Неелов Сергей (fb2)





НЕЙОЛОВ Сергій Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З дворянської родини.

Народився 20 лютого 3 березня) 1781 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 30 квітня (12 травня) 1852 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований

на Ваганьківському цвинтарі.

В чотирічному віці був записаний в лейб-гвардійські Ізмайлівський (1785-1794), а потім Кінний

(1794-1798) полки. Зовсім юним вийшов у відставку (1798) і оселився в Петербурзі, де уславився

любовними інтригами, дуелями, гульбищами, скандалами. З «неприємних ситуацій» його не раз

визволяла впливова рідня: батько Н. – голова Палати кримінального суду Чернігівського

намісництва, а серед близьких – графи Салатикові, Чернишові, князі Меншикові.

Відомі його вірші «Щасливі хвилини» (1804), «До Груші» (1811).

Друкувався в «Журналі для любих», «Пантеоні російської поезії», «Збірці російських віршів».

Великої популярності набув завдяки епіграмам, посланням, експромтам саме «не для друку», за

що О. Пушкін якось назвав нашого земляка «співцем гною».

Серед друзів та близьких знайомих Н. – батько і дядько О. Пушкіна, О. Пушкін, П. В’яземський, І.

Мятлєв, І. Долгоруков, С. Кисельов, В. Пушкін, О. Перовський (Погорєльський), І. Дмитрієв, С.

Панов та ін.


***

ЛЮБЛЮ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

, з життєвого кредо С. Нейолова

Я независимость раненько полюбил,

И не служил.

К тому же я в душе поэт,

Всегда свободой восхищался,

И до семидесяти лет

Корнетом гвардии, не сетуя, остался.

УПЕРШЕ МЕНЕ ЗРОЗУМІЙ, вірш С. Нейолова до княгині Горчакової

Племянница моя, княгиня Горчакова,

Которая была всегда страх бестолкова,

Пожалуйста, пойми меня ты в первый раз

И на стихи мои ты вытаращи глаз.

Приеду я один, без моего семейства,

Квартира мне нужна не как адмиралтейство;

Но комната одна, аршина в три длины.

Где б мог я ночью спать, не корчивши спины.


ПЛАЧЕ ВІД ЖАЛЮ, експромт С. Нейолова

Министр Пит в углу сидит

И на гудке играет,

Но входит поп

И, сняв салоп,

Учтиво приседает.

Вольтер старик,

Сняв свой парик,

В нём яицы взбивает,

А Жан Расин,

Как добрый сын,

От жалости рыдает.

СУБЛІМАЦІЯ, з вірша С. Нейолова

И во время, когда нет способу поеть,

Так про поетику забавно мне пропеть...

ВІРШІ – ПРОСТО ЧУДОВІ, з листа О. Пушкіна П. В’яземському

25 травня і біля середини червня 1825 р. з Михайлівського до Москви

Ти питаєш, чи задоволений я тим, що сказав ти про мене в «Телеграфі». Що за питання?

Європейські статті такі рідкісні в наших журналах! а твоїм пером водять і смак і пристрасть

дружби.

…Вірші Нейолова – просто чудові, недаремно я назвав його колись le chantre de la merde! (Це між

нами і потомством буде сказане.)

…Твої каламбури дуже милі – тутешні дівчата знаходять їх вельми потішними, а все-таки чекають

на твоє про Байрона.


НЕ ЛИШЕ ГУЛЯЩИЙ ЦИНІК, з книги П. В’яземського «Старий записник»

Нейолов, між іншим, любив писати амфігури, і деякі з них дуже вдалі і кумедні. Ця остання

властивість відмінна риса якщо не таланту, то здібностей Нейолова. Утішність, істинна і

товариська веселість дуже рідко зустрічаються в нашій літературі. А тим часом російському

розуму притаманна жилка жартівливості: ми глузливіші, ніж смішливі, переважно на папері.

Чорнило якось остуджує у нас спалахи веселості.

На російській сцені мало сміються і мало смішать. Ми майже можемо сказати, що російській

комедії не до сміху. У французів називаються амфігурами куплети, покладені звичайно на всім

знайомий наспів: куплети складені з віршів, які не мають зв’язку між собою, проте відзначаються

жартівливістю і часто несподіваними римами. Іноді це пародії на відомі твори, легкі натяки на

особистості і так далі.

Ось деякі виписки з Нейолова:

Пускай Тардив

В компот из слив

Мадеру подливает:

А Жан Расин,

Как в масле блин,

В бессмертьи утопает.

Андрей Сушков

Лишь пять вершков

В природе занимает;

А Бонапарт

С колодой карт

Один в пасьянс играет.

Це було написано 1813 року. Тут був потішний куплет про французьких маршалів Давуста і

Удіно. В цей час всі сприяли патріотизму вражати ворога: і лубкові народні карикатури, і, мабуть, лубкові вірші, які цього разу з більшою влучністю потрапляли в ціль, ніж оди Державіна.

У той самий час Нейолов мав позов, який розглядався в Правительствуючому сенаті. Справа все

тяглася. Нейолов вилив меланхолійні відчуття свої в завершальному куплеті своєї амфігури: Мой геморрой

Иной порой

Вертит меня, ломает;

Но, ах, Сенат

Мне во сто крат

Жить более мешает.

Нейолов, справжній поет у своєму роді, мав потребу перекладати експромтом на вірші всі свої

відчуття, враження, замітки. Він був російською Еоловою арфою, тобто народною грайливою

балалайкою.