МАСЛОВИЧ Василь Григорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Поет, журналіст, видавець, перекладач.
З дворянської родини. Син, М. Маслович, – драматург, поет-гуморист.
Народився в 1793 р. на території Чернігівського полку.
Помер 15 (27) червня 1841 р. м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Закінчив Харківську гімназію (1810), словесне відділення Харківського університету (1813).
Працював видавцем журналу «Харківський Демокрит» (1816), позаштатним чиновником
особливих доручень Департаменту державного майна (1824), вчителем Слобідсько-Української
гімназії (1829-1831).
Кавалер ордена Св. Ганни III ступеня (1826).
Друкувався в газеті «Харківський щотижневик», журналах «Український вісник «, «Харківський
календар-альбом», «Добромисний», «Харківський Демокрит».
Як літератор дебютував окремим виданням пастушачої опери «Дельф і Дельфіра, або Заквітчане
кохання» (1811).
Потім настала черга наступних поетичних доробків: «Пісня на французів» (1812), «Байка на
прибуття у світ Асмодея» (1813), «Драматичний кантат Харківському благодійному товариству»
(1814), «Утаїда», «Вірші на отримання Докторського достоїнства», «Заснування Харкова», «Пісня
сімейству», «Від’їзд студента на учительство в Олешки», «Жартівлива пісня», «Співак у таборі
епікурейців» (усі – 1816), «Прогулянка Невським проспектом» (1818), «Багатий і бідний» (1823).
Наш земляк – автор книг «Байки у віршах» (1814), «Пам’ять про харківського віршописця А. М.
Нахімова», «Зауваження і відчуття, або Подорож, яких мало, чи яких дуже багато, з Харкова до
Санкт-Петербурга» (обидві – 1818), «Байки» (1825).
Його перу також належить стаття «Декілька слів про один з двох дослідів в словесності» (1817).
Вже після смерті вийшла «Казка про Хорька, його доньку Гапку і наймита Якова» (1890).
Перекладав з німецької І. Кастеллі.
Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Квітка-Основ’яненко, І. Срезневський, А. Нахімов, О.
Сомов, Р. Гонорський, О. Паліцин, Д. Хвостов та ін.
***
ОСОРУЖНІ ВАДИ,
з життєвого кредо В. Масловича
Вади осоружні людській природі.
СПОКУСИВ МОЛОДИХ, з оцінки В. Масловичем творчості О. Пушкіна
Пан Пушкін (спочатку творець «Руслана і Людмили», потім «Кавказького полоненого» і
«Бахчисарайського фонтану») спокушаючим талантом своїм сильний зробив переворот в
російській поезії і, проклавши абсолютно новий, гладкий шлях через тернини мови..., утягнув за
собою усіх молодих поборників російського віршування.
ЗАОХОЧУЮ АВТОРІВ НАШОГО КРАЮ, з передмови В. Масловича до першого номеру
«Харківського Демокрита»
За обов`язок особливий вважаю нагадати про те, що цей журнал буде наповнюватися лише
творами нашого краю. Видавець дозволяє собі поміщати й надруковані п`єси, проте лише ті, автори яких належать нашому краю. По-перше, для того, щоб познайомити віддалених читачів
цього журналу (видавець тішить себе сподіваннями, що такі знайдуться) з творами нашими; а по-
друге, аби цілком дотриматися назви «Харківського Демокрита».
КРИЛОВ ПОЖВАВЛЮЄ КОМПАНІЮ, зі спогадів В. Масловича
Хто б ви думали йде тепер мені назустріч? Це І. А. Крилов, разом з якимись двома військовими, які сміються, і не дивно, бо Крилов великий веселун, в розмові приємний і компанію пожвавлює.
Судячи з його байок, ви, мабуть, уявляєте його людиною спритною, легкою і навіть жвавою. Якщо
так, то ви помиляєтеся. Він зросту дещо вище середнього, широкоплечий і товстий. Йому років за
сорок п’ять.
Обличчям чорнявий, дещо статечний, втім, у фізіономії має більше веселого і такого, що
розташовує на власну користь, взагалі щось містить в собі оригінальне і без дальніх церемоній.
Одягнений просто, не зовсім чисто, фрак на ньому здебільшого сірого кольору.
НЕ НА ДОКІР СКАЖУ, зі спогадів В. Масловича
Я запалив люльку, вийшов на вулицю (Бєлгорода – авт.) і сів на лавці, зібрався було лаяти всіх
поштових власників, але, на щастя їх, йшов хор молодиць, який складається з чотирьох жінок, охайно одягнених і досить розгарячілих від сивухи. Троє співали на свій лад, тобто ламали
малоруську пісню:
Та була в мене жінка,
Та була в мене любка!
Та послала вона мене,
Та і в ліс по дрова.
Та дала мені сокиру,
Та дала мені
