Жевахов Владимир (fb2)


Настройки текста:



ЖЕВАХОВ Володимир Давидович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Іоасаф (1924). Зарахований до лику святих Російською Православною

Церквою (2002).

З дворянської родини. Батько, Жевахов Д., – поміщик; брат, Жевахов М., – останній товариш обер-

прокурора Св. Синоду.

Народився 24 грудня 1874 р. в с. Линовиці Пирятинського повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – Прилуцький район Чернігівської області України).

Розстріляний більшовиками 4 грудня 1937 р. в м. Курську СРСР. Місце поховання – не відоме.

Закінчив 2-у Київську гімназію, колегію Павла Галагана, юридичний факультет Київського

університету св. Володимира (1899).

Був чиновником Київської судової палати (1900-1902), мировим суддею Пирятинського, а пізніше

– Київського повітів (1902-1914), чиновником для особливих доручень при київському

губернаторі, київському, подільському, волинському генерал-губернаторі (1914-1917),

чиновником при МВС за гетьмана Скоропадського (1918), науковим співробітником Української

академії наук (1921-1923), єпископом Дмитрівським, вікарієм Курської єпархії (1926), єпископом

П’ятигорським (1932), єпископом Могилівським (1934-1936), єпископом Мінським (1936).

Дійсний член Православного Місіонерського товариства (1908).

Дійсний член Київського благодійного товариства (1909).

Почесний член Курського Знаменсько-Богородицького Місіонерсько-просвітницького братерства

(1912).

Фундатор Православного Камчатського братства.

Член Російських Зборів.

Кавалер Хреста 2-го ступеня Православного Камчатського братства (1911).

Власним коштом організував дослідження та відкриття для широкої публіки печер давньоруського

Звіринецького монастиря, а також будівництво там нового храму.

Перу нашого земляка належать наступні книги «Молитва Святителя Іоасафа, Білгородського і

всієї Росії Чудотворця (1705-1754). (Досвід короткого коментарю») (1912),»Родовідний розпис

роду князів Жевахових. (Російська гілка)» (1914), «Бог у порядку буття свого».

Уперше заарештований за те, що не пролетар і відсидів у київській Лук’янівській в’язниці сім

місяців (1924).

Удруге заарештований за «за зберігання агітаційної літератури контрреволюційного змісту»

(1926). Засуджений до позбавлення волі. Покарання відбував в Соловецькому таборі особливого

призначення (1926-1929).

Утретє заарештований як «ворог трудового народу» і відправлений в заслання до Наримського

округу Східносибірського краю (1929-1932).

Учетверте заарештований за «церковну діяльність» і заслали до м. Боровичі, де він пробув півроку

(1936).

Уп’яте заарештований як «керівник троцькістсько-зінов’євської контрреволюційної фашистської

організації церковників, яка збиралася підірвати урядовий потяг», (1937). «Трійкою» НКВС по

Курській області засуджений до розстрілу. Вирок виконано в день оголошення міри покарання.

Посмертно реабілітований прокуратурою Білгородської області (1990).

У м. Київ на Звірінецьких печерах зводиться церква на честь Різдва Божої Матері з нижньою

прибудовою на честь свят. Іоасафа Білгородського і сщмч. Іоасафа (Жевахова).

День пам’яті – 21 листопада (4 грудня).

Серед друзів та близьких знайомих Ж. – С. Нілус, С. Страгородський, П. Армашевський, А.

Ертель, І. Конотопський, Н. Анісімович, Я. Кротов, Ф. Городецький, Л. Войно-Ясенецький, М.

Кармазінов, Г. Печерський, В. Коротенко та ін.


***

ПРАВДИВЕ І НЕПОРОЧНЕ,

з життєвого кредо В. Жевахова

Боже Ім’я – святе, а Його Слово – правдиве і непорочне.

ЗАЛИШОК ДНІВ СВОЇХ – БОГОВІ, з листа В. Жевахова патріархові Тихонові в 1924 р.

Ваше Святійшество, Дорогий і Святійший Владико! Наступив час і мені послужити Господу для

порятунку душі своєї. Після пережитої в поточному році Голгофи, що виразилася в

напіводнорічній в’язничній відсидці, я відчув всю необхідність воскресіння до нового життя і

безповоротно вирішив, абсолютно пішовши з світу, залишок днів своїх присвятити Богові.

Заради цього прошу Ваше Святійшество благословення на чернецтво, постриження в яке, я бажав

би прийняти в заснованому за найближчої моєї участі Звірінецького скиту. Просячи святих

молитов і благословення, залишаюся Вашого Святійшества покірним слугою і послушником.

Князь В. Жевахов.


ЗАСЛУЖЕНА КАРА, зі спогадів Я. Кротова

Не було брехнею те, що єпископ (Жевахов В. – авт.) назвав убивство Кірова «заслуженою карою»

за розстріли, які проводилися за наказом Кірова.


НЕПОРОЗУМІННЯ АБО НАКЛЕП, з листа членів парафіяльної ради віруючих Курського

Казанського собору начальникові обласного Державного політичного управління в 1926 р.

Громада позбавлена можливості бачити благоліпні служіння єпископа (Жевахова В. – авт.) і

слухати його добрий заклик до світу, любові і згоди.

Владика позбавлений свободи через непорозуміння чи наклеп... Просимо звільнити його, як члена

нашої громади під наше поручництво.


РІДНЯ ДАНИЛА АПОСТОЛА, з статті А. Павлушенка «Життєпис святителя Іоасафа, єпископа

Могилівського (князя Жевахова)»

Жевахови – давній рід, який виділився від старовинного грузинського княжого роду

Джавахашвілі. У 1738 р. князь Шио (Семен) вийшов із Грузії з власним військом у свиті

грузинського царя Вахтанга, прийняв підданство Росії і вступив на російську службу. На території

України в Полтавській губернії в м. Беліки отримав маєток. Він і започаткував російську гілку

роду, який став іменуватись Жевахови.

Його син Спиридон Семенович після виходу у відставку в чині майора служив у земському суді

Чернігівського намісництва, потім – предводителем дворянства Прилуцького повіту. Був

одружений на онуці Данила Апостола.

...Князь Давид Дмитрович, колезький радник, мешкав у своєму маєтку Линовиця Пирятинського

повіту на Полтавщині і служив по виборах дворянства. 24 грудня 1874 р. у нього народились два

сини Володимир і Микола, котрі залишили помітний слід в історії ХХ ст.


ВІРУЮЧИЙ МЕЦЕНАТ, з статті А. Павлушенка «Життєпис святителя Іоасафа, єпископа

Могилівського (князя Жевахова)»

Благодійність та допомога монастирям привела князя Володимира Жевахова в 1911 році на свято

Казанської ікони Божої Матері до Свято-Троїцького Храму Іонинського чоловічого монастиря в

Києві. Там він знайомиться з ігуменом Валентином, котрий першим розповідає йому про

нововідкритий печерний Звіринецький монастир.

Почуте в цей день назавжди змінює життя Володимира Жевахова. Щиро, усією душею, він

полюбив звіринецькі печери і докладає величезних зусиль, аби допомогти відродити на місці

печер чернече життя. Але, як водиться, всяка добра справа не обходиться без проблем та ексцесів.

Користуючись своїм впливом та зв’язками, князь Жевахов розпочав переговори про оренду землі

яка була у власності кріпосного інженерного управління. «Було укладено договір на оренду

потрібної земельної ділянки тривалістю на шість років. Отримавши благословення на цю добру

справу у митрополита Київського Флавіана, він розпочав розкопки.

Через невеликий проміжок часу киянам і всьому християнському світові було відкрито давно

забуті Звіринецькі печери та відновлено монастир на честь Архистратига Михайла. При печерах

був утворений Звіринецький скит, настоятелем якого був поставлений ігумен Валентин.

1912 році Володимир Жевахов організовує фонд за допомогою якого він збирає кошти на

будівництво Надпечерного храму. 1 грудня 1913 року відбулось освячення церкви в ім’я Різдва

Богородиці, а 29 серпня 1914 року був освячений «вівтар» в честь улюбленого князем Святителя

Іоасафа Білгородського. Старостою церкви стає Володимир Жевахов.

За заслуги перед церквою та державою київській генерал-губернатор двічі висував кандидатуру

князя Володимира Жевахова на здобуття нагороди камер-юнкера. Але на жаль здобути титул так і

не відбулось з невідомих причин.


ВРЯТУВАВ ВИДАТНОГО ПИСЬМЕННИКА, з нарису О. Стрижева «Князь Микола Давидович

Жевахов»

До Линовиці Сергій Олександрович Нілус приїхав за наполяганням Володимира Давидовича

Жевахова...

У пору Лютневої катастрофи Нілус з дружиною перебував у місті Валдай, де вони прожили без

малого п’ять років, насолоджувалися молитовним спокоєм поблизу Іверського монастиря. Але

пролунав грім, злетіла ураганом зачумлена чернь, і лютневі події не залишали надій на життя.

Князь Володимир Жевахов умовив подружжя Нілусів залишити Валдай, поселивши Сергія

Олександровича і його дружину Олену Олександрівну в Линовиці, своєму родовому маєтку.

Нілуси перебралися на Чернігівщину, де ще певний час залишалися деякі законні початки...

А лиходійства ці на Валдаї спричиняли за собою все більш жахливі наслідки. Відразу після

приходу червоних банд в місті спалахнув поголовний терор, який забрав життя почесних людей –

священнослужителів, купців, власників дрібних промислових підприємств (великих тут не було),

педагогів, господарників. Залишся у Валдаї Нілус, від лиходіїв не уберігся б...

Проте він вже був поза небезпекою, під покривом Божої благодаті, в сільці Линовиця, де ворог

доки не володарював... Цей період Нілуса відзначений створенням домашньої церкви,

завершенням другої частини чудової книги «На березі Божої ріки».


ЩИРИЙ РЕВНИТЕЛЬ ЦЕРКВИ, з «Енциклопедії російської цивілізації»

На початку травня 1937 р. владика повернувся до Білгорода, перебуваючи вже на спочинку. В цей

час курські енкавеесники розкручували справу про «контрреволюційну терористичну

організацію» під назвою «Ревнителі Церкви». Члени організації «схвалювали методи боротьби

троцькістсько-зінов’євської банди», самі «вихваляли терор проти вождів партії і уряду».

Керівником терористичної групи в Білгороді, яка нібито готувала знищення урядових потягів, які

проходять через це місто, був оголошений єпископ Іоасаф...

Владиці додатково інкримінувалося ведення «терористичної агітації». Хтось доніс, що він

говорив, що «Кіров поніс заслужену кару. На Кавказі він наказав розстріляти двадцять п’ять тисяч

осіб. І ця, безневинно пролита кров, ніколи не залишиться без помсти».

Ще одним «злочином» єпископа було те, що під час обговорення проекту Конституції 1936 року

він говорив про необхідність відновлення дзвону, відміни реєстрації духівництва в радянських

адміністративних органах, відкриття бодай одного свічкового заводу в області.


ПРОСЛАВИЛИ СВЯЩЕННОМУЧЕНИКА, з замітки Інформагенції БПЦ «Урочиста подія»

У Могилеві (Республіка Білорусь) пройшло урочисте прославлення священомученика Іоасафа

(князя Володимира Жевахова).

Революційні події він зустрів у Києві. Навесні 1919 р. його прихистив ігумен Звіринецького скиту

Мануїл.

4 грудня 1937-го на свято Введення в храм Пресвятої Богородиці Іоасафа в чергове заарештували

й того ж дня розстріляли. Інкримінувавши те, що він говорив про потребу дозволити церковний

дзвін, відмінити реєстрацію священиків у радянських органах, про відкриття хоча б одного

свічкового заводу в області та звинуватили в «керівництві фашистською організацією

церковників».