик, – Пітирима і Макарія.
Росію прибрали до рук злочинці.
ВІРНИЙ І ГІДНИЙ, з оцінки діяльності М. Жевахова Ф. Вінбергом
Якби у Царя було більше таких вірних і гідних слуг, ніяка революція в Росії не вдалася б.
ЮРОДИВИЙ, з «Щоденника» В. Пуришкевича
Усе чисте і чесне, що осмілюється подати свій голос біля царського трону проти нього, піддається
негайній немилості і опалі. Немає того адміністративного поста, яким би високим він не був, який
гарантував би безпеку вельмож, котрі осмілилися вказати Царю на неприпустимість подальшого
впливу Распутіна на хід російської політики і державних справ.
Де чесний і благородний А. Д. Самарін, який займав пост обер-прокурора святійшого синоду? Він
звільнений. Він опинився не на місці, бо не міг миритися з роллю виконавця распутінської волі; не
міг терпіти на єпископських постах ченців на зразок Варнави, Мардарія і Путяти, і на місце його
посаджений через Распутіна якийсь директор жіночих курсів Раєв, темна і абсолютно невідома
особа, а в помічники йому для звершення справ Церкви тими ж шляхами пройшов юродивий князь
Жевахов, вся заслуга якого в тому, що він встиг сподобатися Єлизаветі Федорівні своєю
брошурою про святителя Іоасафа Горленка, котрий доводиться Жевахову якимось далеким
родичем по батьківській чи материнській лінії.