Велланский (Кавунник) Даниил (fb2)




ВЕЛЛАНСЬКИЙ (КАВУННИК) Данило Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Філософ, хірург, фізіолог, патолог, перекладач. Один з фундаторів месмеризму на теренах

Російської імперії; запровадив в російську мову поняття «ідеал» та «ідеальність»; першим на

теренах Російської імперії вжив слово «культура» в якості філософського терміну.

З міщанської родини. Батько, Велланський М., – чинбар.

Народився 11 (22) грудня 1774 р. в м. Борзні Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 15 (27) березня 1847 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Великоохтинському цвинтарі.

Закінчив Київську духовну академію (1789-1796), Петербурзьку медико-хірургічну академію

(1796-1802), стажувався і Німеччині (1802-1805).

Працював ад’юнктом (1805-1814), професором (1814-1837) Петербурзької медико-хірургічної

академії,

Академік Імператорської медико-хірургічної академії (1819).

Кавалер ордена св. Володимира 4-го ступеня.

Як вчений дебютував доробком «De reformatione theorlae medicinae et physicae auspicio philosophiae naturalibus inuente» (1805).

Потім настала черга наступних книг: «Пролюзія до медицини як ґрунтовної науки» (1805),

«Біологічне дослідження природи» (1812), «Огляд головного змісту філософічного

природознавства, почерпнутого з творів Окена» (1815), «Конспект головного змісту загальної

фізики» (1830), «Дослідна, наглядова і умоглядна фізика, яка складає першу половину

енциклопедії фізичних знань» (1831), «Основний начерк загальної і приватної фізіології або

фізики органічного світу», «Основні накреслення загальної та окремої фізіології, або фізики

органічного світу» (обидві – 1836).

Книга «Тваринний магнетизм і теллуризм» залишилися в рукопису, оскільки до друку була

заборонена духовною цензурою (1840).

Переклав книги К. Клуге «Тваринний магнетизм, викладений в його історичному, практичному і

теоретичному змістах» (1818), Ф. Гартмана «Загальна патологія» (1825).

Прихильник раціоналізму.

Вважав, що матерія породжена абсолютним початком і в своєму розвитку проходить низку

послідовних ступенів, вищою з яких є людина. Його натурфілософія піддалася критиці з боку як

прихильників емпіричного знання, так і офіційних кіл, які вбачали в ній загрозу православ’ю.

Під кінець життя наш земляк повністю осліп (1839).

Серед друзів та близьких знайомих К. – С. Андрієвський, Д. Самойлович, М. Десницький, І.

Давидов, М. Пирогов, В. Джунковський, В. Павлов, О. Кошелєв, В. Костенецький, Ф. Шеллінг, І.

Буш, В. Жуковський, Л. Окен, П. Загорський, В. Одоєвський, Д. Веневітінов, С. Шевирьов, І.

Киреєвський та ін.

***

НЕ НАКОПИЧЕННЯ, А ВИСНОВКИ, з наукового кредо Д. Велланського (Кавунника)

Наука полягає не в збиранні відомостей, спостережень, дослідів, а у висновку з тих і інших

загальних законів.


ВСЮ ВЛАДУ ФІЛОСОФАМ, афоризм Д. Велланського (Кавунника)

Щасливі народи, де філософи владарюють, а царі філософствують.

ВАЖЛИВЕ, ПРЕКРАСНЕ, ВРАЖАЮЧЕ, з книги Д. Велланського (Кавунника) «Біологічне

дослідження природи»

Витончені мистецтва і міфологія народів суть плоди діяльної їх фантазії, без якої не відбулося б

нічого важливого, прекрасного і вражаючого.


ЛИШЕ ВІН МЕНЕ ЗРОЗУМІВ, зі спогадів Ф. Шеллiнга

З кiлькох тисяч моїх слухачiв одна лише людина зрозумiла мене повнiстю. Це росiйський

любитель науки Велланський.


ПОШУК ЄДНОСТІ В ПРИРОДІ, з розвідки В. Зіньковського «Історія російської філософії»

Впродовж всього життя Велланський розробляв натурфілософію, близьку до шеллінгіанства.

Розглядав природу як продукт загального життєвого початку. Всі живі й неживі об’єкти, а також

час і простір, відповідно до поглядів Велланського, є прояви цього вічного і безмежного початку.

Самі ж воно не є ні речовиною, ні силою, а ідеальною єдністю обох, що осягається умоглядно.

Визнавав пізнаваність світу. Висловлював діалектичні ідеї про загальний зв’язок явищ, про

розвиток у формі тріади, про боротьбу полярностей як джерело розвитку.

Велланський брав у Шеллінга не тільки натурфілософію, але й в значній мірі і його

трансценденталізм. Проте не тільки у Велланського, але й в німецькому, і в російському

шеллінгіанстві найвпливовішим виявився у Шеллінга його поворот до реалізму.

Трансценденталізм у шеллінгіанців відійшов на другий план. У Велланського, услід за його

реалістичним тлумаченням Шеллінга, на першому плані залишається філософія природи, яка

реалістично ж розуміється. Проте не слід зменшувати значення загальнофілософського матеріалу

у Велланського – він все ж таки, за суттю, трансценденталіст (у дусі «системи тотожності»

Шеллінга).

В його творах можна побачити досить послідовний нарис гносеології і метафізики. Велланський

захищав синтез умогляду й досвіду: «Умоглядне й емпіричне знання, –