ГАЛИНКОВСЬКИЙ Яків Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет, перекладач, критик. Замовчуваний автор «Роздумів про ліричну поезію» та низки
інших творів російського класика Г. Державіна.
З дворянської родини.
Народився 6 (17) жовтня 1777 р. в Прилуцькому повіті Полтавської губернії Російської імперії
(нині – Прилуцький район Чернігівської області України).
Помер 16 (28) червня 1815 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).
Навчався в Києво-Могилянській академії (1785-1787), Прилуцькому та Переяславському пансіо-
нах, благородному пансіоні московського університету (закінчив в 1797).
Рахувався на військовій службі спочатку в лейб-гвардійському кінному полку (1790-1797), потім –
в кавалергардах (1797-1798), працював губернським реєстратором в Межовій канцелярії (1799-1800), секретарем в Головній соляній конторі (1800-1801), канцелярії Головного директора пошт
(1801-1804), колезьким асесором, письмоводителем канцелярії Державної ради (1804-1808), наглядачем училищ Лузького повіту В’ятської губернії (1808-1813), столоначальником
Провіантського департаменту Військового міністерства (1813).
Був видавцем журналу «Корифей, або Ключ літератури» (1802-1807), неодмінний секретар «Бесід
любителів руського слова» (1811-1825).
Друкувався в журналах «Північний вісник», «Муза», «Ранок», «Російський вісник», «Любитель
словесності», «Читання в «Розмові любителів російського слова».
Як літератор дебютував величезним романом «Глафіра, або Чарівна валдайка» (1797).
Наступний твір – не менш об‘ємний. Це знову ж таки роман під довгою назвою «Години задумли-
вості. Новий роман, який зображує думки закоханої людини з усім ентузіазмом пристрасті й чут-
ливості» (1799).
З поезій відгук знайшли «Наслідування сатирі В. В. Капніста» (1805), «Ранок чарівної статі»
(1807).
Переклав з англійської «Чарівність Стерна, або Зібрання кращих його патетичних повістей і від-
мінні зауваження для чутливих сердець» засновника британського сентименталізму Л. Стерна
(1801), з французької «Таємна історія нового французького двору та цікаві анекдоти, які стосують-
ся Сент-Клудського кабінету в Парижі» (1807).
Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Жуковський, Є. Болховітінов, О. Тургенєв, О. Шишков, А. Кайсаров, С. Глинка, Г. Державін та ін.
***
ПРАВИЛ НЕ ОМИНУТИ, з творчого кредо Я. Галинковського
Віддаючи перевагу зразкам, не потрібно думати, що можна оминути правила.
БУДУ СВАРИТИСЯ, з вірша Я. Галинковського «Наслідування сатирі В. Капніста»
Кто сколько ни сердись, а я начну браниться –
С плохими книгами никак мне не ужиться.
Везде писатели свой кажут дерзкий вид,
Выходят в свет толпой, забывши вкус и стыд.
Иной учёным быть решился непременно:
От сказок к хроникам преходит дерзновенно
И думает, что так легко их сочинять,
Как травки и цветы слезами омывать.
.............................................................................
Возможно ль запретить, чтобы Лакриманс унылый,
Своею нежностью всем дамам опостылый,
Напутав кое-как и прозы и стихов,
Не отдал их в печать и не был бы готов
Оплакать всякий куст, все тропки, все гробницы?
Чтоб пропустил Салтон день ангела сестрицы,
Чтоб журналистов рой друг друга не хвалил
И древний наш Услад дев Пинда не дразнил?
Нельзя. Зато и нам нельзя же не сердиться:
Вы пишете лишь вздор, так как же не браниться?
МИСТЕЦТВО ПИСАТИ, з брошури Я. Галинковського «Корифей або Ключ літератури»
Неодмінно повинно існувати мистецтво писати. Це мистецтво не може існувати, підтримати себе
без природного обдарування; проте його може не висатчати даруванню. Доказом цьому послужать
багато письменників, які народилися з найщасливішою прихильністю до вірша, і які, проте ж, ніколи не знали мистецтва писати вірші – такі безперечно були Кантемір і Тредьяковський. У обох
було досить Поетичного розуму, досить ентузіазму, бажання, проте ж півстоліття проходить, як
вони абсолютно не мають читачів.
Не потрібно спокушатися деякими зразковими людьми, котрі, виходячи за межі правил, здивували
нащадків і яким природа поступилася всією своєю красою. Феномени ці не стільки б були
вражаючими, коли б ми пильніше розглянули світила, які їм сприяли. Скільки поетів, яких ми не
знаємо, писали раніше, ніж
