Максимович Иван (fb2)


Настройки текста:






МАКСИМОВИЧ Іван


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, священик. В чернецтві – Іоанн (1676). Св. Синодом Російської Православної

Церкви зарахований до лику святих (1916). Фундатор першої на теренах Російської імперії

духовної семінарії в м. Чернігові (1700).

З дворянської родини. Батько, Васильківський М., – підданий Києво-Печерської лаври.

Народився в грудні 1651 р. в м. Ніжині Ніжинського полку (нині – районний центр Чернігівської

області України).

Помер 10 (21) червня (липня?) 1715 р. в м. Тобольську Російської імперії (нині – Тюменська

область РФ). Похований в Тобольському соборі.

Закінчив Київську духовну академію (1668).

Був учителем Київської духовної академії (1668-1676), ієродияконом, ієромонахом, проповідником та економом Печерської лаври, намісником Брянського Свенського монастиря

(1677-1696), архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря (1696-1711), митрополитом

Тобольським і всього Сибіру (1711-1715). Цікавий факт: до останнього місця призначення владика

зі своїм скарбом прибув на двох плотах. З собою привіз 17 українців: трьох ієромонахів, двох

ієродияконів, світського писаря, півчих.

М. – автор доробків «Роз’яснення на псалом 50», «Абетка святих» (обидва – 1705), «Богородице

Діво» (1707), «Не туне писася, від багатьох собирася» (1709), «Синаксар» (1710), перекладач книг

«Феатрон, або Ганьба моралістична» (1708), «Царський шлях хреста», «Роздуми про молитву

«Отче наш» (обидва – 1709) Б. Хефтена, «Іліотропіон» І. Дрекселія (1714), «Богомислія» І.

Гергарда (1710).

Між іншим, «Абетка святих» – чи не найоб’ємніший на той момент поетичний твір усіх часів та

народів: у ньому нараховувалося 23166 рядків.

Наш земляк також відредагував збірник проповідей І. Златоуста «Дзеркало від Божественного

Писання» (1705).

Автобіографічна віршована повість «Подорожній» (1712-1715) так і не побачила світу.

Перекладав з латини.

З владою стосунки у нашого земляка складалися неоднозначно. З одного боку, він присвячував

Петру I свої твори, брав участь в проголошенні анафеми гетьману Мазепі. З другого, мав

сміливість суперечити царському фавориту О. Меншикову.

Та й у його перекладі «Богомислія» І. Гергарда пізніше вбачили «велику лютеранству суперечку», книгу заборонили.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Л. Баранович, Ф. Углицький, Федір Олексійович, Петро I, А. Кантемир, І. Гізель, О. Меншиков та ін.


***

НЕ ДЛЯ СТРАЖДАНЬ,

з життєвого кредо І. Максимовича

Не для скорботи, не для страждань створена людина.


СПРАВЖНІ БЛАГА, з проповіді І. Максимовича «Царський шлях Хреста Господнього, який

вводить до життя вічного»

Значна частина людей шукає блаженства там, де його немає, тобто на землі, в швидкоплинній

славі і в суєтній і скороминучій насолоді світу цього, замість справжніх благ ганяючись за тінню, забуваючи при цьому, що за злочинною насолодою постають страждання і муки, а за християнське

терпіння скорботи уготовляються людині і в цьому житті дарування духовні, і в майбутньому вічні

невимовні блага і нескінченна радість та насолода.

УСІМ НА ПОДИВ, вірш І. Максимовича «Щастя»

Схотілося щось князю чудне учинити,

Тож вирішив коштовну у море впустити

Улюблену обручку, та вранці приносить

Рибалка рибу з моря і голос возносить:

«Купи оцю рибину, що дав мені Бог,

То й буде з неї користь для нас, для обох».

О чудо! Що згубилось, у рибі знайшлося –

Усім таке на подив тоді відбулося.

Химерно грає щастя, тут можна з’явити,

Але я іншим хочу цю мову кінчити.

На Дарія князь гордо посунув військами,

Гадав, що своє щастя нестиме мішками.

З Оронтом зіштовхнувся і з того моменту

Утратив свою силу, розбитий дощенту.

А князя після битви одразу зловили

Й зашморг йому на шию по тому наділи.

Лишивсь навік у горах птахам до обіду,

Наруга не лишила від щастя і сліду!

НЕ ТУЖИ, БРАТЕ, видіння І. Максимовича

Архієпископ Іван тяжко захворів і в молитвах закликав допомогти святого Феодосія, перебуваючи

у впевненості, що той догодив Богу своїм праведним життям. Святий Феодосій з’явився

побратиму і сказав:

– Не переживай, брате. Господь почув твої молитви, і ти видужаєш. Вставай з постелі і готуйся

служити Божественну літургію. Це тобі знамення.

Прийшовши в себе після побаченого, святитель послав сказати наміснику, що буде наступного дня

служити. Знаючи його хворобливий стан, слова ці розцінили як марення.

Яким ж було здивування всіх, коли наступного дня архієпископ, уже здоровий, відслужив

літургію.

Після цього чуда Іван наказав відкрити печеру, де зберігалися нетлінні останки святого Феодосія, повісив там великий його портрет, до якого сам же склав напис («похвалу») у віршах. З цього

моменту від мощів святителя Феодосія багато людей зцілилося, а ім’я святого, глибоко

шанованого чернігівською паствою за праведне життя,