свою «Марсельєзу».
Микола, котрий славився імпровізаціями, не став противитися і зараз же, під той же мотив, заспівав нову пісню:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля,
Ще нам, браття молодії, посміхнеться доля.
Ще розвіє чорні хмари і біля віконця,
Тут, в українському домі, ми діждемось сонця.
Тож згадаєм злії будні і лиху годину,
Тих, хто сміло захистив матінку-Україну
Наливайко і Павлюк, і Тарас Трясило
Із могили кличуть вас на святеє діло...
Тадей Рильський, котрий ще не відійшов від фортепіано, заспівав свій варіант: Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
Запануємо й ми, браття, у своїй сторонці.
Наливайко, Залізняк і Тарас Трясило
Із могили кличуть вас на святеє діло!
Пом’янемо ж святу смерть лицарів козацтва,
Не позбавитись щоб нам і свого юнацтва!
Ой, Богдане-Зіновію, п’яний наш гетьмане,
За що продав Україну москалям поганим?
Щоб вернути честь і славу, ляжем головами,
Наречемось України вірними синами...
Тут уже не витримав законник Чубинський, котрий побачив небезпеку в таких словах. Він
відсторонив поляків і запропонував свій, менш небезпечний варіант:
Ой, Богдане-Зіновію, короткозорий ти сину.
Навіщо віддав на розправу матінку-Україну,
Щоб честь їй повернути, станем куренями,
Наречемось України вірними синами!
Аж тут втрутився болгарин Сашко Стоянов. Показуючи на сербів, він запропонував додати: Наші братчики-слов’яни
За зброю схопились,
Не годиться, щоби ми
Осторонь лишились!
Здається, пісня була закінчена. Щоправда, далеко їй було до «Марсельєзи», проте зоряні
миттєвості такі ж виняткові, як і самі зорі...
Знову пішли спогади, заспівали «Солов’я» Віктора Забіли, «Журбу» Леоніда Глібова. Аж ось серб
Петро Єнтич-Карич заспівав свій гімн, де приспівом йшли слова: «Серце біє і крев ліє за нашу
свободу»...
– Це саме те, чого нам не вистачало, – підхопився Павло Чубинський і написав безсмертні рядки: Душу, тіло ми положим за нашу свободу,
І покажемо, що ми, браття, козацького роду!
Гей же, браття, гей же, сміло,
Треба братися за діло,
Гей же, всім пора вставати,
Пора волю добувати!
Ось тепер пісня була закінчена. Усі записали собі її слова. Свій екземпляр Тадей Рильський віддав
побратимові Володимирові Антоновичу.
А коли через кілька тижнів в Київ з етнографічної експедиції повернувся Микола Лисенко, Антонович доручив йому написати на ці слова музику. вже через тиждень «Українська
марсельєза» полетіла Лівобережжям. Полетіла, як гімн Громади.
А ось гімном України вона стала на Правобережжі. Стала завдяки тому, що її там... приписали Т.
Шевченко. ...Стала вона гімном, спочатку Галичини, а потім – УНР.
А «Українську марсельєзу», написану студентами і композитором Лисенко, незабаром забули...
ХТО ВКРАВ ЛОЖКИ, бувальщина
Під час ревізію майна пансіону при Полтавській гімназії, де працював М. Вербицький-Антиохов, виявили нестачу срібних ложок. У їх зникненні звинуватили інспектора-поляка.
Яким же було здивування М. Вербицького-Антиохова, коли він на вечері у директора гімназії
побачив срібні ложки зі штемпелем ПБП. Про що і не змовчав.
Уже наступного дня правдолюбця звинуватили в зловмисності і розкладаючому впливі на учнів. А
губернське начальство вирішило швиденько перевести викладача до Чернігова.
