Кондратович Кирияк (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОНДРАТОВИЧ Киріяк Андрійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, видавець, перекладач. Перший перекладач повних гомерівських текстів на теренах

Російської імперії.

З козацької родини. Батько, Кондратович А., – сотник Охтирського полку.

Народився в 1703 р.

Помер 14 (25) вересня 1788 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Києво-Могилянську академію (1731).

Працював учителем в рязанській слов’яно-греко-латинській школі (1727-1728), придворним

філософом, гуслярем в Петербурзі (1731-1733), перекладачем у Ф. Прокоповича (1733), учителем в

Катеринбурзькій латинській школі (1733-1742), старшим перекладачем Академії наук (1743-1788).

Друкувався в журналі «Працелюбна бджола».

Перу К. належать переклади книг «Про початок поляків та про справи, ними здійснені» М.

Кромера (1735), «Історія слов’ян» Гельмольда і Любецькі (1737), праці з історії слов’янської та

російської географії Т.-З. Баєра (1747), «Готська та шведська історія» І. Магнуса (1747), «Про

справи московські коментар» С. Герберштейна (1748), «Про забобони книжкові або грамотні» І.-

Х. Кехера (1744), «Катонові дворядкові вірші про ґречність» (1745), «Іліада» та «Одіссея» Гомера

(1758-1760), «Елегії» Овідія (1759), «Дванадцять відбірних промов» Цицерона (1762),

«Дослідження складача Рігера про повітря», «Феофіла Сігефра Беєра географія російська з

Костянтина Порфирогеніта», «Твори про варягів, автора Феофіла Сигефра Беєра», «Географія

російська й сусідніх з Росією областей близько 947 року, з книг північних письменників вибрана

автора Беєра» (усі – 1767). Всього перекладів – близько 50.

К. видав «Польський загальний словник» (1775), «Дикціонер, або Реченіар, з абетки російських

слів» (1780).

Після того, як К. переклав «Нотатки про московитські справи» С. Герберштейна, він зауважив:

«Книгу наказати зберігати в потаємному місці з-за багатьох у ній секретів» (1768).

Наш земляк – автор сатиричних брошур «Ворона. Вран. Загальноісторична хвала врану» (1775) та

«Репріманд Воронін» (1778), понад 10000 епіграм, триста з яких увійшли до трьох книг «Дід

молодий» (1769).

К. активно допомагав В. Татищеву в його роботі над «Історією російською з найдревніших часів».

І все ж життя К. складалося не надто вдало. Його не взяли учителем в Тобольську духовну

семінарію (1742), перекладачем в Св. Синод (1746).

Проте найдивніша історія сталася з «Целярієвим дикціонером руським з латинським», переробку

якого К. надав в Академічну канцелярію (1747) і де куратором призначили М. Ломоносова.

Останній протягом чотирьох років, за словами нашого земляка, доскіпувався, лаявся і навіть

погрожував фізичною (!) розправою (чи не в співавтори Михайло Васильович набивався?).

Врешті-решт К. змушений був відхилити занадто активного куратора і попрохати іншого.

Втім, нічого доброго ця принциповість не принесла. Словник «удосконалювали» ще декілька

років, а потім він… без сліду щез.

Сталася сварка і з О. Сумароковим (1760), яка закінчилася бійкою.

К. майже не друкували. Однією з причин була велика кількість у його текстах українізмів.

При поверненні з Уралу в Москву на переправі через Каму наш земляк втратив усе майно. Для

людини, на утриманні у якої була чимала родина, це означало дуже багато. Письменник

неодноразово звертався за матеріальною допомогою не лише до сановних осіб, а й в Академічну

канцелярію, де працював, до багатіїв Демидових та Строганових, проте ніде порозуміння не

знайшов.

В результаті К. пережив психічний розлад (1751-1754) та так і помер в бідності.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Прокопович, М. Ханенко, М. Воронцов, В.

Тредіаковський, В. Адодуров, І. Ільїнський, П. Буслаєв, С. Волчков, П. Строганов, Г. Бужинський, В. Татищев та ін.

***

МЕНЕ НЕ ПОМЕНШАЄ, з творчого кредо К. Кондратовича

Ні від чиєї хвальби мене не додасться і ні від нічиєї огуди не поменшає.


ПЛЮНЬТЕ І ОБЛИШТЕ, з передмови К. Кондратовича до книги «Дід молодий»

Є у вас слина; плюнути й облишити,

Є у вас руки; роздерши, викинути,

Є у вас вогонь; запалити і роздмухати,

Є у вас вода; в ополонку до Кронштадта пустити,

Є у вас віники й щітки; із сміттям вимести,

Є у вас кременівка, на патрони і затички спожити, хлоп’ятам на літаючих зміїв віддати.

А взагалі, самі знаєте, на віщо непридатні папери вживаються.


ЗАКЛАВ ФУНДАМЕНТ НОРМАНІЗМУ, з дослідження В. Меркулова «Звідки родом варязькі

гості?»

Кенігсберзькій учений Готліб Зігфрід Баєр прибув до Росії в 1726 році на запрошення Академії

наук. В історіографії його ім’я згадується, як правило, у зв’язку із статтею «Dissertatio de Varagis»

(«Твір про варягів»), яку В. Татіщев передрукував як 32-й розділ «Історії Російської». Стаття

виходила і окремим виданням. Латиною вона була опублікована в 1735 році в «Коментарях

Академії наук», що видавалися в Санкт-Петербурзі.

А пізніше, в 1747 році статтю переклав російською мовою колезький асесор Киріяк Кондратович.

Дана робота поза сумнівом стала історіографічним фундаментом німецького норманізму.


НАЙКОЛОРИТНІШИЙ, з брошури А. Ніколаєва «Єлисейські радощі»

Вивчаючи конкретний факт і визначаючи його місце в картині єдиного літературного розвитку,

автор ретельно розбирає історію «російського Гомера», найдетальнішим чином досліджує «потяг

журавлиний» гомерівських перекладачів.

У цьому довгому списку однією з найколоритніших фігур був Кирияк Кондратович , «російський

прозаїк і поет, перекладач і белетрист XVIII сторіччя», як його характеризує Петро Пекарський.

Кондратович перекладав усе підряд – від Світонія до медичних праць, від «Готської і шведської

історії» Іоанна Магнуса до книг з ботаніки. Проте, незважаючи на подібне всеохоплення,

поважний автор змушений був визнати: «Академія книг моїх друкувати не хотіла, про які

оголосила, що вони зберігаються в бібліотеці, мов цеглини, і молі довірені без користі».

Така ж доля чекала і прозаїчний переклад (з латині) «Іліади» й «Одіссеї». Кондратович не

підозрював про існування в гомерівському тексті поєднання різних діалектів і, «піклуючись про

чистоту російської мови, всіляко намагався позбутися слідів свого українського походження»,

попутно позбавляючись і від героїчного характеру гомерівських поем.

Єгунов уперше публікує і докладно коментує деякі фрагменти цього перекладу: «небесний

величний Юпітер пішов на своє ліжко, де колись спав», «богині в тамтешньому будинку

проживання мають», «О, нещасливий Парід, червонолиций, бабин ошуканець... чи неодружений

загинув!».

М. П. Ніколєв (бути може, однофамілець, а швидше – родич Андрія Ніколєва), звертаючись в 1791

році до кн. Є. Р. Дашкової, писав: «А Кондратовичам тобою закрита в храм наук дорога». Утім, О. М. Єгунов не згадує про цю заяву і зауважує, що лише «курйозами не вичерпуються переклади

Кондратовича», необхідні для вивчення російської побутової мови XVIII століття.

На відміну від Ломоносова, Кондратович, перекладаючи гомерівські поеми, не наслідував яких-

небудь теоретичних поглядів, але він і не оминав гомерівські епітети, першим створивши

російською мовою двоскладні «гомерівські» прикметники...

Як би там не було, саме Кирияку Андрійовичу Кондратовичу належить честь бути першим

російським перекладачем (нехай і майже безвісним) повного тексту гомерівських поем, а тому

йому все-таки відкрилася «у храм наук дорога».


ОБІДАЛИ З КИРІЯКОМ, з «Щоденника генерального хорунжого Миколи Ханенка»

Січень, 1745 р.

…Прибылъ въ Питербурхъ архимандритъ братскій кіевскій Сильвестръ Кулябка.

Я обЂдалъ на петровскомъ острову у поддячого корчемной конторы Стефана Будаева изъ

Кіріякомъ Андріевичемъ Кондратовичомъ и въ банЂ у его-жъ мился, а ночовалъ на КарповкЂ у

сотника мглинского. Писалъ еще писма до Скоропадского о томъ, что пашпорты на проездъ

дЂтямъ въ чужіе краи дадутся изъ іностранной коллегіи, а до жены, обявляя ей поклонъ отъ

графинЂ Чернишевой. Отехала г. Розумовская, а при ней и бунчучный зъ женою въ мизу,

называемую Гостилецъ.


КОРИСНА... БЕЗДАРНІСТЬ, з статті Л. Бердникова «Графоман, сміху гідний»

Про об’єм всього створеного невтомним Киріяком Андрійовичем можна робити висновок хоч б з

того факту, що для переписування лише його етимологічного словника знадобилися два з

половиною роки щоденної роботи.

У вересні 1747 р. був направлений на апробацію складений Кондратовичем «Дикціонер руський з

латинським». Саме цей «дикціонер» викликав нищівний відгук М. В. Ломоносова, котрий

відзначив разом з огріхами перекладу «зловмисну кількість вельми нових і невживаних похідних

слів». Відомо, що Ломоносов і Сумароков були у той час «щоденними співбесідниками, і один від

одного здорові приймали поради». Можна говорити і про спільність їх поглядів на літературну

продукцію Кондратовича...

Доводиться визнати, що Ломоносов і Сумароков вважали за краще зневажати Кирейку не стільки

засобами літературними, скільки ...лайкою і мордобоєм в буквальному розумінні цього слова. Так, в кінці 1740-х років Кондратович, який перекладав під керівництвом Ломоносова, нерідко

скаржився в Академію наук на постійну лайку і загрозу фізичної розправи з боку цього

«російського Піндара». У червні 1750 року Киріяк подав в канцелярію Академії службову записку

про те, «що він (Ломоносов – авт.) мене в будинку архієрея московського...тричі дурнем назвав,

...лаяв всякими непотрібними словами і називав каналією й бити хотів». А в січні 1760 року

Киріяка Андрійовича нещадно відлупцював «північний Расін», котрий посварився з ним, –

Сумароков.

...Незважаючи на те, що на переклади Кондратовича спирався В. Татіщев при підготовці своєї

знаменитої «Історії Росії», а згодом його рукописний «целларіус» використовувався як

допоміжний матеріал при складанні під керівництвом Є. Дашкової «Словника Академії

Російської», доводиться визнати, що доробкам цього третьорозрядного літератора не судилося

стати явищем у вітчизняній культурі.

Історики називали Кондратовича «одним з перших представників того типу літературних

«працелюбів», людей, одержимих пристрастю до письменництва, перекладів, навіть просто до

переписування, який з’явився у нас в XVIII столітті». Він заслужив репутацію блазня в літературі

перш за все через свою войовничу бездарність.


НЕ НА ПОРОЖНЬОМУ МІСЦІ, з статті «Залізна завіса над Росією» на scyears.narod.ru

Над Росією залізну завісу вперше опустили не більшовики. ...Перекладач Академії наук Киріяк

Кондратович, який вперше переклав російською мовою «Записки про справи Московітські»

австрійського дипломата Сигизмунда Герберштейна, закінчивши роботу, просить своє начальство

«перекладену книгу наказати в потаємному місці зберігати, через те, що вона містить дуже багато

секретів».

Йдеться про мемуари, які до цього часу вже двісті з гаком років видавалися і перевидавалися

багатьма європейськими мовами! Думаю, таку людину із задоволенням узяли б на роботу і в

систему ВЧК-КДБ.

Ніщо не виникає з нічого, просто так – на порожньому місці. Все має якесь коріння і якийсь

початок. У цьому сенсі минуле дає багатий матеріал для розуміння сьогодення. Отож, панове,

читайте на сон прийдешній історію.