Це було написано 1813 року. Тут був потішний куплет про французьких маршалів Давуста і
Удіно. В цей час всі сприяли патріотизму вражати ворога: і лубкові народні карикатури, і, мабуть, лубкові вірші, які цього разу з більшою влучністю потрапляли в ціль, ніж оди Державіна.
У той самий час Нейолов мав позов, який розглядався в Правительствуючому сенаті. Справа все
тяглася. Нейолов вилив меланхолійні відчуття свої в завершальному куплеті своєї амфігури: Мой геморрой
Иной порой
Вертит меня, ломает;
Но, ах, Сенат
Мне во сто крат
Жить более мешает.
Нейолов, справжній поет у своєму роді, мав потребу перекладати експромтом на вірші всі свої
відчуття, враження, замітки. Він був російською Еоловою арфою, тобто народною грайливою
балалайкою. Він двічі був одружений, проте дітей не мав; а серце а priori було дуже чадолюбне. От
як ця любов виразилася одного разу:
Дай, судьба, ты мне ребенка;
Тем утешь ты жребий мой:
Хоть щенка, хоть жеребенка,
Лишь бы был мне сын родной.
Цей поет, за свободою дворянства і за свободою поезії, не завжди був розгульним циніком. Він
іноді надягав і рукавичку на праву руку і мадригалів в альбомах московських панночок. Ось що
написав він під час грози:
Я грома не боюся;
Он прогремит, пройдет.
Но равнодушья твоего страшуся:
Оно меня убьет.
Під час царювання імператора Павла, внаслідок якогось безладу при роз’їзді карет, граф Кутайсов
вимагав, аби кучер Нейолова був негайно відправлений до поліції. «Даруйте, ваша
ясновельможність, – заперечив Нейолов, – дайте мені хоча додому доїхати; а після віддам кучера в
повне ваше розпорядження: – можете, мабуть, йому і лоб поголити».
Говорили в Москві (на початку 20-х років) про поліцмейстера, і хтось відзначив, що він не знає
французької мови. «Як не знає, знає дуже добре, – сказав Нейолов: – Щоранку, коли зберуться у
нього поліцейські чиновники і дає він їм накази свої, він завжди закінчує французьким романсом і
співає їм: «Vous me quittez pour aller а la gloire. Mon tendre coeur suivra partout vos pas. Al!ez, volez au temple de memoire, Allez, volez, mais ne m’oubliez pas».
Нейолов – фундатор поетичної школи, послідовниками якої були Мятлєв і Соболевський; тільки
взагалі він був скромнішим.
Впродовж чи не півстоліття найменша житейська подія в Москві отримувала в його особі
присяжного байкаря. Жартівливі і сатиричні вірші його були майже завжди неправильні, проте
завжди потішні, гострі, меткі. У товаристві, в Англійському клубі, на балах, він гарячими слідами
імпровізував свої чотиривірші. Шкода, що багато, кращі з них не укладаються в друкарський
верстат. Спробуємо виручити у свавільної музи його хоч що-небудь, аби дати таким, хто не має
поняття про те, чим бавила вона сучасників.
…Солнцев був представлений Юсуповим в камергери. У Петербурзі знайшли, що за чином досить
йому і звання камер-юнкера. Проте Солнцев, крім того, що вже був в статечних літах, мав вздовж і
поперек такий об’ємний тулуб, що юнацьке звання камер-юнкерства ніяк не підходило ні до
обличчя його, ні до зросту. NN говорив, що він не тільки сановитий, але й слоновитий.
Князь Юсупов зробив нове подання, яке і було затверджено: Солнцева нарешті обдарували
ключем. Вся ця витівка не могла вислизнути від літописця, подібного Нейолову. Він записав в свій
«Московський Літопис» наступний чотиривірш:
Чрез дядю, брата или друга
Иной по службе даст скачок;
Другого вывезет сестра или супруга,
Но он стал камергер чрез собственный пупок.
ПРОСТО КАЛАМБУРИТЬ, з наукового реферату «Полісемія як мовна гра епіграми» на
tatar.com.ru
Значне місце в жанрі епіграми зайняли поети пушкінського кола – В’яземський і Баратинський. А
також менш відомі, як Олесінька Іллічевський, С. О. Нейолов та інші.
Як відомо, в тематиці побутової епіграми, яка набула особливого поширення в кінці 18 – на
початку 19 сторіч, велике місце займала саме сімейна зрада і сімейні нелади. С. О. Нейолов в своїй
епіграмі обіграє ситуацію «рогоносця», використовуючи багатозначність слова ріг: ріг достатку і
рогоносець:
С Клеоном кто сравняться смеет?
Высок он, глуп он и здоров,
Рог изобилия он от жены имеет
И изобилие рогов.
У того ж С. О. Нейолова одна з епіграм має наступний заголовок: «Побачивши, як одна стара їла
гриби», де він також уміло будує комічну ситуацію на основі полісемії слова: Сей случай для меня
