МАНДРИКА Микола Якович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Військовий. Генерал-лейтенант (1845).
З дворянської родини. Брат, Мандрика А., – вологодський (1822-1824), полтавський (1824-1829) віце-губернатор.
Народився 7 січня 1777 р. в м. Прилуках Прилуцького полку Російської імперії (нині –
районний центр Чернігівської області України).
Помер 6 липня 1853 р. в м. Казані Казанської губернії Російської імперії (нині – столиця
Республіки Татарстан РФ). Похований в некрополі Кизицького монастиря.
Закінчив Санкт-Петербурзьку німецьку гімназію.
Був сержантом лейб-гвардії Преображенського полку (1793), лейб-гвардії Семенівського полку
(1793-1796), рядовим Кавалергардського полку (1796-1797), унтер-офіцером (1797-1798), корнетом (1798-1799), поручиком (1799-1801), штабс-ротмістром (1801-1803), ротмістром (1803-1806), полковником (1806-1812), командиром (1812) лейб-гвардії Гусарського полку, командиром
ескадрону Гродненського гусарського полку (1814-1815), відповідальним за підбір ремонтних
коней для гвардійської кавалерії (1819-1826), командиром поселених ескадронів 2-й уланської
дивізії (1826-1828), перебував у резерві при військовому поселенні (1828-1830), начальником
Казанського округу корпусу внутрішньої варти (1830-1853).
Учасник військових походів: до Австрії (1805), до Пруссії (1807), 1808 р. до Фінляндії (1808).
Учасник Вітчизняної війни 1812 р.
Кавалер російських орденів св. Володимира 3-го ступеня (1812), св. Ганни 2-го ступеня (1812), Св.
Георгія 4-го ступеня (1914), св. Станіслава 1-го ступеня (1834), св. Ганни 1-го ступеня (1842), св.
Володимира 2-го ступеня (1851), прусського королівського ордена «За достойність» (1814).
За участь у бойових походах отримав діамантовий перстень з вензелем імператора Олександра І.
Серед друзів та близьких знайомих М. – П. Коновніцин, М. Барклай-де-Толлі, Д. Абомелик, О.
Чичерін та ін.
***
БУТИ ПЕРШИМ
, з життєвого девізу М. Мандрики
Бути першим.
***
ГРАФСЬКИЙ ТИТУЛ ВІД КОРОЛЯ
, з «Біографій кавалергардів»
на
adjudant.ru
Дід його, Микита Олексійович, служив лісничим в Біловезькій пущі за польського короля
Владислава IV. Якось він врятував того на полюванні, убивши ведмедя, який напав на вінценосну
персону. На знак подяки Владислав нагородив Микиту Олексійовича графським титулом і
маєтком в Чернігівській губернії – містечком Кобищі.
...Микола Мандрика ...з перших років служби був відомий як чудовий вершник; до нього особливо
благоволив цесаревич Костянтин Павлович.
У 1814 р. в Парижі цесаревич поцікавився у Мандрики:
– Як живеться тобі тут? Дорого? Вірно, працею перебиваєшся?
Той відповів:
– Так, важкенько.
Великий князь тут же запропонував солідну суму зі своїх грошей, зазначивши:
– Треба гвардійському російському офіцерові показати себе французам, і я сподіваюся, що ти не
осоромишся. Якщо не вистачить грошей, доповіси мені – я підтримаю ще.
…У 1826 р. у м. Чугуєві офіцери резервних ескадронів 2-й кірасирської дивізії піднесли Миколі
Яковичу срібну вазу. Та важила близько пуда і була настільки великою, що Мандрика, за
сімейними переказами, хрестив в ній сина Миколу. Коли вазу побачив Аракчеєв, то сказав:
«Можна привітати вас з таким подарунком; це краще за будь-який орден; всьому потомству
вашому залишиться про вас пам'ять».
***
РОЗСІЯВ ВОРОЖУ КАВАЛЕРІЮ
, з рапорту про успіх очолюваного М. Мандрикою ескадрону
у бою під Ла-Брюсселем
Відбив безліч обозів, взяв до 100 чоловік у полон, розсіяв ворожу кавалерію, примусив її залишити
гармати, які дісталися в наші руки.
***
ДРІБНИЦЮ ПЕРЕТВОРИЛИ НА БАТАЛІЮ
, з роману О. Маркеєва «Таро Люцифера»
Вислухавши хорунжого, Мандрика міцно вилаявся.
– Як знав, що рано хлопчиськові цьому команду давати! Таку дрібницю, князя до маєтку
супроводити, і ту примудрився в баталію перетворити! І ти, хорунжий, теж хороший. Сивина в
бороді, а хлопчака у вузді втримати не міг.
– Його втримаєш! – Тихо пробурчав хорунжий, дивлячись у підлогу.
Але полковник розчув і відразу ж обм'як.
– Де він?
– На дворі, ваше високоблагородіє, – відповів хорунжий.
Полковник швидким кроком вийшов на подвір'я. Корсаков лежав на бурці.
– Зніміть його і несіть до хати, – розпорядився полковник. – Лікаря швидко! – Скомандував він
ординарцеві.
