Погорельский Антоний (fb2)


Настройки текста:






ПОГОРІЛЬСЬКИЙ Антоній


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник. Справжнє прізвище – Перовський Олексій Олексійович. Фундатор фантастики на

теренах Російської імперії.

Народився в 1787 р. в с. Погорільцях Сосницького повіту Чернігівської губернії Російської імперії

(нині – Семенівський район Чернігівської області України). Позашлюбний син графа О. К.

Розумовського, онук останнього гетьмана України К. Г. Розумовського, дядько О. К. Толстого.

Помер 9 (21) липня 1836 р. в м. Варшаві (Польща).

За два роки закінчив Московський університет (1805-1807).

Під час Вітчизняної війни у складі Третього Українського полку брав участь в битвах під

Тарутином, Лосецями, Дрезденом, Кульмом (1812-1814), служив у лейб-гвардії Уланському

полку (1814-1816).

Працював чиновником особливих доручень департаменту духовних справ (1816-1822),

попечителем Харківського учбового округу (1825-1830).

Член Російської академії наук (1829 ).

Член Вільного товариства любителів російської словесності (1820).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Син Вітчизни», «Метелик», «Новини літератури».

Як літератор дебютував перекладом на німецьку мову повісті М. Карамзіна «Бідна Ліза» (1807).

Потім настала черга повісті «Лафертовська маковка» (1825), яку О. Пушкін прочитав «двічі одним

духом», збірника «Двійник, або Мої вечори в Малоросії» (1828), казки «Чорна курка, або Підземні

жителі», новели «Відвідувач магіка» (обидві – 1829), філософського послання «Нова позов про

букву Ъ» (1830), романів «Магнітезер» (1830; не закінчений), «Монастирка» (1830-1833).

Безцінний архів П. керуючий його маєтком використав для приготування «котлет в папільйотках».

Перекладав з грецької, на німецьку.

Помер наш земляк у Польщі по дорозі в Ніццу, куди їхав лікуватися від «грудної хвороби».

В московському будинку П. нині розташований комерційний банк «Вогні Москви».

Серед друзів та близьких знайомих П. – М. Карамзін, В. Жуковський, О. Пушкін, К. Брюллов, О.

Сомов, П. В’яземський, К. Рылєєв, М. і О. Бестужеви, В. Кюхельбекер, О. Грибоєдов, І. Лобойко, А. Дельвіг, О. Тургенєв, І. Гете, М. Рєпнін-Волконський, М. Вільєгорський та ін.


***

ЗНАЙТИ СВОЄ ЩАСТЯ,

з життєвого кредо А. Погорільського

Треба встигнути знайти своє щастя, поки нещастя не знайшло тебе.

КОНОПЕЛЬНЕ ЗЕРНЯТКО, з казки А. Погорільського «Чорна курка, або Підземні мешканці»

Років сорок тому, у С.-Петербурзі на Василівському Острові, на Першій лінії, жив-був власник

чоловічого пансіону... Серед тридцяти чи сорока дітей, що в ньому навчалися, знаходився і

хлопчик на ім’я Альоша, якому тоді було не більш 9-10 років.

…Відпочинок Альоші полягав у тому, щоб годувати курочок, які жили біля тину. …Особливо він

любив Чорнушку.

…Не встиг він присісти на колоду..., як раптом побачив поруч себе кухарку з великим ножем.

– ...Альоша, Альоша! Допоможи мені піймати курку! – кричала кухарка, але Альоша сховався за

парканом і сам не зауважував, як сльози викочувалися з його очей і падали на землю.

…Зненацька серце в Альоші забилося ще сильніше: він почув голос улюбленої його Чорнушки!

– ...Душенька! – сказав він. – ...Будь ласка, залиш мою Чорнушку! Ось подивися, що я тобі

подарую, якщо ти виявиш доброту!

Альоша вийняв з кишені імперіал, що складав весь його достаток, – подарунок доброї його бабусі.

Кухарка глянула на золоту монету, озирнулася, чи ніхто їх не бачить, і простягнула руку.

…Альоша повернувся до будинку..., пішов у нижній поверх, у спальню, роздягнувся, ліг у постіль

і згасив вогонь.

– ...Скажи мені, чого ти бажаєш? – продовжував король. – Якщо я зможу, те неодмінно виконаю

твою вимогу.

– ...Я б бажав, – сказав він, – аби, не вчивши, я завжди знав свій урок.

– Не думав, що ти такий лінивець, – відповідав король, похитавши головою. – Але робити нічого, я зобов’язаний виконати свою обіцянку.

Він махнув рукою, і паж підніс золоте блюдо, на якому лежало конопляна насінина.

– Візьми це насіннячко, – сказав король. – Поки воно буде з тобою, ти завжди знатимеш урок,

який би тобі не задали...

…Настав понеділок, з’їхалися пансіонери, і почалися класи. З десятої до дванадцятої годин

історію викладав сам власник пансіону. В Альоші сильно билося серце...

Поки черга дійшла до нього, він кілька разів обмацував в кишені папірець з конопляним

зернятком... Нарешті його викликали. З трепетом підійшов він до вчителя, відкрив рот, сам ще не

знаючи, що сказати, і – безпомилково, не зупиняючись, проговорив задане.

…Впродовж кількох тижнів вчителі не могли нахвалитися Альошею. Всі уроки без винятку він

знав напам’ять, усі переклади з однієї мови на іншу робив без помилок, так що не могли

надивуватися надзвичайним його успіхам.

…Того разу вчитель, не знаючи, що з ним робити, задав йому вивчити напам’ять сторінок

двадцять до ранку і сподівався, що він, принаймні, в цей день буде смирнішим. Де