Козельский Федор (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОЗЕЛЬСЬКИЙ Федір Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З козацької родини. Батько, Козельський Я., – полковий полтавський есаул; дядько, Козельський

Я., – письменник.

Народився в 1734 р.

Помер після 1799 р. Точні місце і дата – не встановлені.

Навчався в Києво-Могилянській академії (1751-1755), гімназії Петербурзького академічного

університету (1755-1758).

Служив в армії, працював протоколістом Сенату (1769-1772), чиновником Колегії іноземних справ

(1774-1799).

Друкувався в журналах «Співрозмовник», «Санкт-Петербурзький вісник», «Зібрання новин»,

«Трутень», «Санкт-Петербурзькі вчені вісті».

Як літератор дебютував поемою «Незлобиве життя» (1769).

Потім настала черга трагедії «Пантея», збірника «Елегії та Лист», од «На взяття Хотина» та «На

зброю на землі і на морі» (усі – 1770), «Листа у віршах його високографській ясновельможності

високопревосходительному панові генерал-фельдмаршалові і різних орденів кавалерові Петру

Олександровичу Румянцеву від Федора Козельського» (1774).

К. – автор збірника «Денна записка Федора Козельського» (1772), в який увійшли байка «Павук», низка епіграм, переклад ідилії «Джерело» А. Дезульєра.

Перу письменника належить серія «Роздуми»: «Про непостійність людську», «Про простоту»,

«Про чесність», «Про дружбу» «Про милосердя» «Про ніжність» «Про любов до Вітчизни». К.

також написав сатиричні «Листи» – «Про провину», «До Алтинова», «Про моду».

Видав наш земляк збірник «Твори» (1778), куди, крім раніше опублікованого, ввійшли нові

доробки трагедія «Велесана», «Роздуми про заздрість» та переклади псалмів.

Весь вік К. провів у фінансовій скруті, про що не раз згадував у власних творах. Дійсно, наприклад, «Незлобиве життя» він змушений був видавати окремими частинами, а тираж «Творів»

так і не зміг викупити з друкарні.

На Московському аукціоні «Гелос» за трагедію нашого земляка «Пантея» 1769 р. видання просили

$2400 (2007).

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Лобисевич, Я. Козельський, П. Румянцев, В. Дивович, Н. Панін, Р. Воронцов та ін.


***

ШУКАТИ СВІТЛО

, з життєвого кредо Ф. Козельського

Даремно шукати світло серед темної ночі.

ТАМ КРАСНОМОВСТВО І РОЗПУСТА, з оди Ф. Козельського «На взяття Хотина»

Афины рвали так союз,

Спокойство мира отвергая

И от смиренных Сиракуз

Презорно око отвращая.

Витийства движет там разврат,

Буян возжег Алцибиад.


НЕ ВІДСТАВАВ, з розвідки А. Зоріна «Російська ода кінця 1760-х – початку 1770-х років, Вольтер і «грецький проект» Катерини II»

Люта ворожнеча між Петровим і Майковим, який приблизно в цей час назвав в «Єлисеї» свого

літературного опонента «плюгавцем», примушує з особливою увагою поставитися до сходжень

між ними. Німфи, які в майковській оді, «ходячи між кущами, про перемоги руські співають», і

Парнас, який «на допомогу росів закликає», зовсім не відчуваються автором як риторичні фігури, хоч якось співвіднесені з одичною практикою Петрова.

Мабуть, Петров висловив зрушення, що намічалися, дещо раніше і могутніше за інших. Проте в

одах на перемогу, отриману Олексієм Орловим в липні 1770 року в Чесменській бухті, вісті про

яку дісталися Петербурга тільки 13 вересня, розповсюдження цих мотивів набуває епідемічного

характеру. Вони виникають і в оді Майкова, що вже цитувалася, і у Домашнєва, і у Козельського, і

у Хераскова, тобто у поетів, котрі рік-півтора тому протиставляли подвиги російських героїв

нечуваним переказам старовини.


МИСТЕЦТВО ПЕРЕРОБКИ ТОПОСІВ, з розвідки А. Любжина «Російські читачі Проперція:

Ф. Я. Козельський»

Проперцій ніколи не належав до найбільш читаних і популярних в Росії авторів. У покажчику

Свіясова йому відведено 61 пункт (у Горація – 889). Проте ж в цьому випадку, мабуть, як нід, кількість компенсується якістю. Серед його прихильників – Феофан Прокопович, М. Муравйов, О.

Єрмолов. Але найбільша рідкість – ремінісценції з творчості латинського елегіка в російській

поезії; поки в імператорський період нам відома лише одна фігура, в чиїх віршах вдалося виявити

цитати – письменник Федір Якович Козельський, член масонської ложі «Уранія». Ці цитати

надзвичайно нечисленні (хоча вплив Проперція, як уявляється, позначається не лише в них); і все-

таки вони є.

...У вірші «Роздум про любов Вітчизни» Козельський пише, безпосередньо посилаючись на

Проперція:

Когда Энеиды часть издал в свет Марон,

Проперций и себе и Грекам всем в урон

Сказал, не чувствуя завистливой досады:

Родится нечто в свет побольше Илиады.

...Зі всією яскравістю позначається мистецтво Козельського в переробці топосів: дзеркальна зміна

позицій (кохана замість поета) поєднується з тим, що ім’я, яким повні ліси, – як і раніше її ім’я; тут виникає абсолютно інша ситуація, і топос отримує інше наповнення.

Безумовно, дарування Ф. Я. Козельського заслуговує найпильнішої уваги тих, хто цікавиться

рецепцією античної літератури в Росії.


ЗАСУДЖУВАВ МАТЕРІАЛІЗМ, з дослідження О. Гуковського «Фонвізін»

У «Бригадирові» в ролі Совєтника Фонвізін дав злу і дуже сміливу на ті часи сатиру на

церковність. Антицерковний характер має і сатира на «кутейників» в «Недоростку».

…Дворянський сатирик Д. П. Горчаков несхвально писав про те, що Фонвізін жартував

«священним писанням», очевидно, маючи на увазі саме «Бригадира» і «Недоростка». Та й сам

Фонвізін надрукував в 1769 р. свій антирелігійний вірш «Послання до слуг».

Проте в тому ж «Бригадирові» прослизають й ноти боротьби проти активного матеріалізму.

Погляди французьких матеріалістів на взаємини дітей та батьків, думку про те, що діти нічим не

зобов’язані батькам і що батьки не повинні мати влади над дітьми, Фонвізін примусив ідіотським

чином висловлювати свого Іванушку.

Тим часом ця думка не пройшла повз російських вільнодумців. Висловлюючи її в Комісії 1767-1768 рр., Я. П. Козельський вимагав відповідної зміни законодавства. Цю ж думку пристрасно

захищав Федір Козельський у вірші «Роздум про любов до Вітчизни».


ВОРОГАМ СПІВАТИ НЕ БУДУ, з розвідки Г. Химич «Варіанти прочитання 136 псалма

російськими поетами»

Російські поети любили 136-й псалом як за його образність й емоційність, так і за зміст, котрий

дає змогу поміркувати про роль поета. До нього зверталися Сімеон Полоцький, В. Тредіаковський, О. Сумароков, Ф. Козельський, В. Майков, І. Дмитрієв, І. Тургенєв, В. Капніст, Г. Пакатський, В.

Григор’єв, Ф. Глинка (2 варіанти), І. Борозна (2 варіанти), М. Язиков, Л. Мей, Г. Сапгір, М.

Байтов, В. Грот; використання образів з цього псалма зустрічаємо ми в оді Пушкіна «Вільність».

Головним в даному псалмі є образ поета, який відмовляється співати «сіонські пісні» у

вавілонському полоні («Не кидайте перли перед свинями»). Псалом написаний від першої особи, що дозволяє поетові ототожнювати себе з сіонськими співаками. Проте метафора «вавілонський

полон» розкривається по-різному.

З коментарів Святих отців бачимо, що полон в даному випадку можна трактувати двояко:

буквально – це прорікання реальних подій полонення іудеїв вавілонським царем Навуходоносором

і алегорично – полон гріха. В світлі останнього тлумачення Сіон – це царство Небесне. Проте

жодне з перекладень не є новозавітним трактування псалма. У масонських перекладеннях

Вавілонський полон постає як влада тирана (І. Дмитрієв), несвобода, неволя чи рабство (Ф.

Глинка). Загальний же сенс псалма сприймається як відмова співати «високі пісні» «ворогам, тиранам, лиходіям» (Глинка).


НІЯКОГО ПОНЯТТЯ ПРО СВОБОДУ ДУМКИ, з монографії Г. Макогоненка «Досвід

історичного словника про російських письменників»

Поставивши перед собою завдання не лише повідомити біографічні факти про письменників, а й

оцінити їхню творчість, Новиков розумів, які труднощі вставали перед ним – вперше одна людина

міркувала про всіх письменників і висловлювала про кожного власну думку. При цьому не можна

забувати також того, що у той час висловлювати думки приватній людині про письменників,

велика частина яких належала або до титулованого дворянства і крупного чиновництва, або

перебувала під високим заступництвом, було актом відважним, і, до того ж, справою украй

небезпечним.

І дійсно, після виходу «Словника» на Новикова жорстоко нападали не тільки незадоволені

письменники (Федір Козельський, Шлецер та ін.). Придворний поет Петров, різко

розкритикований Новиковим, поскаржився на нього безпосередньо Катерині II.