– Що ви?!
– Говорять, я не знаю...
– Ну-у-у?! Не може бути, брешуть!
– Чого брешуть? Судячи з сьогоднішнього, всьому повіриш!
– Воно точно!
Протазанов кип’ятився не менш інших, проте прагнув звести питання на логічний ґрунт: схопивши Жабникова за ґудзик сюртука й енергійно смикаючи його, він гримів у нього над вухом:
– Дозвольте вас запитати, хіба так вчиняють? І до чого все це. До чого, питаю?
Жабников відчайдушно рвонувся і, залишивши у вигляді військової контрибуції в звитяжних
генеральських руках ґудзик, сховався в кабінеті.
– Степан, гаси лампи! – вигукнув він звідти таким голосом, яким звичайно кричать? «Караул, ріжуть!»
Цей вигук змусив, нарешті, публіку ретируватися в передпокій, де ще певний час гості галасували, прикрашаючи свої пальто і шапки; без інциденту справа не обійшлася і тут.
– Гей, пане! – залементував Дон Сопіліо услід одному з тих, хто пішов. – Ви мої нові калоші
захопили! Гей ви, чуєте? Не можна ж так...
Однак чиновничок, котрий саме з радістю переконався, що чужі новенькі калоші довелися йому
якраз до ноги, утікав сходами з легкістю гумового м’ячика і був глухий до всяких закликів.
Коли все стихло, Жабников обережно вийшов з кабінету і побачив Костю, який, розставивши
ноги, стояв посеред кімнати, меланхолійно споглядав залишки бенкету, порожні пляшки, купи
цигаркових недопалків на підлозі і на столах... Помітивши Жабникова, він звернувся до нього, докірливо гойдаючи головою і єхидно підморгуючи лівим оком:
– Хіба ж можна?! Хіба я тебе не попереджав? Не говорив, що не з того кінця починаєш? Не
говорив?!
– Забирайся ти до дідька! – крикнув Жабников, весь тремтячи від люті.
Костя вмить прошмигнув в передпокій, але через деякий час висунув голову із-за дверей і
вимовив:
– А ти того... валер’янових крапель на ніч прийми, здорово допомагає!
МАЛОВІДОМИЙ ДЛЯ ЧИТАЧА, з статті «Вербицький-Антиохов Микола Андрійович» в
«Літературній енциклопедії»
Енциклопедично освічений, талановитий, М. А. Вербицький тридцять шість років присвятив
педагогічній діяльності. За високу ерудицію, вільну манеру викладання, схильність до імпровізації
й «товариське ставлення до вихованців» він користувався великою популярністю і любов’ю учнів.
Життєві враження, пов’язані з викладанням, відбилися в розповідях «Педагог», «Просвітитель». У
них намальовані портрети провінційних вчителів-просвітителів, вільнодумців.
...У некролозі, надрукованому в газеті «Мова» і журналі «Історичний вісник», висловлено
співчуття про те, що письменник поміщав свої оповідання в «мало поширених журналах, і тому
вони залишилися маловідомими для читача».
ХТО Ж НАСПРАВДІ НАПИСАВ ГІМН УКРАЇНИ, з дослідження В. Сиротенка (Вербицького)
«Історія гімну України (імена та долі)»
Історії створення свого гімну, ми не знаємо і дотепер. Адже говоримо, що слова написав Павло
Чубинський. Багато чого заради України зробив академік Павло Платонович Чубинський. Проте у
гімні йому належить лише виправлення і приспів. А автором його зробив вже після смерті, 1885
року, мій пращур, запеклий українофіл Пантелеймон Куліш.
…Микола Вербицький-Антиохов, син секретаря Чернігівської губернської управи, в 16 років став
студентом Київського університету св. Володимира. За сатиричні вірші і створення студентської
газети «Помийниця», на особисте прохання-вимогу ректора, був переведений батьком у Петербург
«для охолодження».
Поруч, у будинку Академії мистецтв жив Шевченко. Нерідко під вечір він заходив до них, розраховуючи на чарку. Миколка, музичний талант якого відзначав сам Михайло Глинка, сідав за
фортепіано, а Панас Маркович співав своїм прекрасним баритоном народні українські пісні. Йому
завжди підспівував Тарас Григорович, хоч й жартував, що з його голосом можна лише кричати
«Зайнято! « у туалеті.
…Зібралася вечірка. Не важливо, де вона проходила… Головне, що на ній були і Микола з
побратимом Павлом Чубинським, і їхні найближчі друзі – Тадей Рильський (відомий, як поет
Максим Чорний) з приятелем Павлином Свенцицьким (відомий український поет Павло Свій).
За фортепіано сів Вербицький, а Рильський і Свенцицький заспівали заколотні рядки. Коли вони
скінчили, Микола став тихо наспівувати свій переклад: «Мати-Вітчизна не загине, доки ми
живемо».
Павло Чубинський замість доброго слова за експромт
