Горленко Аким (fb2)


Настройки текста:





ГОРЛЕНКО Яким (Йоасаф) Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, священик. В чернецтві – Іларіон (1725), Йоасаф (1927). Зарахований до лику святих

як Святий Йоасаф Білгородський Російською Православною Церквою (1911).

З козацької родини. Батько, Горленко А., – бунчуковий товариш; мати Марія, – донька гетьмана

Данила Апостола; дід, Д. Лазаревич, – сподвижник Івана Мазепи; племінник Г. Квітка-

Основ`яненко – класик української літератури.

Народився 8 вересня 1705 р. в м. Прилуках Чернігівського полку Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 10 грудня 1754 р. в м. Грайвороні Російської імперії (нині – районний центр Білгородської

області РФ). Похований у Свято-Троїцькому соборі м. Білгород (РФ).

Навчався в Києво-Могилянській колегії (1713-1929).

Працював вчителем Київської академії (1729-1733), екзаменатором Київської митрополії при

Софійському соборі (1734-1737), був ігуменом, архімандритом Спасо-Преображенського

Мгарського монастиря (1737-1744), намісником Троїце-Сергієвої лаври (1745-1748), єпископом

білгородським і обоянським (1748-1754).

Член Київської консисторії (1735).

Наш земляк – автор наступних доробків: «Привітальний діалог на честь сходження на престол

київського архієпископа Рафаїла» (1732), «Бран чесних семи добродійностей» (1737), «Слово в

неділю 25-у з зішесття духу святого» (1743).

Його перу також належать драматичний діалог, автобіографічні нотатки, промови.

День пам’яті – 4 (17) вересня і 10 (23) грудня.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – Г. Сковорода, А. Могилянський, Л. Горка та ін.


***

СХІДЦІ З ДВОХ СТУПЕНЬОК,

з життєвого кредо Я. Горленка

Перед кожним з нас – лише східці з двох ступеньок: це любов до Бога і спорідненаз нею любов до

ближнього.

ЗАЛИШИВ ПО СОБІ 70 КОПІЙОК, з дослідження О. Дублянського «Українські святі»

У присутності Єлизавети І в Петропавлівському соборі (Петербург) його було висвячено на

єпископа Білгородського та Обоянського. Білгородщина є етнічною українською землею, де

українці тоді складали переважну більшість населення краю.

Святий Йоасаф, незважаючи на своє слабке здоров`я, об`їздив всю свою єпархію, котра

охоплювала значну частину Слобідської та Сіверської України, багато проповідував, ревно дбав

про те, щоб духовенство відповідало своєму високому призначенню. Велику увагу приділяв

благодійництву, причому прагнув допомогти бідним анонімно, був людиною дійсно святого

життя, аскетом і безсрібником.

Після його смерті знайшли тільки 70 копійок, тому довелося ховати єпископа величезної єпархії за

казенний кошт.

Передбачаючи свою кончину, святий Йоасаф влітку 1754 р. востаннє відвідав рідні місця,

попрощався з батьком, що жив у невеликій келії біля Прилук, деякі монастирі. У Гайвороні він

тяжко захворів і саме тут востаннє побачився з матір`ю та сестрами. За кілька місяців, 10 грудня

1754 року, він упокоївся.

Архієрей, котрий мав ховати святого, затримався з поважних причин на цілий місяць. Але

впродовж цього часу на тілі, яке лежало у відкритому гробі, не було виявлено жодних ознак

тління. Святий був похований у Свято-Троїцькому соборі м. Білгорода. Біля його мощів невдовзі

почалися чудесні зцілення.

Пам`ять св. Йоасафа Православна Церква вшановує 10 (23) грудня та 4 (17) вересня (відкриття

мощів).


НАСТАВЛЯВ ПАРАФІЯН, з журналу «Мгарскій колоколъ» за грудень 2007 р.

З метою підняття освітнього і релігійно-етичного стану парафіяльного духівництва,

преосвященный Йоасаф з першого року вступу на Білгородську кафедру, не зважаючи на

слабкість здоров’я, щорічно здійснював огляд своєї обширної єпархії і зупинявся не в покійних

чхоромах багатіїв, а в бідних хатинах селян або будиночках сільських батюшок. Одержуючи

притулок в названих житлах, святитель Йоасаф нічний час присвячував молитві, а вранці, після

здійснення Божественної літургії, наставляв парафіян православно-християнській вірі і

благочестю.

Його можна було бачити то в Білгороді, то в Харкові, то у великому селищі, то в глухому селі.

Особливо гострозоро пильний святитель стежив за тим, щоб пастирі церкви Христової були

сповнені глибокого благоговіння до служб церковних і святинь.


ВИСВЯТИВ ОХТИРСЬКИЙ СОБОР , з церковного календаря

Щороку 15 липня православні відзначають день Охтирського образу Божої Матері. Поява образу

за часом належить до ХVІІІ ст.

За переказами 1739 року у містечку Охтирка на Харківщині (тепер Сумщина) під час сінокосу у

високій траві було чудесним способом віднайдено цей образ.

У 1753 р. святитель Йоасаф Горленко Білгородський здійснив закладини Покровського собору в

Охтирці, по завершенні будівництва освячено 1768 р. Тут і розмістили ікону Охтирської Божої

Матері.

Іконографія образу є надто незвичайною у порівнянні з відомими Богородичними