Разумовский Алексей (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


РОЗУМОВСЬКИЙ Олексій Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Співак, державний діяч.

З козацької родини.

Народився 17 (28) березня 1709 р. в с. Лемешах Козелецького повіту Чернігівської губернії

Російської імперії (нині – Козелецький район Чернігівської області України).

Помер 6 (17) липня 1771 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований в Благовіщенській церкві Олександро-Невської лаври.

Спеціальної освіти не мав, грамоту освоїв за допомогою сільського дяка.

Був пастухом, співаком на крилосі церкви с. Чемери Козелецького повіту, Петербурзької

придворної капели (1731-1732), придворним бандуристом, управляючим одним з маєтків

цесарівни Єлизавети Петрівни, де-факто керував двором уже в ролі її як імператриці.

Граф Римської і Російської імперій (1744).

Генерал-фельдмаршал (1756).

Кавалер ордена Андрія Первозванного.

До Петербурга наш земляк потрапив випадково: його голос оцінив полковник Ф. Вишневський,

який, знаходячись в Україні поїздом, зайшов у церкву. У столиці імперії краса нового співака не

залишила байдужою цесарівну Єлизавету Петрівну: вони не тільки почали таємно зустрічатися з

парубком, а, за деякими даними, навіть крадькома з ним обвінчалися (1742). Проте ще до цього Р.

сприяв зайняттю коханкою престолу, взявши активну участь у палацовому перевороті (1741).

Піднесення нашого земляка мало величезний вплив на найближчу долю України (тоді –

Малоросії). За його клопотанням старшин зрівняли в правах з великоросійськими членами

Військової Генеральної Канцелярії; місту Києву було даровано підтвердження древніх переваг;

співвітчизникам, які постраждали в 1748 р. від сарани й пожеж, отримали дозвіл вільно ввозити

хліб з Польщі. Крім того, Р. домігся виведення з його улюбленої Малоросії полків,

розквартированих там, котрі спричиняли великі незручності населенню.

Завдяки старанням нового фаворита в Україні відновили спочатку Київську митрополію (1745), а

потім і гетьманство (1747). Між іншим останню посаду обійняв рідний брат новоспеченого графа.

Після смерті Єлизавети Петрівни вийшов у відставку. Зберігаючи певний вплив при дворі,

допомагав відстоювати права українського козацтва.

Майже неймовірна історія Р. детально виписана в книзі Д. Бантиш-Камінського «Біографії

російських генералісимусів і генерал-фельдмаршалів», монографії О. Васильчикова «Родина

Розумовських».

Серед друзів та близьких знайомих Р. – Катерина II, Єлизавета Петрівна, Петро III, Ганна

Леопольдівна, О. Воронцов, О. Сумароков, В. Ададуров, О. Бестужев-Рюмін, І. Єлагін, Ф.

Вишневський та ін.


***

ДОЛЯ – ЦЕ ХАРАКТЕР,

з життєвого кредо О. Розумовського

Доля – це характер.

ЯК КОЗАК РОЗУМ СТАВ ГРАФОМ І ФЕЛЬМАРШАЛОМ, з книги Г. Мельничука

«Українські царедворці»

1730 року селом Чемери Чернігівської губернії дорогою з Угорщини до Санкт-Петербургу

проїжджав полковник Вишневський. Він заїхав до місцевої церкви, де почув прекрасний голос

красеня-юнака, козака Олексія Розума. Столичний сановник взяв його з собою до Петербургу для

придворного хору.

Якось церкву в Зимовому палаці відвідала цесарівна Єлизавета Петрівна, дочка Петра I. Вона з

першого погляду закохалася у пригожого козака. Єлизавета умовила обер-гофмейстера

Левенвольда віддати Олексія для її придворної церкви. Любов майбутньої імператриці до простого

українського хлопця не згасала довгі роки…

25 листопада 1741 року цесарівна зважилася на палацовий переворот – гвардійці Воронцов,

Шувалов, а також фаворит Єлизавети Олексій Розумовський з’явилися до палацу Анни

Леопольдівни із гренадерською ротою Преображенського полку і заарештували її разом із

чоловіком і сином – півторарічним імператором – Іваном IV.

Олексія Григоровича Розумовського, який став одним із найактивніших учасників цих подій, було

щедро нагороджено одразу ж після коронації Єлизавети Петрівни – він стає дійсним камергером,

потім йому подаровано чин поручика лейб-компанії у чині генерал-лейтенанта.

За існуючими переказами (хоча документального підтвердження немає) імператриця Єлизавета

вже через рік після сходження на престол таємно одружилася з ним, повінчавшись з ним у

підмосковному селі Перово. Йому були даровані великі маєтки під Петербургом, Москвою та в

Україні, а також величезні грошові суми.

Олексій Григорович був законодавцем чоловічої моди при дворі, піклувався про свій бездоганний

зовнішній вигляд і першим почав носити діамантові ґудзики на сюртуку, зірку, ордени і еполети.

Існує легенда, що його мати, приїхавши до Петербургу, в блискучому царедворці не впізнала сина.

Олексію довелося роздягнутися і за родимими плямами на тілі довести, що він її син.

Єлизавета ревно оберігала честь піднесеного нею роду. В архівах збереглося безліч справ,

проваджених у Таємній канцелярії: розгляди щодо поширення висловів, образливих для

улюбленця государині та його батьків, закінчувалися трагічно – тюрмою, дибою, батогами,

шпіцрутенами і, нарешті, засланням на каторгу.

Багато років жила імператриця у злагоді з Розумовським. Але, як то кажуть, «ніщо не вічне». У

государині з’явився новий фаворит – Іван Іванович Шувалов. Це була молода людина, яка

відрізнялася від Олексія Розумовського вишуканішим вихованням і належала до родовитого

російського дворянства. Проте екс-фаворит не залишився без монаршої милості.

Доживав свій вік граф в Анічковому палаці, колись подарованому імператрицею до дня його

народження. Він помер бездітним у 1771 році у віці 62 років, і все колосальне багатство Олексія

Григоровича перейшло до його брата – останнього гетьмана України, президента Імператорської

Академії наук Кирила.


МАТЕРІ НЕ ЦУРАВСЯ, з розвідки В. Стегнія «Щасливий випадок»

Що відчувала їхня мати Наталя Розум, коли її сини опинились на Олімпі слави? Щастя, острах за

них, тривогу? Мовчить з цього приводу історія: свої почуття Наталка забрала із собою –

неписьменна була, таємниці своєї душі довіряла Богові та своїй сім’ї.

Народилась вона в селі Адамівка нинішньої Чернігівської області, в родині реєстрового козака

Демешка, 16-річною вийшла заміж на сусідній хутір Лемеші за козака «Київського Вишгорода

Козельця полку» Григорія Лемеша.

Наталя рано лишилась вдовою з шістьма малими дітьми (трьома синами й трьома доньками). Аби

утримувати сім’ю, завела корчму. Сини, ледь поспинавшись на ноги, пасли людську худобу.

Старший Олекса, як ми знаємо, мав чудовий голос і співав у сільській церкві. За переказами,

вразлива, щиросердна й богобоязлива Наталя мала схильність до видінь і передбачень. Вони

начебто супроводжували її все життя. Існує легенда, що Наталці було послано «знак» на щастя.

У Козелецькому музеї зберігається вірш невідомого автора «До портрету Розумихи», що за

мовним стилем належить до XVIІІ ст. У ньому йдеться, що нібито Наталя знайшла на

московському шляху золотий ніж, який приносить удачу.

Сини не цурались матері, не прагнули приховати свого простого походження. Олексій відразу

після палацового перевороту, в якому брав найактивнішу участь, і коронування Єлизавети відразу

відправив посильного в Лемеші за матір’ю. Уявімо собі, що діялось на хуторі, коли біля старої

шинкарчиної хати спинився блискучий екіпаж! Переказ засвідчив: Розумиха розклала на підлозі

соболину шубу, прислану сином, скликала сусідів, почаркувалась з ними на дорогу, щоб «рівною

була», й з острахом сіла в карету.

Достеменно відомо: не звикнувши до лицемірства й лукавства «вищого світу», що давав їй звання

свекрухи і статс-дами її величності, Наталка Розум повернулась до рідних Лемешів. Історія

зафіксувала її слова: «Тут я сама собі цариця, а там...».

Провернувшись, Розумиха починає будівництво власного будинку в Козельці, що й досі зберігся

(щоправда, потребує капітального ремонту, реставрації), а також церкви на хуторі, де 1744 року

через Козелець проїздила імператриця Єлизавета. Саме у новозбудованому будинку Наталка

Розум зустрічала невістку-царицю. Садиба називається «Покорщина» – на згадку про часи, коли

звичайний пастух покорив серце цариці, а та, в свою чергу, покорилась свекрусі, погостювавши в

неї кілька днів.


ІСТОРИЧНУ ПАМ’ЯТКУ РОЗБИРАЮТЬ НА БУДМАТЕРІАЛИ, з статті Н. Григорець «Хто

відновить Козелецький храм?»

Сьогодні в соборі майже щонеділі відбуваються вінчання... Промені ранішнього сонця падають на

вишукану ліпнину.

Колись тут зачаровувалися Олександр Пушкін і Микола Лисенко, Микола Садовський і Марко

Кропивницький, Олександр Довженко та Іван Козловський, який полюбляв випробовувати

акустику безлюдного храму. А Тарас Шевченко згадував про собор у повісті «Княгиня». Кожен,

хто відвідає Козелець, обов’язково помилується «величним храмом архітектури растреллівської,

спорудженим Наталією Розумихою», писав він.

Сонце піднімається вище, а разом із ним переміщується й світловий пучок, який тепер падає на

запилену й потріскану синю фарбу, якою пофарбовано іконостас, на потьмянілу позолоту.

– Ми постійно робимо тут якийсь ремонт, – пояснює мені паламар Дмитро. – Майже кожного року

треба підбілювати храм, наразі добираємося до іконостасу.

Священики розповідають, що вони підтримують зв’язок із нащадками, які інколи навідуються

сюди.

Цікаво, що наприкінці серпня тут вінчався Андрій Розумовський , який задля цього приїхав з

Аргентини зі своєю нареченою Урсулою.

Однак пам’ятка потребує опіки, і тут роботи для благодійників – непочатий край.

Узяти хоч б маєток Наталки Розумихи в Покорщині. У цьому одноповерховому будинку ніщо не

свідчить про те, що жила тут мати найбагатших вельмож Росії. Будинок скромний, із двома

прогнилими ґанками, мансардою й дерев’яними потрісканими колонами. Через щілини в забитих

дошками вікнах можна заглянути всередину й побачити цілковитий безлад: розкидані папери,

шмаття, пляшки та залишки меблів. Усе свідчить про те, що тут були підсобні приміщення лікарні, розташованої поруч. Широке подвір’я заросло, дерев’яні хліви помалу розтягують на будівельні

матеріали…


РОЗУМОВСЬКИЙ – ВИНЯТОК, зі спогадів Катерини II

Не маючи будь-якої освіти, він мав широкий розум; обсипаний почестями, він не вирізнявся

гордістю. Рисами його вдачі були щедрість і великодушність, але був крутим і важким на руку у

нетверезому вигляді.

…Я ніколи не знала родини тимчасових правителів, яку б так любили.


ЗАСТУПАВСЯ ЗА НЕЩАСНИХ, з книги О. Васильчикова «Сімейство Розумовських»

Цурався гордості, ненавидів підступництво й, не маючи ніякої освіти, проте обдарований від

природи ґрунтовним розумом, був ласкавий, поблажливий, привітний в поводженні з молодшими,

любив заступатися за нещасних і користувався загальною любов’ю.


ВІД ТИТУЛУ ВИСОКОСТІ ВІДМОВИВСЯ, з дослідження «Розумовський Олексій

Григорович» на інтернет-сайті 300.ru

Вступивши на престол, Катерина II відправила до Розумовського канцлера Воронцова з указом, у

якому йому давався титул високості, як законному чоловікові покійної государині. Розумовський

вийняв з потаємної скриньки шлюбні документи, прочитав їх канцлерові й відразу кинув у

палаючий камін, додавши:

– Я не був нічим більше, як вірним рабом її величності, покійної імператриці Єлизавети Петрівни, яка обсипала мене благодіяннями вище заслуг моїх... Тепер ви бачите, що в мене немає ніяких

документів.

Катерина II, коли Воронцов доповів їй про те, що сталося, відзначила:

– Ми один одного розуміємо. Таємного шлюбу не існувало, хоча б для приспання боязкої совісті.

Шепіт про це завжди був для мене неприємний. Поважний старий попередив мене, однак я

очікувала цієї властивої малоросіянину самовідданості.


Document Outline

YANDEX_1

YANDEX_2

YANDEX_19

YANDEX_21

YANDEX_25

YANDEX_30

YANDEX_32