Галинковский Яков (fb2)




ГАЛИНКОВСЬКИЙ Яків Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, перекладач, критик. Замовчуваний автор «Роздумів про ліричну поезію» та низки

інших творів російського класика Г. Державіна.

З дворянської родини.

Народився 6 (17) жовтня 1777 р. в Прилуцькому повіті Полтавської губернії Російської імперії

(нині – Прилуцький район Чернігівської області України).

Помер 16 (28) червня 1815 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Навчався в Києво-Могилянській академії (1785-1787), Прилуцькому та Переяславському пансіо-

нах, благородному пансіоні московського університету (закінчив в 1797).

Рахувався на військовій службі спочатку в лейб-гвардійському кінному полку (1790-1797), потім –

в кавалергардах (1797-1798), працював губернським реєстратором в Межовій канцелярії (1799-1800), секретарем в Головній соляній конторі (1800-1801), канцелярії Головного директора пошт

(1801-1804), колезьким асесором, письмоводителем канцелярії Державної ради (1804-1808), наглядачем училищ Лузького повіту В’ятської губернії (1808-1813), столоначальником

Провіантського департаменту Військового міністерства (1813).

Був видавцем журналу «Корифей, або Ключ літератури» (1802-1807), неодмінний секретар «Бесід

любителів руського слова» (1811-1825).

Друкувався в журналах «Північний вісник», «Муза», «Ранок», «Російський вісник», «Любитель

словесності», «Читання в «Розмові любителів російського слова».

Як літератор дебютував величезним романом «Глафіра, або Чарівна валдайка» (1797).

Наступний твір – не менш об‘ємний. Це знову ж таки роман під довгою назвою «Години задумли-

вості. Новий роман, який зображує думки закоханої людини з усім ентузіазмом пристрасті й чут-

ливості» (1799).

З поезій відгук знайшли «Наслідування сатирі В. В. Капніста» (1805), «Ранок чарівної статі»

(1807).

Переклав з англійської «Чарівність Стерна, або Зібрання кращих його патетичних повістей і від-

мінні зауваження для чутливих сердець» засновника британського сентименталізму Л. Стерна

(1801), з французької «Таємна історія нового французького двору та цікаві анекдоти, які стосують-

ся Сент-Клудського кабінету в Парижі» (1807).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Жуковський, Є. Болховітінов, О. Тургенєв, О. Шишков, А. Кайсаров, С. Глинка, Г. Державін та ін.


***

ПРАВИЛ НЕ ОМИНУТИ, з творчого кредо Я. Галинковського

Віддаючи перевагу зразкам, не потрібно думати, що можна оминути правила.

БУДУ СВАРИТИСЯ, з вірша Я. Галинковського «Наслідування сатирі В. Капніста»

Кто сколько ни сердись, а я начну браниться –

С плохими книгами никак мне не ужиться.

Везде писатели свой кажут дерзкий вид,

Выходят в свет толпой, забывши вкус и стыд.

Иной учёным быть решился непременно:

От сказок к хроникам преходит дерзновенно

И думает, что так легко их сочинять,

Как травки и цветы слезами омывать.

.............................................................................

Возможно ль запретить, чтобы Лакриманс унылый,

Своею нежностью всем дамам опостылый,

Напутав кое-как и прозы и стихов,

Не отдал их в печать и не был бы готов

Оплакать всякий куст, все тропки, все гробницы?

Чтоб пропустил Салтон день ангела сестрицы,

Чтоб журналистов рой друг друга не хвалил

И древний наш Услад дев Пинда не дразнил?

Нельзя. Зато и нам нельзя же не сердиться:

Вы пишете лишь вздор, так как же не браниться?


МИСТЕЦТВО ПИСАТИ, з брошури Я. Галинковського «Корифей або Ключ літератури»

Неодмінно повинно існувати мистецтво писати. Це мистецтво не може існувати, підтримати себе

без природного обдарування; проте його може не висатчати даруванню. Доказом цьому послужать

багато письменників, які народилися з найщасливішою прихильністю до вірша, і які, проте ж, ніколи не знали мистецтва писати вірші – такі безперечно були Кантемір і Тредьяковський. У обох

було досить Поетичного розуму, досить ентузіазму, бажання, проте ж півстоліття проходить, як

вони абсолютно не мають читачів.

Не потрібно спокушатися деякими зразковими людьми, котрі, виходячи за межі правил, здивували

нащадків і яким природа поступилася всією своєю красою. Феномени ці не стільки б були

вражаючими, коли б ми пильніше розглянули світила, які їм сприяли. Скільки поетів, яких ми не

знаємо, писали раніше, ніж Гомер оспівав свою Іліаду? Скільки Ораторів і Риторів зійшло з

кафедри до часів Демосфена, Ціцерона?

Софісти вказують на Мілтона, Данта, Шекспіра; говорять, ці люди уміли прославитися, не знаючи

правил, відкинувши всі уроки школи. Несправедливо; ніхто більше не читав стародавніх, як ці

люди: ніхто, в самому свавіллі духу, не показав в творіннях своїх такого високого відчуття

витонченості; а правило чи не є воно це саме відчуття, приведене в метод?

Бувають на всі випадки виключення.

Можна розірвати ланцюги правил – і помилятися щасливо. Генерал іноді