Локоть Василий (fb2)




ЛОКОТЬ Василь Тимофійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, журналіст, кіносценарист. Псевдонім – А. Зорич.

З козацької родини. Батько, Локоть Т., – учений-агроном, політичний діяч, літератор.

Народився в 1899 р. в м. Борзні Чернігівської губернії Російської імперії (нині – районний центр

Чернігівської області України). За розстрільним списком – в м. Євпаторія.

Розстріляний більшовиками 15 грудня 1937 р. в одній з московських катівень НКВС. Похований в

загальній могилі на розстрільному полігоні «Комунарка» Московської області СРСР.

Спеціальної освіти не мав.

Працював секретарем чернігівської газети «Червоний прапор» (1919-1922), кореспондентом

московських газет «Правда» і «Вісті» (1922-1937).

Друкувався в газетах «Пролетарська правда», «Правда», «Вісті».

Як журналіст дебютував в газеті «Пролетарська правда» (гімназистом).

Потім настала черга оповідань «Рівно о четвертій», «Несвідомий день», «Простий випадок»,

«Хрест біля насипу», «Епізод», «Редактор», «Іван Ілліч», «Спільний знайомий», «З натури»,

«Медаль», «Про що розповів бухгалтер», «Незакінчене оповідання».

Перу нашого земляка належать книги «Недобре слово» (1928), «Вибрані оповідання» (1932),

«Легковажна повість» (1934).

Уже після смерті опубліковане «Образа» (1957).

Л. – також автор низки статей та фейлетонів.

За його сценаріями поставлені фільми «Дон Дієго і Пелагея» (1927), «Дівчина поспішає на

побачення».

Заарештований за «участь в контрреволюційній терористичній організації» і засуджений до

смертної кари (1937).

Рішенням Військової колегії Верховного суду СРСР реабілітований (1957).

Що стосується особистого життя, то наш земляк з дитячих років страждав туберкульозом кістки

ноги.

Серед друзів та близьких знайомих Л. – Ф. Левін, Л. Сосновський, М. Кольцов, Я. Протазанов, Г.

Сафаров, М. Жаров, М. Ульянова, О. Громов та ін.


***

ПРО ПЕРЕГИНИ,

з професійного кредо В. Локотя

Не страшний перегин у бік тіні, якщо вона є, страшний перегин у бік благополуччя, тому що такий

перегин позбавляє можливості правильно оцінювати реальний стан речей.

З НОМЕРА ЗНЯТО АНТИРАДЯНСЬКИЙ ПАМФЛЕТ, з рапорту Б. Воліна В. Молотову в

січні 1935 р.

Із підготовленого №1 за 1935 р. цензурою вилучений антирадянський памфлет відомого А. Зорича,

який зараз активізується, особливо в «Вістях». Памфлет цей – зразок використання більшовицької

термінології в антирадянських цілях.


ТІНЬ І СВІТЛО, з розвідки Р. Іванової та І. Кузнєцова «На шляхах до істини»

На десятки років зник з практики вітчизняної (радянської – авт.) журналістики плюралізм думок, все частіше в полеміці з будь-якого приводу навішувався ярлик «ворог народу». Позбавлене

повноти інформації суспільство в умовах тоталітаризму не в змозі було оцінити всі соціально-

політичні і економічні процеси, які відбувалися в країні. Закритість роботи вищих ешелонів влади, партійного апарату, послідовне роздування офіційною пропагандою, найперше, через пресу,

культу партійної верхівки і самої партії було спрямоване на те, аби виробити в масах стереотип

апологетичного ставлення до партії, вивести її з-під критики, залишити її досвід практично без

аналізу.

Фактична заборона на вільне обговорення перспектив суспільного розвитку, альтернативних

підходів до рішення істотних питань життя, у тому числі і за допомогою публіцистики, полеміки, робив радянську журналістику гранично ідеологізованою, тенденційною. Ігнорувалися

демократичні якості журналістики, які могли б створити в інших умовах ефективний механізм

суспільного контролю за діяльністю органів управління.

...У 1926 р. редакція «Журналіста» провела спеціальний диспут «Світло і тіні в газетній роботі». З

сторінок журналу прозвучали немало докорів на адресу тих, в чиїй творчості спостерігалася

перевага «тіні над світлом».

...У 20-30-і роки А. Зорич (Василь Тимофійович Локоть) був разом з М. Кольцовим, Л.

Сосновським одним з найвідоміших фейлетоністів. Основну мету своїх виступів вбачав у тому,

щоб фейлетон «узяв за живе», щоб у читачів викликали біль «та потворність, яка спостерігалася в

нашому житті». Його фейлетони, що висміювали і викривали підлабузників («З натури»), міщан

(«Спільний знайомий»), байдужих («Про людину»), марнотратників державних коштів («Про що

розповів бухгалтер»), бюрократів («Медаль»), позерів («Йолки-палки»), справді викликали

справжній біль за все погане, чим було засмічено життя.

То ж не дивно, що публіцистика А. Зорича, який намагався «правильно оцінювати реальний стан

речей», розділила долю багатьох ...творів, які довгі роки займали полиці спецхранів.


ПІВЕНЬ ПРИВАТНОГО СЕКТОРУ, з реєстру «Заборонені книги російських письменників і

літературознавців 1917-1991» на сайті «Відкритий текст»

Зорич А. (Василь Тимофійович Локоть) – прозаїк, який