Щербина Григорий (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ЩЕРБИНА Григорій Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Дипломат.

З міщанської родини. Батько, Щербина С., – столяр.

Народився 17 (29) листопада 1868 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Убитий 27 березня (9 квітня) 1903 р. в м. Косівській Митровиці (Сербія). За заповітом похований

біля стін чернігівського Свято-Троїцького собору. На табличці викарбувано напис: «Щербина

Григорій Степанович загинув у Сербії в 1903 році».

Закінчив Чернігівську гімназію (1886), московський Лазаревський інститут східних мов (1889).

Працював чиновником Азіатського департаменту Міністерства іноземних справ Російської імперії

(1889-1891), аташе при російському посольстві в Константинополі; в Уксюбі (нині – Скоп’є); в

Єгипті (1891-1897), віце-консулом в албанському Скутарі з виконанням обов’язків міністра-

резидента в чорногорській Цетиньї (1897-1903), консулом в сербській Митровиці (1903).

Член Російського географічного товариства (1894).

Посмертно почесний член Сербського літературного товариства (1904).

В Митровиці городяни і офіцерів гарнізону вставили пам’ятник Щ. (1928), якого знищили

албанські бойовики (1999).

Серед друзів та близьких знайомих Щ. – І. Зінов’єв, В. Машков та ін.


***

ПОДВІЙНЕ ДНО

, з професійного кредо Г. Щербини

Дипломат – людина з подвійним дном.

КАТАЛИСЯ НА ПРАВОСЛАВНИХ СВЯЩЕНИКАХ, з повідомлення В. Машкова російському

посольству в Константинополі

Арнаути (албанці – авт.) повели справу так, що християни, котрі ще мешкали між ними,

перетворилися на їх безправних рабів. Всякий... найнепридатніший з арнаутів може беззаборонно

відібрати і будинок, і маєток, і худобу, і доньку, і дружину, і дітей християнина. Нещасні люди,

котрі чомусь не сподобаються тому чи іншому арнауту, а, тим паче, які насмілюються

протестувати проти насильства, безжально зникають з лиця землі.

Завдяки такому жахливому становищу, православне населення Старої Сербії вражаюче швидко

рідшає, і вже тепер ця споконвічно слов’янська земля залишається слов’янською лише за назвою.

Ще десять, ...два десятки років такого режиму, – і християни залишаться лише у містах.

Величезне значення в підтримці анархії грає і та обставина, що арнаути озброєні, так би мовити,

до зубів. ...Правом носіння зброї користуються і католики. І виключно православне населення

знедолене в цьому відношенні, хоча в Старій Сербії і на західній периферії Македонії існування

без зброї немислиме.

...Ще пам’ятні всім події 1901 року в Колашині, коли влада і прості ...арнаути в зворушливій згоді

озброїлися проти 43-х сербських сіл. Яких тоді тільки жорстокостей і знущань не вчинялося

– до катань заптіїв (турецьких жандармів – авт.) і арнаутів на православних старцях-священниках

включно!

УСІМ ЗОБОВ’ЯЗАНІ КОНСУЛОВІ, з статті в бєлградській газеті «Глас српства» в 1901 р.

Виключно завдяки його могутньому захисту (Г. С. Щербини – авт.) ми, шкодрянські серби, не

маємо приводу скаржитися на місцеве турецьке правосуддя.

...З часу приїзду до нас п. Щ., сміливо можемо сказати, що ми – повновладні господарі свого

майна. Російський консул захищає нас від тих лиходіїв-глитаїв, які раніше звикли жити за чужий

рахунок. Крім того, російський консул допомагає матеріально тутешнім біднякам без відмінності

віросповідання. Він вніс крупну суму до міської каси для бідних. Він же енергійно перешкоджає

переходу православних в магометанство. На його вимогу звільнений від служби місцевий

поліцейський пристав, який пригноблював християн.

Зобов’язані своїм добробутом російському консулові, ми приносимо серцеве своє дякую йому як

великому благодійникові і слов’янському патріотові.


1

СТАВЛЕННЯ – ВОРОЖЕ, з повідомлення Г. Щербини рідним від 12 лютого 1903 р.

Я встановлююся в Митровиці з великими труднощами: ставлення до мене албанського населення

продовжує бути відкрито ворожим і мене попередили з Посольства про підготовлювану проти

мене змову.


РІДКІСТЬ, А НЕ ЛЮДИНА, зі спогадів Є. Андрєєвського

Отець Іоанн Кронштадський, познайомившись з ним (Щербиною Г. – авт.) під час перебування

його на учбовій службі в Азіатському департаменті МЗС, прийшов в крайній захват від всіляких

його якостей; він, за першої ж зустрічі зі мною, не міг знайти слів для висловлення на його адресу

найвищої похвали і, потім, щоразу, бачачись зі мною, по-перше, неодмінно згадував про нього, а

по-друге, крім того, що поспішав розсипатися в серцевих похвалах йому, висловлював по

відношенню до нього найкращі свої побажання.

– Ну вже, говорив о. Іоанн, і земляк же у Вас чернігівський Щербина, ось воістину гідна людина,

пішли йому Господи у всьому добра і щастя, рідкість, а не людина.


УБЕЗПЕЧИТИ МИРНЕ НАСЕЛЕННЯ, з розвідки М. Ямбаєва «Російський консул Григорій

Щербина і Стара Сербія»

Він володів арабською, персидською, татарською, вірменською, грузинською і турецькою мовами

(останньою була написана дисертація). Пізніше вивчив сербську і болгарську, албанську говірку.

Про знання європейських мов говорити не доводиться – без цього дипломатична служба не

мислима.

...Григорій Степанович чудово уявляв всі небезпеки нового призначення. ...Перед від’їздом з

Чернігова він передав чоловікові сестри свій заповіт. І просив його клопотати перед російським

послом в Константинополі І. Зінов’євим виконати два його прохання. По-перше, перевезти і

поховати тіло в Чернігові за рахунок держави за відсутністю у нього коштів. По-друге,

поклопотати про забезпечення засобами рідних. Всього лише! Він знав, на що йде і не здригнувся.

І пробув на новому посту всього 10 тижнів.

...Щербина ...роздумує про те, які кроки слід зробити для заспокоєння краю, для убезпечення

мирних селян від бандитів. Добре вивчивши за довгі роки тонкощі східного життя, ...він не

збирався вимагати особливих прав для християн чи обмежити права мусульман. Людина високої

культури, Щербина поважав законні інтереси тих і інших, хоча не міг не симпатизувати

єдиновірцям. Він бажав, аби православні не боялися за своє життя через те, що албанські

розбійники проявляють свій «героїзм» відносно беззахисних.

Досвідчений дипломат, прекрасний знавець балканського життя, він чітко оцінив обстановку, що

складалася. Православному населенню Митровиці загрожувала серйозна небезпека. Австро-

угорські агенти підбурювали бунтівних албанців напасти на місто.

17 березня албанці (за різними оцінками, від двох до п’яти тисяч озброєних чоловік) розпочала

облогу. Вони вимагали вигнання російського консула з Митровиці і сербського з Пріштіни.

...Увечері 18 березня близько о пів на шосту Щербина вирішив особисто упевнитися в обстановці,

що склалася навколо міста... Десь в напівверсті назустріч трапився солдат з рушницю напереваги.

Кроків за десять праворуч від Григорія Степановича він, порівнявшись з ним, швидко підняв

зброю. Щербина вирішив, що солдат, як це робили його товариші, збирається віддати честь.

Консул підніс руку до козирка і тут зрозумів, що солдат вже прицілюється.

Пролунав постріл...

ВИДАТНА РОЛЬ, з некролога Й. Цвіїча

Усякий раз, коли я розмовляв з Щербиною, всякий раз, коли я про нього міркував, у мене

виникала думка, що він має зіграти видатну роль. Це була людина з надзвичайно широкими

поглядами, рідкісної енергії і цілком віддана своїй високій місії.

Це був незвичайний консул; він виділявся не лише розумом, але й вражав усіх своєю щирістю,

вірою, своїй теплою слов’янською релігійністю.


ТУПА БАЙДУЖІСТЬ «ЄВРОПЕЙЦІВ», з кореспонденції П. Вожина (П. Дубенського)

Бідні сербські вчителі народних шкіл, котрі ледве перебиваються з копійку на копійку, негайно

зібрали між собою 200 франків на спорудження пам’ятника Щербині в Митровиці або іншому

місті Старої Сербії. Їх розкішні вінки, квіти наповнюють тепер солунську церкву

Пантелеймонівського монастиря.


2

Це загальний слов’янський порив, хоч чимось згадати, віддячити згаслому російському діячеві.

Його розділяють і болгари. Не те серед так званого «європейського» населення Солуні. Серед

євреїв, греків, мусульман, левантинців-католиків – глибока, тупа байдужість. Лиходійський напад

називають «інцидентом», звинувачують Щербину в непотрібній хоробрості, бажають повного

забуття його імені.


НЕВЖЕ ЙОГО СМЕРТЬ – ДАРЕМНА, з розвідки М. Ямбаєва «Російський консул Григорій

Щербина і Стара Сербія»

У 1902 році було ухвалено рішення відкрити в Митровиці Російське Імператорське Консульство.

Воно стало першим європейським представництвом в місті.

Приміщення консульства – майже квадратний будинок в два поверхи, з мансардами і підвалом.

У верхньому поверсі – квартира консула.

Ось в цій будівлі і судилося мученицьки закінчити свій земний шлях першому російському

консулові Григорію Степановичу Щербині.

...Черговим формальним поштовхом до албанських безчинств послужив проект реформ для

європейських провінцій (вілайєтів) Туреччини, який передбачав деякі «послаблення» християнам.

1 березня 1903 р. в м. Пече відбулися збори албанських представників від всіх племен. Збори

рішуче висловилися проти реформ і прийняли наступну резолюцію:

«Ми найрішучішим чином протестуємо проти прийняття на службу до поліції, до судових або

адміністративних установ бодай одного християнина.

Ми протестуємо проти відкриття нових російських чи інших іноземних консульств в Македонії і

Старій Сербії.

Ми попереджаємо турецьку владу, котра почала говорити про вилучення у нас зброї, що краще

помремо, ніж її віддамо.

Ми не потребуємо інших засобів миру і порядку, крім нашої доброї волі. Ми гарантуємо порядок і

мир кожному мусульманинові чи християнинові.

Якщо це наше запевнення буде прийнято, то ми обіцяємо і в майбутньому залишатися вірними

підданими Султана».

Потім албанці з Митровиці телеграфували султанові, що вони не заспокояться до тих пір, доки

султан не відмовиться від запровадження реформ і не звільнить жандармів-християн. Тим часом,

албанці перейшли від слів до справи – вбивства християн, котрі перебували на службі.

...Чутки про те, що вбивця мстив за загиблого родича, або ще безглуздіша плітка, буцімто

Щербина особисто стріляв із гармати по тих, хто влаштував облогу, чим і спровокував трагедію,

не відповідають дійсності. Вбивця розповів у в’язниці своєму сусідові по камері, як все було

насправді. Днів за п’ять до облоги міста він стояв на посту. До нього підійшло декілька

одноплемінників і повідомили, що через декілька днів вони нападуть на Митровицю. І заявили, що

хочуть прогнати поліцейських-християн і убити російського консула. Тоді він поцікавився, чим їх

так розгнівав консул.

– Нічого він нам не зробив, – була відповідь. – Але до цих пір в Митровиці не було консулів – не

повинно бути і в майбутньому!

Тут у нього і з’явилася думка вбити Щербину.

...В долі Григорія Степановича дивно переплелися всі біди, що пройшлися в XX столітті

безкрайніми просторами ...невеликої Сербії. Дві світові війни, знищення багатовікової

державності. Але серби ще воювали! Ми ж здалися без бою, і, головне, зрадили сербів, котрі

ніколи не стріляли нам в спину. ...Невже ми цього варті? Невже за це прийняв Щербина

мученицьку смерть?!


3