ПЕРЕМЕЖКО Петро Іванович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Гістолог, цитолог. Відкривач каріокінезу (мітозу) – непрямого поділу тваринних клітин (1887).
З дворянської родини.
Народився 12 (24) липня 1833 р. в с. Риботині Кролевецького повіту Чернігівської губернії
Російської імперії (нині – Коропський район Чернігівської області України).
Помер 27 грудня 1893 р. (8 січня 1894 р.) в м. Києві Російської імперії (нині – столиця
України). Похований на Байковому цвинтарі. Надгробок не зберігся: на цій ділянці поховані
І. Алексєєнко та І.Комаров (1967; 1969).
Навчався в Кролевецькому повітовому училищі (1845-1848), закінчив Новгород-Сіверську
гімназію (1848-1854), медичний факультет Київського університету св. Володимира (1854-1859); стажувався в Бонні, Цюріху, Відні (1865-1868).
Працював міським лікарем м. Лаїшев Казанської губернії (1859), ординатором Казанської лікарні
Приказу громадської опіки (1859-1861), лікарем пересильного каземату Казанської фортеці (1861-1863), дослідником фізіологічної лабораторії Казанського університету (1863-1865), викладачем
Київського університету св. Володимира (1868-1891).
Дійсний статський радник.
Голова Товариства київських лікарів (1882-1883).
Фундатор кафедри гістології, ембріології та порівняльної анатомії Київського університету св.
Володимира.
Сконструював мікротом, набагато кращий за закордонний.
Спеціалізувався з проблем з регенерації посмугованих м’язів, будови та вікових змін щитовидної
залози й гіпофіза, розвитку будови селезінки, утворення зародкових листків у курячому яйці.
Описав нервові утворення, згодом названі І. М. Сєчєновим пропріоцепторами. Висловив думку
про еволюційний розвиток складного ділення.
Брав участь в підготовці першого підручника з мікроскопічної анатомії на теренах
Російської імперії.
Друкувався в журналах «Сучасна медицина», «Учені записки Казанського університету»,
«Медичний вісник», «Архів».
Як вчений дебютував дисертацією «Про розвиток поперексмугових м’язових волокон з м’язових
ядер (у жаб)» (1863).
Потім настала черга наступних доробків: «Про поділ тваринних клітин» (1878), «Дослідження з
будови щитовидної залози» (1886), «Підстави до вивчення мікроскопічної анатомії людини і
тварин» (1887).
Брав участь у створенні підручника з гістології (1887-1888).
Усього наш земляк залишив після себе 39 наукових праць.
Серед друзів та близьких знайомих П. – І. Наваліхін, Ф. Овсянников, Н. Хржонщевський, В.
Томса, В. Підвисоцький, К. Кучін, Ф. Яневський, І.Троїцький, Г. Писемський, Ф. Стефаніс, С.
Колачевський, Ф. Омельченко, В. Баковецький, В. Караваєв, В. Судакевич, Ю. Мацон, Я.
Якимович, Ф. Мерінг, М. Лавдовський, І. Лазаревич, Ф. Ломинський та ін.
***
ЄДИНЕ ЦІЛЕ
, з професійного кредо П. Перемежко
Усе в організмі складає єдине ціле і усе взаємозв’язано між собою.
ПІОНЕР МІКРОСКОПІЧНОЇ АНАТОМІЇ, з статті Л. Марінжа «Творець першої київської
гістологічної школи»
На початку ХIХ ст. викладачі медичних факультетів російських університетів стали вводити в
курс анатомії і фізіології дані про гістологію – нову самостійну наукову дисципліну, що виникла з
анатомії в результаті застосування мікроскопа та інших нових інструментів для вивчення
мікроструктури тканин тварин і людини. Одним з вітчизняних піонерів освоєння «мікроскопічної
анатомії» став ... Петро Іванович Перемежко.
...Фактично Перемежко відкрив міосателіти, і лише недостатня роздільна здатність оптичного
мікроскопа не дозволила йому прийти до правильного висновку. І тільки в 1961 р. за допомогою
електронного мікроскопа це відкриття зробив А. Мауро.
...Перебуваючи за межами Росії, П. І. Перемежко не припиняв роботу дослідника. У лабораторії Г.
Фрея він вивчав мікроскопічну будову гіпофіза ряду тварин і людини і, за твердженням фахівців, його роботи стали основою сучасного вчення про гіпофіз.
...Він спостерігав ділення клітин епідермісу, сполучної тканини, ендотелію.
З роботою П. І. Перемежка про будову кровоносних судин виразно перекликається праця його
учня В. І. Судакевича, присвячена розвитку «пружної тканини» ссавців. Епіграфом-девізом до
тексту студентської роботи стало твердження «Всяке волокно походить з клітини».
Основна спрямованість робіт молодих підопічних Петра Івановича Перемежка була співзвучна
передумовам пануючої нині унітарної теорії кровотворення.
У зв’язку з цим напрошується висновок, що в Росії 1870-х рр. існувала серйозна школа
дослідників проблеми гемопоеза, вчення про яке з часом зробило гігантський крок вперед.
...У спеціальній літературі постійно обговорюються питання функцій і структури кісткового
мозку, ведуться дискусії по приводу поліпотентної кровотворної стовбурової клітини, з проблем
ідентифікації клітинного складу кісткового мозку птахів, регенерації кісткового мозку після його
механічного видалення тощо. Таким чином, питання, що цікавили учнів П. І. Перемежка,
актуальні дотепер.
ОПИСАВ БУДОВУ ГІПОФІЗА, з підручника М. Балаболкіна «Ендокринологія»
Виділення ендокринології в самостійну дисципліну сталося в другій половині XIX століття.
Поняття про залозу внутрішньої секреції було сформульоване Дж. Мюллером в 1830 р., а в 1849 р.
А. Бертольд довів, що пересадження сім’яників півням в незвичайні місця (черевна порожнина
тощо) попереджала у них розвиток посткастраційного синдрому. Було висловлено припущення,
що статева залоза виділяє речовини безпосередньо в кров.
У 1855 р. Клод Бернар запровадив термін «залоза внутрішньої секреції», вважаючи, що до таких
залоз відносяться всі органи, які виділяють прямо в кров продукти свого обміну. У цей же період
Р. Грейвс (1835) і Ц. Базедов (1840) описали клінічну картину дифузного токсичного зобу, а Т.
Аддісон (1855) – хронічну наднирково-залозну недостатність.
У 1886 р. П. І. Перемежко обгрунтував положення, що колоїд щитовидної залози є продуктом її
секреторної діяльності, а через рік він же вперше описав будову гіпофіза тварин і людини.
НЕНОРМАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ, з листа Д. Насонова М. Хрущову в травні 1954 р.
Вельмишановний Микито Сергійовичу, вважаю своїм боргом радянського професора, який
впродовж тридцяти років викладає в Ленінградському університеті гістологію, цитологію і
фізіологію клітин, звернути Вашу увагу на ненормальне становище, що склалося за останні роки з
викладанням цих дисциплін у вищих учбових закладах.
Як Ви знаєте, на сесії ВАСГНІЛ 1948 р. ...було визнано, що морганівське вчення про спадковість є
метафізичним напрямом в генетиці, котрий підлягає вилученню з викладання в середніх і вищих
учбових закладах.
У зв’язку з цим, без всяких на те підстав, був «скасована» і визнана неіснуючою цілий низка
найбільших відкриттів у області цитології, зроблених російськими і зарубіжними дослідниками.
Як відомо, за так званого каріокінетичного ділення клітин, відкритого в кінці минулого сторіччя
російськими цитологами Чистяковим і Перемежком, клітинне ядро розпадається на певне число
сегментів-»хромосом», кожна з яких ділиться навпіл і розподіляється між дочірніми клітинами.
Сенс цього складного біологічного процесу був неясний до тих пір, доки на початку нашого
століття не було твердо встановлено, що клітинне ядро є матеріальним субстратом, з яким
пов’язана значна частина спадкових ознак організму.
...Немає ніяких підстав закривати очі на найбільші відкриття в цитології, котрі дали можливість
зв’язати відвернуте уявлення про успадковану ознаку з реально існуючою матеріальною
структурою клітини. ...В результаті цієї відмови радянська цитологія відкинута до стану, в якому
ця наука перебувала 60-70 років тому.
...Викладання гістології і цитології стало засмічуватися ...безглуздостями, на зразок походження
клітин ембріона з жовткових зерен і яєчного білка, регенерації м’язових волокон і походження
яєчних кліток з безформної рідини, загоєння ран за рахунок клітин, які виникли з сукровиці,
чудодійного впливу на організм горезвісних содових ванн і ін’єкцій сирих яєць під шкіру тощо.
Мені здається, слід якнайшвидше припинити викладання в середній і вищій школі
фальсифікованої науки.
З щирю повагою до Вас
Д. Насонов.
НЕ ПЕРЕМЕЖКО, А ФЛЕММІНГ, уривок з книги В. Александрова «Важкі роки радянської
біології»
Спроби затверджувати пріоритет російських і радянських авторів без будь-яких на те підстав
набирали потворних форм. Наведу лише два приклади.
Загальновідомо, що творцем клітинної теорії (1839) був німецький фізіолог і анатом Т. Шванн, який широко використав роботи німецького ботаніка М. Шлейдена. У 1946 р. з легкої руки Б. М.
Козо-Полянського автором клітинної теорії проголосили П. Ф. Горянінова. Горянінов був глибоко
освіченим лікарем-природодослідником. Він написав понад 80 робіт з медицини, ботаніки,
зоології, мінералогії, проте ці роботи до створення клітинної теорії ніякого відношення не мали.
...Інший приклад – каріокінетичне ділення клітини, відкриття якого на рослинах почали
приписувати І. Д. Чистякову, на тваринах – П. І. Перемежкові, часто навіть без згадки справжніх
відкривачів – німецького ботаніка Е. Страсбургера і німецького зоолога В. Флеммінга.
Із-за мовного бар’єру відкриття російських і радянських дослідників нерідко залишаються
невідомими зарубіжним ученим і честь відкриття приписується іноземним авторам. У цих
випадках відновлювати пріоритет наших дослідників цілком справедливо. Проте фальсифікація
історії відкриттів лише дискредитувала нашу науку.
