кафедри до часів Демосфена, Ціцерона?
Софісти вказують на Мілтона, Данта, Шекспіра; говорять, ці люди уміли прославитися, не знаючи
правил, відкинувши всі уроки школи. Несправедливо; ніхто більше не читав стародавніх, як ці
люди: ніхто, в самому свавіллі духу, не показав в творіннях своїх такого високого відчуття
витонченості; а правило чи не є воно це саме відчуття, приведене в метод?
Бувають на всі випадки виключення.
Можна розірвати ланцюги правил – і помилятися щасливо. Генерал іноді відступає від всіх
законоположень тактики і виграє битву. Автор забуває уроки школи і торжествує, дивуючи нас, спокушає наші відчуття. Проте ж ніхто не скаже, що не існує правил тактики для генерала і науки
вірша для поета?
ЗАХОПЛЮВАВСЯ ДОТЕПНИМИ ПОРТУГАЛЬЦЯМИ, з монографії Т. Балашової «Три
сторіччя: веселка Камоенса на небосхилі російської словесності»
Відомості і факти про творчість Камоенса були викладені спочатку в нарисах про португальського
поета, перекладених з інших мов. Роль «першовідкривача» багато в чому зіграв Вольтер: його
трактат «Досвід про епічну поезію», котрий викликав в Росії великий резонанс, був опублікований
1763 року. Фрагмент, що входив в цей трактат, про Камоенса, побачив світ в березневому номері
журналу «Безневинна вправа», і став першою цілісною розповіддю про героїчного мореплавця і
великого поета Португалії. Проте з Вольтером, який не дооцінив Камоенса, незабаром вступили в
суперечку.
У XIX столітті перекладаються нариси французького критика П. де Сен-Віктора, а також
швейцарського історика Ж. Ш. Сисмонді й ін. Паралельно з’являлися публікації, котрі належали
перу російських літераторів, – Я. А. Галинковському (1805), М. Ф. Остолопову (1821), Я. М.
Ликошину (1823), В. В. Маркову (1882), В. С. Межевичу (1844).
...Я. А. Галинковський в доробку «Дослід про найславніших епічних поетів» (1805) захоплюється
яскравим відтворенням «подвигу Лузітанських героїв» і мотивує особливе місце «Лузіад» у низці
героїчних поем. Прославляючи «дотепну націю» португальців, Галинковський радить серйозно
вивчати поетичний досвід великого Камоенса: «Молодий поет багато втратив би, якби,
наповнений духом Віргилія, не знав він кращого і гідного його імітатора. Скільки нових чарівних
відчуттів згаяв би він, не знаючи пісень Камоенсових!».
ЗНАНИЙ ПОЛЕМІСТ, з розвідки Е. Фролова «Традиції класицизму і петербурзьке
антикознавство»
Симптоматичними є художні огляди Батюшкова: не холодним милуванням, а щирим і глибоким
відчуттям продиктовані його захоплені відгуки про античне мистецтво.
Тісно пов’язана із загальним відходом від естетичних позицій класицизму літературна полеміка
1813-1818 років про способи перекладу стародавніх епічних поетів: Я. А. Галинковський, С. С.
Уваров і М. І. Гнідич своїми статтями, а Гнідич також і своїми перекладами, обгрунтували повну
можливість і бажаність заміни олександрійського вірша, сприйнятого від французів, російським
гекзаметром, який близько передає ритмічність оригіналу.
ОБУРЮВАВСЯ ВІДСУТНІСТЮ КРИТИКИ, з дослідження М. Алексєєва «Англійські
переклади творів Карамзіна і його сучасників»
«Північний вісник»... торкнувся іншого боку, переконуючи в необхідності пильніше стежити за
розвитком європейських думок про російську літературу. Автор статті знаходив, що російська
критика відстає від зарубіжної в оцінках творів вітчизняного художнього слова, відмовчується, замість того аби прославити власний голос. На його думку, «існує безодня книг, у нас не
розглянутих, залишених на розсуд читачів».
…Не варто думати, що автор цієї статті вимагав уваги до сприятливих зарубіжних відгуків про
російських письменників, скоріше навпаки: наведені слова сказані співробітником «Північного
вісника» Я. А. Галинковським, який зовсім не належить до «карамзіністів»; він обурювався лише
відсутністю критики в російських журналах. Однак посилання його на те, що твори Карамзіна
«критикують від Шотландії до Парижу» було цілком точними: відгуки про «Листи російського
мандрівника» з’явилися як в паризькому журналі, так і в «Едінбурзькому огляді», і обидві статті
були у нас помічені, особливо остання.
НАПРУЖУВАВ ГОЛОС ДО КРИКУ, з книги В. Ходасевича «Державін»
У Шишкова ...зібралося народу чоловік двадцять. Окрім слов’янофілів, були: Державін,
