Ковалевский Максим (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОВАЛЕВСЬКИЙ Максим Максимович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Історик, правознавець, соціолог, етнограф. Першим у світі передбачив виникнення Європейського

Союзу.

З військової родини. Батько, Ковалевський М., – капітан Чугуївського уланського полку.

Народився 2 серпня (8 вересня) 1851 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер 23 березня (5 квітня) 1916 р. в м. Петрограді Російської імперії (нині – м.Санкт-Петербург

РФ). Похований на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври.

Закінчив Харківську гімназію (1865-1868), юридичний факультет Харківського університету

(1872).

Працював викладачем Московського (1877-1887), Стокгольмського й Оксфордського (1887-1905),

Петербурзького (1905-1916) університетів, видавав журнал «Вісник Європи», редагував

енциклопедичне видання «Український народ в його минулому і сучасному».

Академік Петербурзької академії наук (1914).

Депутат першої Державної Думи Російської імперії від Харківського повіту (1906).

Член Державної Ради (1907).

Засновник паризької Російської вищої школи суспільних наук (1901).

Чільник Допомогового товариства ім. Т. Шевченка у Петербурзі.

Перу К. належать дослідження «Нарис походження і розвитку сім’ї та власності», «Економічне

зростання Європи до виникнення капіталістичного господарства», «Общинне землеволодіння в

Малоросії у XVIII ст.», «Нариси походження та розвитку сім’ї і власності», «Закон і звичай на

Кавказі».

Наш земляк – автор двотомника «Первісне право» (1886), чотиритомника «Походження сучасної

демократії» (1895-1899), двотомника «Соціологія» (1903), книг «Сучасні соціологи» (1905),

«Начерки розвитку соціологічних вчень» (1906), «Сучасні французькі соціологи» (1913).

Виступав проти переслідування російським урядом української мови, підтримував ідею надання

автономії поневоленим народам Російської імперії, захищав народи Кавказу. За ці погляди

переслідувався урядом, довгий час був змушений жити за кордоном (1888-1906).

У Санкт-Петербурзі відреставровано пам’ятник нашому землякові (2004), а на будинку, де він

мешкав, встановлено меморіальну дошку (2005).

Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Грушевський, В. Гурін, І. Лучицький, С. Ковалевська, В. Міллер, М. Деларю, Г. Мізко, К. Маркс, В. Якушкін, Г. Спенсер, О. Харіна, Г. Тард, Л. Литвин, Е. Дюркгейм, Г. Львов, Р. Вормс,С. Урусов, Р. Дарест та ін.


***

ТВАРИНИ – НЕ МИ,

з життєвого кредо М. Ковалевського

У тваринному світі існує такий закон, як боротьба за існування. Чим більш людство прогресує, тим більше цей закон відходить на другий план, пропускаючи вперед закон солідарності. Сфера

боротьби поступово скорочуватиметься і зникатиме, а солідарність – міцніти і розширюватися.


СВОБОДА, з творчого кредо М. Ковалевського

Без терпимості немає свободи.

МУЗИКАНТА І ХУДОЖНИКА НЕ ВИЙШЛО, зі спогадів М. Ковалевського

Я пройшов через звичайну в дворянських сім’ях дитячу повинність – гру на фортепіано. І, не

дивлячись на те, що захопився музикою, з цих занять нічого не вийшло.

…При цьому мені пощастило: замість того, щоб мучитися цілі роки і марно оплачувати вчителів, я

був дуже скоро звільнений від цих уроків, оскільки мій викладач виявився незвичайно

добросовісним і, переконавшись в моїй нездатності до живопису, добровільно відмовився від

подальшого викладання.

ДАЄШ ОБ’ЄДНАНУ ЄВРОПУ, з лекції М. Ковалевського

Зростання солідарності не зводиться до посилення відчуття солідарності між людьми, а

виявляється в історичній зміні соціального устрою їх життя.

...Так, боротьба за існування й інстинкт самозбереження розширювали і укріплювали солідарність, приводячи поступово до утворення родових об’єднань і окремих сімей. Зростання солідарності

між родами приводить до їх об’єднання в племена і союзи племен, потім до утворення

народностей з державним управлінням (часто шляхом насильницького завоювання). Надалі під

впливом універсальних релігій і міжнародного торгового обміну сфера солідарності

розширюється, вона охоплює уже низку народів і держав.

В майбутньому людство стане єдиним союзом, де пануватиме солідарність. Поняття родової

єдності, патріотизм, космополітизм, ці основні останні етапи розвитку відчуття солідарності, відповідають певним історичним формам соціологічного устрою.

…Всю історію економічного життя ми можемо поділити на два етапи: «виробництво для

споживання», де кожен працює сам для себе, і « виробництво для обміну», де вже повною мірою

проявлена солідарність. Виробництво для обміну, для продажу висуває на перше місце торгівлю. Її

зростання, тобто встановлення міцних і взаємно корисних економічних зв’язків, є не що інше, як

розширення сфери солідарності.


НА КАВКАЗІ РОСІЯ ВЕДЕ СЕБЕ, ЯК ВІЛЬГЕЛЬМ ЗАВОЙОВНИК, з виступу М.

Ковалевського на одному з засідань Державної Думи в 1906 р.

Багато років тому, коли мені довелося подорожувати Кавказом, я мав можливість на валсні очі

переконатися, які по відношенню до інгушського народу застосовуються заходи, приклади яким

можна зустріти у віддаленому періоді середніх століть.

Так, за часів генерал-губернаторства князя Дондукова-Корсакова, до інгушів вживаним був захід, який увійшов, я думаю, помилково, на правах звичаю в збірку прав кавказьких народностей,

виданий проф. Ф. І. Леонтовичем. Цей захід наступний: кожного разу, коли у козака щезає кінь

або якесь інше майно, то до відповіді закликається весь інгушський народ і на нього

розповсюджується кругова порука, яка застосовувалася в родових общинах тільки до членів роду, а тут вона розповсюджується на весь народ, який в даний час представляє цифру досить поважну, а саме 50000 чоловік.

Отже, якщо тоді вже адміністрація російська дозволила собі досліди на зразок тих, до яких

вдавався Вільгельм Завойовник по відношенню до англо-саксонского народу, то можна судити, які

порядки встановилися за останній час.


ПРОФЕСОР БОЖОЮ МИЛІСТЮ, зі спогадів П. Сорокіна

Ковалевський – найперше вчений, найперше професор Божою милістю, а потім вже громадський

діяч, публіцист, державний політик і т.д.

В центрі його життя була наука. Їй він віддав велику частину свого життя, нею він жив і у області

наукової творчості створив собі найбільш довговічний «нерукотворний» пам’ятник.


ОРІЄНТУВАВСЯ НА ЗАХІД, з дослідження В. Білецького «Історія вітчизняних соціологічних

теорій і вчень»

Непересічний історик, у тому числі історик соціології, етнограф, політичний діяч-ліберал, він, закінчивши Харківський університет, тривалий час продовжував освіту у Західній Європі.

Наукова діяльність професора була надзвичайно інтенсивною і плідною – він активно спілкувався

з провідними соціологами заходу, проводив лекції у ряді провідних університетів США, Європи і

Росії.

Як і більшість попередників, вчений розглядав соціологію як науку про суспільний розвиток,

опікувався питаннями соціального прогресу і солідарності. Останню він тлумачив не психологічно

(як почуття чи ідею), а як «замиренну сферу» – універсальний закон прогресивного розвитку

соціуму, його порядків, суспільних інститутів.

Частину своєї роботи, присвячену питанням суспільного прогресу, розвитку, які відбуваються, зокрема, внаслідок зростання солідарності, М. Ковалевський називав «генетичною соціологією».

Крім цього, відзначимо, що видатний соціолог виступав проти суб’єктивістського підходу у

соціологічній науці, настійно впроваджував методологічний принцип неупередженості

тлумачення суспільного життя.

Зазначимо також, що з точки зору орієнтації наукових пошуків, професор М. Ковалевський також

був «західником», який не піддавався впливові політичної кон’юнктури того часу і не розглядав

наукову тематику, яка була нав’язана багатьом вченим імперсько-російською науковою

традицією.


ЛЕНІН НАЗИВАВ РЕАКЦІОНЕРОМ, з розвідки М. Демкович-Добрянського «Український

внесок у розвиток російської культури»

M. М. Ковалевський написав ряд капітальних праць з історії соціальних установ і суспільно-

економічних устроїв. Деякі з них мають епохальне значення для дослідів політичного, соціально-

економічного, державного устрою Російської імперії (Брокгауз-Ефрон).

Оригінальні творчі ідеї, які викладав у своїх книгах, звертали на себе увагу багатьох визначних

учених світу. Маркс цінив його праці і навіть подарував, єдиному серед представників Російської

імперії, примірник першого тому свого «Капіталу».

У свою чергу, В. Ленін називав його «реакціонером».


ЗНОВУ ЗУСТРІЧАЛИСЬ І ЗНОВУ ПРИПИНЯЛИ СТОСУНКИ, з нарису «М. М.

Ковалевський та його жінки» на sociology.kharkov.ua

Іноді жартома про чиюсь біографію говорять «народився, одружився, помер». Ці слова

відображають найважливіші етапи людського життя, проте у Максима Максимовича за волею долі

графа «одружися» відсутня. Проте це зовсім не означає, що жінки не зіграли ніякої ролі в його

житті.

…Викладання суспільних наук відкрито було при Стокгольмському університеті двома

іноземними професорами: Боше і Ковалевським. Проте, за словами Максима Максимовича,

центром його інтересів була «зрозуміло, моя знаменита однофамільниця».

Максим Максимович і Софія Василівна (Ковалевська – авт.) швидко зближувалися. Двох відвідин

вечорів, які влаштовувалися у неї, було достатньо, аби переконатися, яку роль грає Софія

Василівна в професорських і літературних кругах шведської столиці. Її славословили, нею

захоплювалися і гордилися. Її самолюбність знаходила щоденне вдоволення в похвалах, котрі

звучали на її рахунок і нерідко в її присутності.

Але достатньо було декількох зустрічей, аби переконатися, як самотньо відчувала себе ця жінка на

чужині.

У одному з нечисленних одкровень Софія сказала своїй найближчій подрузі про те, що вже при

першому побаченні вона відчула до Максима Максимовича сильну симпатію і захоплення, які

потім перейшли в пристрасне кохання. З свого боку, він незабаром став її гарячим залицяльником

і пропонував стати його дружиною.

…Знову зустрічалися, примирялися і знов різко рвали всі відносини; Софія з одного боку не могла

жити зі мною, а з іншої – не могла жити без мене (воістину непридатний сусід і прекрасний

товариш).

Перед від’їздом до Стокгольма, коли ми йшли на вокзал, чорна кішка перебігла нам дорогу.

Обличчя Ковалевської раптом затуманилося, і вона закричала, охоплена важким передчуттям:

«Один з нас не переживе цього року!». Через декілька днів мене сповістили про її нездоров’ю».

…Потрясіння на цьому не закінчилися… Максим Максимович в тремтячих руках тримав

телеграму, чорні, сухі і нещадні літери повідомляли про смерть Софії Василівни.