Бранкевич Михаил (fb2)


Настройки текста:



БРАНКЕВИЧ Михайло Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, перекладач.

З дворянської сім‘ї.

Народився бл. 1778 р.

Помер 8 (20) липня 1812 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в Київському головному народному училищі, Києво-Могилянській академії (1795-1796),

гімназії Московського університету (1796-1799), філософському факультеті Московського універ-

ситету (1799-1804).

Працював викладачем в Смоленській гімназії (1804-1805), гімназії при Московському університеті

(1805), чиновником канцелярії Міністерства юстиції (1807-1809), гімназії при Московському уні-

верситеті (1810-1812).

Друкувався в журналах «Друг юнацтва», «Іппокрена», «Приємне і корисне».

Як літератор дебютував перекладами з німецької та французької мов (1794).

Найвідоміший з перекладів – «Дух Еккартсаузена, або сутність вчення цього знаменитого

письменника» (1810). У ньому перекладач поділяв церкву на «істинну» й «хибну»: «Зовнішня

церква обмазана брудом вад, а внутрішня тверда».

Б. – автор книг «Найточніший астрономічний телескоп, або Загальний астрономічний, політичний

та економічний календар на 336 років» (1808), «Хоробрий філософ Лев Андрійович Громін, това-

риш по службі Сили Андрійовича Богатирьова» (1809), «Кривава війна в Архиповича з Яремівно-

ю» (1810), «Розмови Калузької губернії селянина с дружиною своєю про мінливе щастя

французької зброї та дивовижних успіхах російських військ» (1813), «Основи математики», «Нова

й повна книга для ворожіння» (обидві – 1814).

Опублікував Б. близько 2000 народних приказок та прислів’їв.

Щодо особистого життя, то Б. страждав слабким здоров’ям (помер від сухот) і пізнав, що таке

злидні.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – М. Невзоров, Ф. Любій, І. Лопухін та ін.


***

ТЕРПИ

, з життєвого кредо М. Бранкевича

Терпи та потій!

ЗНАТИ НЕ ХОЧУ, з статті Р. Садовникової «Бранкевич Михайло Степанович»

Надрукував переклади повчальних повістей, анакреонтичний вірш і притчу про поета, який

створював «віршований хаос» з чужих думок.

У вірші «Надгробок» сатирично підкреслено соціальний мотив: на могилі того, хто «обманом

мільйони прагнув всіляко нажити», золотими літерами висічений напис про чесноти.

Б. намагається осмислити історичну обстановку 1810-х рр. («Я бачу, збирається над Європою

хмара кривавих задумів. Але ти, безсмертна Росія! як і раніше, відіб’єш і розсиплеш їх») і

соціальні вади російського суспільства (глухий старий, вийшовши у відставку після героїчної

солдатської служби, змушений працювати на поміщика і карався за щонайменшу провину).

Остання тема розроблена і в повісті «Хоробрий філософ Лев Андрійович Громін, товариш по

службі Сили Андрійовича Богатирьова». Після 48 років служби поранений солдат Громін,

нагороджений Суворовим за хоробрість на старості років заради шматка хліба вимушений

«протягувати свою руку перед якимось дармоїдом». Обурений автор проте вустами свого героя

закликає до упокорювання: «Хто ж тому винен? Відверто, я не знаю і знати не хочу».

Називаючи Громіна товаришем по службі Сили Андрійовича Богатирьова, героя «Думок вголос на

Червоному ґанку» Ф. В. Ростопчина, Б., очевидно, прагнув зарахувати свою повість в число творів

«для народу», написаних «простим складом».

Його перу належать «Найточніший астрономічний телескоп, або Загальний астрономічний, полі-

тичний та економічний календар на 336 років» і «Якнайдавніший астролог, або Оракул майстринь

ворожіння», в яких він популяризував систему Коперніка. Пізніша критика вважала, що вказані

книги підтримують «простонародні помилки».

Був близький до московських масонів.


ДОВЕРШЕНА СВОБОДА ДУМКИ, з Цензурного уставу від 9 липня 1804 р.

Параграф № 8, ст. № 22:

Скромні і розсудливі дослідження всякої істини, що відноситься до віри, людства,

законоположення, управління, не лише не підлягають найпомірнішій строгості цензури, а й

користуються довершеною свободою думки, котра підносить успіхи освіти.


ПРОПОВІДУЄМО ДЛЯ СТРУСУ ПОВІТРЯ, з дослідження «Релігійна література в Росії

першої чверті XIX століття» на Fconservatism.narod.ru

На початку XIX століття релігійна література займала помітне місце серед творів, що видавалися в

Росії. До цього напряму відносилися книги іноземних авторів, які перекладаються російською

мовою, духовні твори російських підданих і службово-етична література, яка видавалася кліром.

Даних про те, в якій кількості виходили книги на релігійну тематику, хто були їх автори і

перекладачі, які причини змусили їх звернутися до духовної праці і, нарешті, яким було ставлення

Російської Православної Церкви до релігійних досліджень приватних осіб, на сьогоднішній день

дуже мало.

Часто духовні твори і переклади видавалися без вказівки автора або під псевдонімом. Відому

трудність для вивчення теми створює те, що не існує не лише каталогу книг духовного змісту,

котрі виходили в Росії в першій чверті XIX століття, а й взагалі переліку друкованих видань цього

періоду.

…До війни 1812 року в Росії побачили світ переклади релігійних творів наступних авторів: А.

Андрєєв «Дух або етичні думки славного Юнга», Я. Сильвестров «Бог в натурі або Філософія і

релігія природи», П. Карабанов «Утіха християнина», І. Ястребцов «Вибрані слова Масильона», О.

Нарцисов «Видовище хреста Христового», О. Баженов «Месія або Оновлення іудеїв стосовно

релігії і моральності, доведене розумом і вірою».

У цей період так само виходили власні праці російських підданих православного сповідання: М.

Бранкевича («Дух Еккартсгаузена»), Я. Бордовського («Волання до Бога», «Спростування

зловмисних тлумачень, поширюваних філософією XVIII століття проти християнського

благочестя»).

…У 1824 році відбувся внутрішньополітичний переворот, в результаті якого О. М. Голіцин і його

найближчі співробітники були усунені від управління духовною сферою. Ключові пости зайняли

лідери православної опозиції митрополит Серафим і О. С. Шишков. Доступ до імператора тепер

одержали представники православного кліру в особі архімандрита Фотія. Під їх впливом почалися

судові розгляди з приводу перекладів іноземних книг, які суперечили вченню Православної

Церкви. Низку таких творів конфіскували і віддали на розгляд представникам православного

кліру.

…Мабуть, інтерес до релігійної літератури у деяких перекладачів був пов’язаний із здобутою в

молодості духовної освіти. Так, магістр математики М. С. Бранкевич, котрий видав «Дух

Еккартсгаузена», здобув освіту в Київській духовній академії.

Серед іноземних творів на релігійну тему, перекладених і виданих в Росії, було дуже мало таких, де б піддавалися відкритій критиці Православна Церква і клір. Навіть такий непримиренний

поборник православ’я, як архімандрит Фотій (Спаський), вирізняв лише невелику кількість

«шкідливих книг» (список з 13 найменувань з припискою: «Взагалі книги Штіллінга,

Еккартсгаузена, Гійона та інших наповнені шкодою, спокусами, огудою, нечестивістю всякого

роду»).

…Дворяни, захоплені модою на релігійність, сприймали з проповідей тільки те, що

підтверджувало концепцію «внутрішньої церкви» і відкидали інше, як непридатне. Все це привело

до того, що православні проповідники стали копіювати протестантів. Це дало право Інокентію

(Смирнову) сказати: «Ми погані проповідники, проповідуємо не для порятунку душ, а для струсу

повітря. А коли в проповіді є насіння брехні, проповідник вбиває чад своїх духовних» .