ЛЕВИЦЬКИЙ Сергій Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Мемуарист.
З учительської родини.
Народився в 1822 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України).
Помер 2 лютого 1855 р. в с. Скулянах Ясського повіту Бессарабської губернії Російської імперії
(нині – Унгенський район Республіки Молдова).
Закінчив Київський університет ім. св. Володимира (1845).
Служив чиновником Оренбурзької прикордонної комісії (1845-1847), помічником
столоначальника (1847-1848), столоначальником (1848-1855) Тимчасового столу з управління
Внутрішньою киргизькою ордою.
Познайомився з Т. Шевченком у перші дні заслання Кобзаря до Оренбурга, а саме 9 червня 1847 р.
Не тільки робив усе, аби полегшити сіру буденність поета, а й за дорученням останнього під час
відпустки зустрічався в Москві і Петербурзі з необхідними людьми, включаючи секретаря
міністра внутрішніх справ Редькіна, на предмет звільнення опального митця. Часто зустрічалися
земляки після повернення поета з Аральської описової експедиції до Оренбурга в кінці 1849 – на
початку 1850 р.
Під час арешту Шевченка у нього виявили лист С. П. Левицького від 6 березня 1850 р., що дало
привід жандармам притягти чиновника до слідства, заарештувавши за підозрою... в приналежності
до таємної організації. Провини не довели і звільнили під таємний нагляд поліції. Це так
позначилося на здоров’ї Л., що він передчасно помер.
Серед друзів та близьких знайомих Л. – Т. Шевченко, М. Головко, М. і Ф. Лазаревські, О.
Бодянський, О. Бутаков та ін.
***
ЛИХОМ – ОБ ЗЕМЛЮ
, з життєвого кредо С. Левицького
Більш як півкопи лиха не буде.
НЕ СУДИВСЯ, з послужного списку С. Левицького
16 січня 1850 (одночасно з наданням йому чотиримісячної відпустки) відбулося представлення
Левицького до нагородження у розмірі третини річної платні. Під судом і в штрафах не був.
ВШАНУЙ ЙОГО, з листа Т. Шевченка О. Бодянському від 3 січня 1850 р.
Я оце вже третій рік як пропадаю в неволі – в цім Богом забутім краї! тяжко мені, друже! дуже
тяжко! та що маю робить? Перейшов я пішки двічі весь киргизький степ аж до Аральського моря –
плавав по йому два літа, господи яке погане! аж бридко згадувати! не те що розказувати добрим
людям.
…Той, хто привезе тобі листа мого, наш земляк – Левицький, вшануй його... він мені у великій
став користі на чужині!
ВАС ЗГАДУЮТЬ, з листа С. Левицького Т. Шевченкові від 6 березня 1850 р.
Багацько єсть тут (у Петербурзі – авт.) таких, що згадують Вас, а Головко каже, щ Вас не стало, а
на місто того стало більш людей аж до 1000, готових стоять за все, що Ви казали.
БАЖАЮ ЛЕВИЦЬКОМУ ЗДОРОВ’Я, з листа Т. Шевченка Ф. Лазаревському в 1852 р.
Пошли Господи доброго здоров’я Левицькому. Спасибі вам, що ви про нього написали.
ДЕ ВІН ОБЕРТАЄТЬСЯ, з листа Т. Шевченка М. Лазаревському від 8 жовтня 1856 р.
Напиши мені, будь ласка, про Левицького, де він обертається.
РИЗИКУВАЛИ БАГАТО ЧИМ, з нарису В. Пеунова «Гіркі ліки від кохання»
Але в той час сталася незалежна від них подія, яка могла розлучити їх, вважай, назавжди: Тараса
Григоровича знайшов наказ оренбурзького військового генерал-губернатора В. А. Овручева (від
28 травня № 543), який визначав звільненому солдату Шевченко постійне місце проживання
Оренбург.
Із щоденника:
«23 (жовтня)
При світлі чудової пожежі ( Новгород – місто дерев’яне і завжди горіло із задоволенням ), годині о
9, зустрівся я з А. К. Шрейдерсом. Він повідомив мені, що про мене одержали формений папір на
ім’я тутешнього військового губернатора (колишній декабрист О. М. Муравйов ) від командира
Оренбурзького окремого корпусу. Для читання цього паперу зайшли ми в губернаторську
канцелярію, до правителя канцелярії, наймилішому з людей Андрія Кириловича Кадинського.
Папір свідчив про те, що мені забороняється в’їзд в обидві столиці і що я перебуваю під таємним
наглядом поліції. Хороша свобода! Собака на прив’язі.»
Попередження друзів дозволило Шевченкові уникнути відправки до Оренбурга на довічне
поселення.
Слід сказати, що правитель губернаторської канцелярії «наймиліший з людей» А. К. Кадинський,
ознайомивши з секретним документом «піднаглядного», вчинив посадовий злочин. Такий самий
злочин
