До цієї групи належали також: військовий канцелярист Іван Максимович (з відомого роду
Максимовичів), майбутній генеральний писар (1710 р.), людина дуже освічена; брати Григорія
Герцика – Іван і Опанас Герцики; сини І. Ломиковського (Володимир, Ілля і Михайло), вихованці
Київської Академії, Федір Нахимовський, зручний дипломат і довірена особа Мазепи, та інші –
молодші діячі. Це були правдиві вихованці Мазепи, і саме ця група старший взяла в свої руки
владу після смерті Мазепи й провід української політики та еміграції протягом наступних
десятиліть, аж до половини XVIII століття. Ця група найбільше спричинилася до створення
Бендерської конституції, а її лідер – Пилип Орлик став екзильним Гетьманом України.
Але єдину реальну українську силу на еміграції мало тоді Запоріжжя, на чолі з кошовим отаманом
Костем Гордієнком, людиною великого політичного досвіду, непримиренним ворогом Москви.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ, з довідника «Києво-Могилянська aкадемія в
іменах XVII-XVIII ст.»
Життя в російській столиці для депортованих українців було тяжке: лише через кілька місяців
Максимович почав отримувати гроші на харчування – по 10 коп. на день.
У Москві він захопився літературною діяльністю. …Йому разом зі справщиком Андрієм Івановим
було доручено скласти каталог бібліотеки. Однак основну частину роботи перебрав на себе
Максимович, який працював з великою відповідальністю та цілеспрямованістю. Праця над
каталогом затяглася майже на 5 років. Той зберігся в двох повних списках – у РГБ (М.) і в
Науковій бібліотеці Казанського університету.
У 1726 р. викрито крадіжку зі скарбниці друкарні. І хоча ім’я Максимовича з кримінальною
справою не пов’язувалося, на нього надійшов донос друкарського канцеляриста Кирила
Афанасьєва, в якому Максимович звинувачувався у зраді через свою підтримку І. Мазепи. Його
було визнано «неблагонадійним» і за наказом Синоду усунено з посади.
В останній період свого життя в Москві Максимович вивчав великий скарб арабських монет,
знайдений 1707 у Києві.
ЄДИНИЙ ЗРАЗОК, з розвідки І. Олександрова «Чи можна говорити про бароко в російській
літературі XVIII століття»
Цікаво розглянути російські переклади барочних віршів, виконаних у XVIII ст. Зміст текстів,
перекладених за Петра І, різноманітний: це твори античної, німецької, італійської, польської
літератур. Перекладали різні – прозаїчні і віршовані твори.
Так, І. П. Максимович... переклав з латини «словено-руськими віршами» книгу брюссельського
єзуїта Германа Гуго «Pia desideria». Медитативні елегії Германа Гуго, містика за
світосприйманням, користувалася широкою популярністю в Європі (до середини XVIII сторіччя
вона витримала понад сорок видань латиною).
Переклад Максимовича мав назву «Бажання благоговійні». Його було виконано традиційним 13-
складником і він залишається майже єдиним зразком, як зазначив С. Ніколаєв, «поширеної в
європейській поезії епохи бароко релігійно-еротичної поезії з характерним змішанням біблейських
і античних образів, в якій зображено устремління християнської душі до небесної вітчизни».
