архімандритові і більше доходу немає ніякого». Прохання його було задоволене.
Плодом діяльності архімандрита Іларіона стали 290 зошитів, які містили виправлений ним
біблейський текст.
КИЯНИ СЕРЕД НАСТОЯТЕЛІВ І НАМІСНИКІВ, з статті «Українські ієрархи на
великоруських єпархіальних кафедрах» на hram.kiev.ua
Другий давній, в самій Москві, монастир XIV в. Чудів, заснований київським митрополитом
Алексієм, так само мав у XVIII ст. низка настоятелів і намісників з українських ченців. 4 січня
1723 р., коли архімандритом монастиря був довголітній перед тим ректор Московської Академії
український богослов Феофілакт Лопатинський, вийшов царський указ, щоб «в Чудовому
монастирі мати монахів, які гідні були б поставлення в духовні начальники»; монахів же, «котрі
там суть під стіною точію (тільки) стоять», щоб переводити до других монастирів.
І настоятелі Чудова монастиря, якими були після Феофілакта Лопатинського теж підряд українці –
Феофіл Кролик, Варлаам Скамницький, Іларіон Григорович, посилались на цей царський указ,
викликуючи в склад братії монастиря вчених українських ченців.
ВИХОВАНЕЦЬ ПРЕФЕКТА ГРИГОРОВИЧА, з кореспонденції Ю. Гребінника «Пархомівка:
історія та особистості»
Пархомiвка – село у Краснокутському районі Харкiвської областi, центр Пархомiвської
сiльської ради, якiй пiдпорядкованi населенi пункти Гаркавець, Павлiвка, Пiонер. Розташоване на
перетинi трьох областей – Харкiвської, Сумської та Полтавської, за 14 км вiд районного центру, за
32 км вiд найближчої залiзничної станцiї Гути (на магiстралi Харкiв – Суми), з якою ще до 2003 р.
було зв’язане вузькоколiйною залiзницею, i за 115 км вiд Харкова. Воно розкинулось у долинi
рiчки Котельва навколо великого ставу, який має двi власнi назви – «Великий» i «Заводський». З
пiвнiчного сходу до села пiдходить листяний лiс, що неширокою смугою простягається до
Богодухова.
...У 1700 роцi Пархомiвка iз хутора перетворилася на село. 1704 року була побудована та освячена
дерев’яна, крита соломою церква. З акта 1707 року вiдомий вiдписного перехрестовсъкого села
Пархомiвки священик Григорiй Андрiйович Ганзейський, а в 1743 роцi приведений до
священного стану в Пархомiвську церкву його син Василь Ганзейський, який »трактовал школы
до Пиитики и оттуда отпущен по прошению за одиночеством в дом свой префектом Іларіоном
Григоровичем».
ПОЖЕРТВУВАВ ТИСЯЧУ РУБЛІВ, з розвідки О. Задорожної «Етапи будівництва «Великої
бурси» та побутові умови проживання в ній студентів»
8 квітня 1760 р. із Київської духовної консисторії було видано спеціальну книгу для запису витрат
на будівництво бурси. Велася також книга для запису штрафних грошей та «доброхотнаго на
бурсу подаяния», «в коей и генеральный росход записывается», підготовлена 4 вересня 1759 р.
Київською консисторією і 9 вересня передана до Академії разом з 400 рублями від митрополита.
У ній серед благодійників значаться митрополит Арсеній (Могилянський) (2238 рублів 58
копійок), єпископ Сарський і Подонський Іларіон (1000 рублів), митрополит Московський
Тимофій (Щербацький) (50 рублів), граф Кирило Григорович Розумовський (100 рублів),
архімандрит Києво-Печерської лаври Лука Білоусович (20 рублів), київський полковий писар
Андрій Миткевич (20 рублів), новгородський сотник (20 рублів), інші (109 рублів 22 копійки), а
також штрафні гроші (799 рублів 18 копійок) та «за непроданную деревню и дрань старую взято»
80 рублів 10 копійок, разом 4437 рублі і 8 копійок.
НЕ МАВ ГРОШЕЙ НА ДОРОГУ, бувальщина
13 січня 1752 року І. Григоровича викликали до Петербургу на засідання Синод як синодного
члена (до цього засідав в Московській синодній конторі). Він відповів, що прибути не має ніякої
можливості через... відсутність коштів на дорогу з уточненням, що Крутицький архієрейський
будинок обтяжений більш ніж чотирма тисячами рублів боргу.
У столиці на це не зважили, направивши 23 лютого І. Григоровичу веління: «Синодному членові
Преосвященному Іларіону в Санкт-Петербурзі в Синоді бути невідмінно, а на подання його
оголосити догану з поясненням, що він не для того архієреєм поставлений, щоб... борги
наживати».
