періодичної преси і її розвиток в XVIII – на початку XIX ст.»
Наступним періодичним виданням, що випускалося університетською друкарнею Новикова, був
журнал «Спочиваючий працелюб». Він видавався не щомісячно, а частинами, причому дві
частини вийшли в 1784 р. і дві – у 1785-му.
Журнал цей називав себе продовженням «Вечірньої зорі», але в порівнянні з нею був набагато
менше пов’язаний з містикою і відрізнявся літературним оформленням.
Брали участь у ньому студенти Московського університету: Антон і Михайло Антонські,
Підшивалов, Сохацький, Благодаров, Голубівський та ін.
У кожній книжці журналу спочатку були поміщені статті релігійно-моралістичного характеру,
молитви у віршах, переклади псалмів, міркування на теми євангелія, заклики до чеснот. А потім
ішов розважальний матеріал – невеликі повісті, анекдоти, загадки, епіграми, статейки для дітей.
Зустрічаються сатиричні випади проти вад виховання, щоправда, вони мають вигляд надзвичайно
загальний і далекі від «особистостей» і злоби дня.
ЙОГО ЛЕКЦІЯМИ ЗАХОПЛЮВАЛИСЯ, з монографії В. Грихіна і В. Калмикова «Творчість В.
Т. Наріжного»
Те, що перші добутки Наріжного написані в жанрах історико-героїчної поеми й трагедії, не
випадково. Тяжіння молодого автора до цих жанрів багато в чому було даниною літературній
традиції, адже саме героїчна поема і трагедія займали важливе місце в російській літературі кінця
XVIII століття. Проте головне, мабуть, полягало в тому, що вони відповідали літературним
смакам, літературній атмосфері, якими характеризувалося університетське середовище.
Наріжний і його товариші захоплювалися лекціями викладача Сохацького, який читав грецьку і
латинську словесність і пропагував естетику і мистецтво класицизму. Одночасно Сохацький був
редактором університетських журналів «Приємне і корисне використання часу» і «Іппокрена», на
сторінках яких 1798 року побачили світ перші доробки Наріжного – історико-героїчні поеми
«Береги Альти» і «Звільнена Москва».
ВІДДАНІСТЬ НОВІТНІМ ЗАСАДАМ ОСВІТИ, з статті Л. Михайлової «Спадкоємність ідей
виховання і розвитку особистості»
Напередодні відкриття пансіону, 26 січня 1814 року, В. Ф. Малиновський* писав у щоденнику:
«Ніч не спав від хвилювання з вечора до чотирьох ранку... Багато турбот щодо пансіону...
слабую...». Відкриття відбулося наступного дня, 27 січня 1814 року, а через два місяці В. Ф.
Малиновський помер.
…Протягом всього життя В. Ф. Малиновський спілкувався з людьми, безмежно відданими ідеям
освіти, літературі, науці. Серед них – М. Новиков, М. Херасков, М. Карамзін, О. Самборський, П.
Сохацький, М. Муравйов. Ці представники російської інтелігенції вважали за необхідне змінити
суспільні закони і політичний устрій відповідно до вимог людської природи – тільки так можна
досягти загального щастя і процвітання.
* Перший директор Царськосільського ліцею.
ЖУРНАЛІСТАМ ДО ЯРЛИКІВ НЕ ЗВИКАТИ, з статті К. Михайлова «Родовід»
Рік тільки розпочався, а в нашій редакції є дві гарні новини.
По-перше, «Політичний журнал» виходить тепер у регулярному щотижневому режимі.
По-друге, з’ясувалося, що наш журнал – видання нове, але не таке молоде, як здається. Зненацька
для самих себе ми знайшли (цим відкриттям ми зобов’язані професору МДУ Андрію Шутову), що
в історії вітчизняної журналістики був у нас попередник. Солідний, треба відзначити.
Щомісячний «Політичний журнал» з’явився в Росії в Москві в січні 1790 р. Він був точною копією
свого однойменного німецького побратима, що видавався в Гамбурзі. Навіть не на зразок
нинішньої російської версії «Ньюсуїка», а точний переклад всіх матеріалів з німецької на
російську. Виходив по 1830 р., іноді змінюючи назву.
Редакторами російського політичного журналу були професори Московського університету Павло
Опанасович Сохацький, Матвій Гаврилович Гаврилов, а також письменник Василь Сергійович
Подшивалов.
Немає сумніву, що російські редактори «Політичного журналу» цілком розділяли думки своїх
німецьких колег. І Сохацький, і Гаврилов, і Подшивалов, і їх наступники вірили, що треба
рухатися із століттям вперед, що прогрес кінець кінцем незборимий, але сприяє йому не
революційне насильство, а мирна освіта. Вони займалися політичною освітою російського
освіченого класу.
Журнал, як і наш, ставив собі за мету
