СОХАЦЬКИЙ Павло Панасович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, педагог, видавець.
З родини священика.
Народився 6 листопада 1764 р. в с. Світличному Прилуцького повіту Полтавської губернії
Російської імперії (нині – Варвинський район Чернігівської області України).
Помер 18 березня 1809 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований на
Лазарівському цвинтарі.
Навчався в Київській академії (1776-1781), Московській університетсько-філантропічній семінарії
(з 1782).
Працював в журналах «Вечірня зоря», «Спочиваючий працелюб», викладачем обох академічних
гімназій, пансіону Московського університету (1801-1806), секретарем Ради університету (1806-
1809).
Видавець низки прогресивних засобів масової інформації: «Політичний журнал» (1790-1800),
«Приємне і корисне використання часу» (1793-1798), «Іппокрена» (1799-1801), «Новини
російської літератури» (1802-1805), «Мінерва» (1805).
Секретар Товариства історії й старожитностей російських при Московському університеті (з
1806).
Друкувався в журналах, які видавав, а також в «Ефемеридах», «Вечірній зорі», «Відпочиваючий
працелюб».
Перу нашого земляка належать наступні доробки: «Уатсова розумова наука чи логіка»,
«Креслення системи естетики», «Пояснення про витончені науки і мистецтва», «Слово про
головну мету виховання», «Похвальне слово», «Пам’ятник другу освіти батьківщини».
Він видав книги «Філлеборнове коротке накреслення латинського складу» , «Principia sermonis
graeci» (обидві – 1796), «Мейнерсове накреслення і історія витончених мистецтв» (1803),
«Цицеронові міркування про посади « (1807), «Федон, розмова Платона» (1804).
Як викладач, знайомив студентів з промовами Цицерона, Тита Лівія, «Енеїдою» Вергілія, одами і
посланнями Горація, «Одіссеєю» Гомера, «Прометеєм прикутим» Есхіла, діалогами Платона,
творами Лукіана; крім того, він вправляв студентів у перекладах з латини.
Серед друзів та близьких знайомих С. – І. Дмитрієв, В. Ізмайлов, І. Крилов, В. Пушкін, Н.
Оболенська, В. Жуковський, М. Новиков, І . Шварц, І. Мельманн, М. Гаврилов, В. Підшивалов, Х.
Чоботарьов, Ф. Рейнгардт, Л. Цвєтаєв та ін.
***
НАРОД І МОНАРХ – ЄДИНІ,
з політичного кредо П. Сохацького
Щаслива та держава, якої монарх і народ складають єдину, благословенну Богом, велику родину!
ВЕЛИКОДУШНІСТЬ ДО СУСІДНІХ КРАЇН, з промови П. Сохацького на урочистому зібранні
Московського університету 2 липня 1807 р.
Мир і згода, тиша і спокій, благоденство, що розповсюджується повсюдно, засновують і
затверджують назавжди його непохитну внутрішню фортецю...
Великодушність до сусідніх народів, захист слабких і пригноблених, страх і жах ворогів разюче
засвідчують усюди важливість її, гідність і велич і приносять взаємно праведну від усіх данину
глибокої пошани, живої подяки, відповідного шанування. Все стани такої держави, я упорядковані
частини, сприяють досконалості цілого. Духовенство – дороговказом до благочестя, дворянство –
вірністю службі, вчені – вихованням юнацтва, купецтво – поширенням торгівлі, міщани –
примноженням промисловості, стан землеробський – посиленням працьовитості сприяють її
могутності, багатій скарбами природи і мистецтва.
МАТИМЕМО СВОЮ ЛЮДИНУ, з листа П. Фонвізіна І. Меліссіно від 30 липня 1784 р.
Милостивий государю Іване Івановичу!
Пан професор Чоботарьов, якого Конференція, знаходячи здібним до приведення цього класу в
той стан, в якому він бути повинен, запропонувала йому взяти таку працю на себе... Навчання
цього класу бере він на себе на три роки, а за цей час університет може мати таку людину з
власних своїх вихованців; в зв’язку з чим Конференція, визнаючи вельми здатним як з боку
учення, так і доброзвичайного, студента Сохацького, просить вашу ясновельможність, щоб він
посланий був на кошт університету на цей трирічний час в чужі краї для придбання більшого
знання як в латинській і грецькій мовах, так і в словесних науках. Все це, милостивий государю,
університету обійдеться в сімсот рублів на рік, бо як для утримання в чужих краях студенту
Сохацькому чотирьохсот рублів на рік вельми буде достатньо, так і пан професор Чоботарьов
надбавкою до сьогоднішньої його платні трьохсот рублів на рік вельми буде задоволений.
Павло Фон Візін.
ЖУРНАЛ ВІДРІЗНЯВСЯ НАВІТЬ ОФОРМЛЕННЯМ, з дослідження «Виникнення російської
періодичної преси і її розвиток в XVIII – на початку XIX ст.»
Наступним періодичним виданням, що випускалося університетською друкарнею Новикова, був
журнал «Спочиваючий працелюб». Він видавався не щомісячно, а частинами, причому дві
частини вийшли в 1784 р. і дві – у 1785-му.
Журнал цей називав себе продовженням «Вечірньої зорі», але в порівнянні з нею був набагато
менше пов’язаний з містикою і відрізнявся літературним оформленням.
Брали участь у ньому студенти Московського університету: Антон і Михайло Антонські,
Підшивалов, Сохацький, Благодаров, Голубівський та ін.
У кожній книжці журналу спочатку були поміщені статті релігійно-моралістичного характеру,
молитви у віршах, переклади псалмів, міркування на теми євангелія, заклики до чеснот. А потім
ішов розважальний матеріал – невеликі повісті, анекдоти, загадки, епіграми, статейки для дітей.
Зустрічаються сатиричні випади проти вад виховання, щоправда, вони мають вигляд надзвичайно
загальний і далекі від «особистостей» і злоби дня.
ЙОГО ЛЕКЦІЯМИ ЗАХОПЛЮВАЛИСЯ, з монографії В. Грихіна і В. Калмикова «Творчість В.
Т. Наріжного»
Те, що перші добутки Наріжного написані в жанрах історико-героїчної поеми й трагедії, не
випадково. Тяжіння молодого автора до цих жанрів багато в чому було даниною літературній
традиції, адже саме героїчна поема і трагедія займали важливе місце в російській літературі кінця
XVIII століття. Проте головне, мабуть, полягало в тому, що вони відповідали літературним
смакам, літературній атмосфері, якими характеризувалося університетське середовище.
Наріжний і його товариші захоплювалися лекціями викладача Сохацького, який читав грецьку і
латинську словесність і пропагував естетику і мистецтво класицизму. Одночасно Сохацький був
редактором університетських журналів «Приємне і корисне використання часу» і «Іппокрена», на
сторінках яких 1798 року побачили світ перші доробки Наріжного – історико-героїчні поеми
«Береги Альти» і «Звільнена Москва».
ВІДДАНІСТЬ НОВІТНІМ ЗАСАДАМ ОСВІТИ, з статті Л. Михайлової «Спадкоємність ідей
виховання і розвитку особистості»
Напередодні відкриття пансіону, 26 січня 1814 року, В. Ф. Малиновський* писав у щоденнику:
«Ніч не спав від хвилювання з вечора до чотирьох ранку... Багато турбот щодо пансіону...
слабую...». Відкриття відбулося наступного дня, 27 січня 1814 року, а через два місяці В. Ф.
Малиновський помер.
…Протягом всього життя В. Ф. Малиновський спілкувався з людьми, безмежно відданими ідеям
освіти, літературі, науці. Серед них – М. Новиков, М. Херасков, М. Карамзін, О. Самборський, П.
Сохацький, М. Муравйов. Ці представники російської інтелігенції вважали за необхідне змінити
суспільні закони і політичний устрій відповідно до вимог людської природи – тільки так можна
досягти загального щастя і процвітання.
* Перший директор Царськосільського ліцею.
ЖУРНАЛІСТАМ ДО ЯРЛИКІВ НЕ ЗВИКАТИ, з статті К. Михайлова «Родовід»
Рік тільки розпочався, а в нашій редакції є дві гарні новини.
По-перше, «Політичний журнал» виходить тепер у регулярному щотижневому режимі.
По-друге, з’ясувалося, що наш журнал – видання нове, але не таке молоде, як здається. Зненацька
для самих себе ми знайшли (цим відкриттям ми зобов’язані професору МДУ Андрію Шутову), що
в історії вітчизняної журналістики був у нас попередник. Солідний, треба відзначити.
Щомісячний «Політичний журнал» з’явився в Росії в Москві в січні 1790 р. Він був точною копією
свого однойменного німецького побратима, що видавався в Гамбурзі. Навіть не на зразок
нинішньої російської версії «Ньюсуїка», а точний переклад всіх матеріалів з німецької на
російську. Виходив по 1830 р., іноді змінюючи назву.
Редакторами російського політичного журналу були професори Московського університету Павло
Опанасович Сохацький, Матвій Гаврилович Гаврилов, а також письменник Василь Сергійович
Подшивалов.
Немає сумніву, що російські редактори «Політичного журналу» цілком розділяли думки своїх
німецьких колег. І Сохацький, і Гаврилов, і Подшивалов, і їх наступники вірили, що треба
рухатися із століттям вперед, що прогрес кінець кінцем незборимий, але сприяє йому не
революційне насильство, а мирна освіта. Вони займалися політичною освітою російського
освіченого класу.
Журнал, як і наш, ставив собі за мету знайомити читачів з усім новим і цікавим в політичному і
громадському житті і тому довгі роки мав підзаголовок «Сучасна історія світу». Журнал на
відміну від нашого був перекладним – з німецького видання, яке виходило в Гамбурзі, але, як і
наш, прагнув пояснити російським читачам головні тенденції тодішньої політики – друкуючи
закордонні новини, політичні й історичні огляди, він супроводжував їх примітками для
співвітчизників.
У радянських виданнях 1950-х рр. з історії російської журналістики «Політичний журнал»
величають, щоправда, реакційним, бо він тенденційно висвітлював Велику французьку
революцію. Втім до ярликів журналістам не звикати...
ТЕТЯНИН ДЕНЬ СТУДЕНТИ ПОЧАЛИ ВІДЗНАЧАТИ ЗАВДЯКИ П. СОХАЦЬКОМУ, з
привітального слова ректора МДУ В. Садовничого «Московський університет: 10 років автономії»
…Уперше Тетянин день Московський університет відзначив 1805 року. Це був його 50-літній
ювілей. Професор, який виголошував привітальне слово, професор кафедри римської словесності і
старожитностей Павло Панасович Сохацький сказав, що відтепер на цьому урочистому акті буде
зачитуватися коротка історія університету.
Так надалі і святкувався Тетянин день.
