Ковалевский Егор (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


КОВАЛЕВСЬКИЙ Єгор Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Вчений-сходознавець, мандрівник, прозаїк, поет, державний діяч. Псевдоніми – Ніл Безіменний, Є. Горєв. Фундатор і перший голова Літературного фонду Російської імперії (1859).

З дворянської родини. Брат, Ковалевський Євг., – державний діяч; племінник, Ковалевський П., –

письменник.

Народився 6 (18) грудня 1811 р. в с. Ярошівці Харківського повіту Слобідсько-Української

губернії Російської імперії (нині – Богодухівський район Харківської області України).

Помер 20 вересня 9 (2 жовтня) 1868 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований в Сергієвій пустині поблизу м. Петергофа.

Навчався в Харківському університеті (1825-1829).

Працював чиновником Департаменту гірничих і соляних справ (1829-1830), канцелярії начальника

Коливано-Воскресенських заводів на Алтаї (1830-1835), старшим наглядачем (1835-1836), бергмейстером (1836-1837) Березівських золотих промислів на Уралі, чиновником особливих

доручень при головному начальнику Уральських заводів (1837), директором Азійського

департаменту Міністерства іноземних справ Росії (1856-1861).

Подорожував Сибіром, Середньою Азією, Південною Європою, Китаєм, Монголією, Північно-

Східною Африкою. Одним з перших вказав правильне географічне розташування джерел Білого

Нілу, точно визначене набагато пізніше (1847-1848).

Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1856)

Почесний член Петербурзької академії наук (1857).

Почесний член Імператорського географічного товариства (1865).

Один з організаторів і перший чільник Літературного фонду. На його рахунку розмістив власний

капітал, відсотки з якого йшли на виплату стипендій обдарованим студентам.

За безпосередньою участю К. були укладені Кульджинська (1851) й Айгунська (1858) угоди.

Учасник оборони Севастополя (1855).

Друкувався в журналах «Вісник Європи», «Сучасник», «Російське багатство», «Бібліотека для

читання», «Гірничий журнал», «Журнал Міністерства народної освіти», «Вітчизняні нотатки».

Як літератор дебютував одночасно збіркою віршів «Сибір. Думи» й римованою історичною

трагедією «Марфа Посадниця, або Слов’янські дружини» (1832).

Потім настала черга дорожніх нарисів «Чотири місяці в Чорногорії» (1841), «Мандрівник

суходолом і морем» (1843-1845), «Подорож до внутрішньої Африки» (1849), «Подорож до Китаю»

(1853), «Війна з Туреччиною й розрив із західними державами в 1853 і 1854 роках» (1866), романів

«Петербург удень і вночі» (1845), «Життя прожити – не поле перейти» (1857),

повістей «Фанаріот» (1844), «Майорша» (1849), «Граф Блудов і його час» (1866), «Східні справи в

двадцятих роках» (1868).

Доробки К. після його смерті вийшли 5-томним виданням (1871-1872).

Художні твори нашого земляка відрізняються спостережливістю, гуманністю поглядів, простотою

мови й м’яким гумором.

Некролог на смерть нашого земляка написав М. Салтиков-Щедрін. Віршами на трагічну подію

відгукнувся Ф. Тютчев («И вот в рядах отечественной рати /Опять не стало смелого бойца»).

Образ К. відбитий в історичних романах В. Синенко «Гірський капітан» (1958) і «Країна Офір»

(1960).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Л. Толстой, І. Тургенєв, М. Салтиков-Щедрін, Ф. Тютчев, М. Некрасов, П. Негош, К. Кавелін, О. Пальм, С. Дуров, М. Чернишевський, М. Горчаков та ін.


***

НЕ КАЮСЯ,

з громадянського кредо Є. Ковалевського

Я був зв’язаний моїм ім’ям росіянина. Що б не сталося, я не розкаююся в тому, що зробив, а

інакше був би зрадником, а не росіянином.


ТИСНУ РУКУ, з листа Л. Толстого Єг. Ковалевському від 12 березня 1860 р.

Ясна Поляна.

Ви, можливо, пам’ятаєте, люб’язний Єгоре Петровичу, що я вже 3-й рік живу в селі і займаюся

господарством. Нинішній рік (з осені), крім господарства, я переймаюся ще й школою, …яку і

відкрив для всіх бажаючих. У мене набралося близько 50 учнів і все додаються.

…Півроку моєї школи народили три таких же в окрузі і успіх скрізь однаковий.

…Допоможіть мені, люб’язний друже, Єгоре Петровичу. Я на поганому рахунку в уряді.

…Поговоріть. Якби я знав точно, що уряд дозволить це Товариство (Товариство народної освіти

авт.), то я б попрацював серйозніше над складенням самого проекту і подав би його від іншої

особи.

Напишіть мені, …як вчинити; одне лише, на звичайну вудку уряду змусити детально викласти

проект, курс викладання тощо і потім сказати – не можна, я на цю вудку не піймаюся.

Від душі тисну вам руку.

Ваш Л. Толстой.


ЩИРИЙ ПАТРІОТ, з розвідки М. Залевського «Імператор Микола Павлович і його епоха»

У 1838 році імператор залагоджує конфлікт, який виник з Австрією із-за місії Єгора

Ковалевського, зазначивши на доповіді, не зважаючи на протидію канцлера: «Ковалевський

вчинив, як справжній руський».

У 1843 і в 1853 роках імператор посилає його ж з особистим дорученням на Балкани для

підтримки духу слов’ян.


УЧИТЕЛІВ ВІШАЮТЬ, СТУДЕНТІВ НЕЩАДНО Б’ЮТЬ, з листа К. Кавеліна Д. Мілютину

Випадково дізнавшись, що Ковалевський Єгор в Бадені, я запискою попрохав відвідати мене, що

він найлюб’язнішим чином і виконав, і пробув тут години дві. Розповіді його так само мало

утішливі, як і всіх, хто приїздить з Росії: Вікторов, учитель повіту в Лузі, засуджений до

повішення за підпал, ...вирок затверджений. Виконання припинене лише для ставок віч-на-віч із

студентом-литовцем...

Ненависть народу до студентів така велика, що Товариство літераторів повинне було зшити 200

пар партикулярних платтів, аби тільки уберегти юнаків від побоїв на вулиці.


МЕНІ ЛЕГШЕ З ВАМИ, з «Щоденників» Л. Толстого

27 червня 1855 р.

Був у Бахчисараї, читав Ковалевському «Весінню ніч», якою він залишився дуже задоволеним. Ще

потішило мою самолюбність і розсердило навпаки Крижанівського те, що я дізнався від

Ковалевського, що я давно запрошений до участі в Брюссельському журналі.

16 грудня 1855 р.

Пішов до Ковалевського, взяв матеріали для історії…

14/26 квітня 1861 р. Петербург.

Ковалевський, Аксаков. Мені легше з ними.


ЗНАЙШОВ КОПАЛЬНІ ЦАРЯ СОЛОМОНА, з інтернет-порталу «Географія. Планета Земля»

Єгор Петрович Ковалевський належав до тих небагатьох, чиєю пристрастю була мандрівка як

така. При цьому він ніколи не мандрував марно. Вмілий дипломат, обдарований літератор, дослідник за природою, він охоче брався за всілякі доручення, і найчастіше його супроводжували

успіх і визнання.

Він спеціалізувався на розвідці й видобутку золота на Алтаї. В 1839 році російський уряд послав

його для пошуків золота в Чорногорію, а потім з важливим дорученням – у Бухару, столицю

ханства, майже закритого для європейців.

Рухливість Ковалевського просто разюча. Сьогодні – на південних окраїнах Європи, завтра – в

глибині Азії. Урал, Далмація, Афганістан, Карпати, Кашмір, пізніше – Монголія, Китай, Африка...

В Африку Ковалевського привела справа не зовсім звичайна. Правитель Єгипту Мухаммед-Алі

був захоплений ідеєю поповнити збіднілу скарбницю, знайшовши легендарну і таємничу країну

Офір. Там, як стверджувала легенда, добували скарбу для царя Соломона і єгипетських фараонів.

Стародавній арабський рукопис спонукав Мухаммеда-Алі відправити людей на пошуки в далеку

Фазоглу. Посланці дійсно знайшли золоті родовища, але дуже вбогі. Тоді було відправлено

послання до російського царя з проханням терміново надіслати знаючу людину. Так Ковалевський

опинився в Африці.

Разом з ним у Єгипет прибули сибірські й уральські штейгери й рудокопи. Завойовник Аравії, Сирії, Сеннара й Кордофана проводив час у бесідах з російськими гостями, розпитуючи їх про

життя в Росії і її північних областях. Готуючи експедицію в Африку, Ковалевський на Уралі

навчав двох молодих прикомандированих до нього єгиптян мистецтву пошуків і видобутку золота.

Один із цих учнів, по імені Алі, супроводжував Ковалевського в поневіряннях Африкою.

…Ковалевський за глибився в Велику Нубійську пустелю, де, як він свідчить, розпечене повітря

здавалося криваво-червоним. Караван ішов без перерви дванадцять-тринадцять годин на добу.

Лише на десятий день скінчилася пустеля, і ріка знову прийняла мандрівників. На барках вони

повільно просувалися до міста Хартум, де Білий Ніл і Голубий Ніл, зливаючись, дають початок

властиво Нилові.

Луки з травами в людський зріст, розкішні степи, незаймані ліси, де чулося левине ревіння, –

такий був вигляд цієї країни. У сенарських лісах він відкрив новий вид пальм – дуліб, збирав

насіння й коріння корисних рослин.

Залишивши Голубий Ніл, російський загін направився до притоки цієї ріки – Тумату. На її берегах

до Ковалевського не бував ніхто. Він відкрив цю країну для науки. Область Тумата за геологічною

будовою й умовам залягання золотовмісних порід нагадувала Пишму й Міасс на Уралі. Російські

геологи безпомилково знаходили золото в зеленокам’яних породах, у балках і притоках

африканської ріки.

Уральський досвід, застосований у далекій Африці, увінчався повним успіхом. Російський

штейгер відкрив найбагатший золотий розсип. У самісінькому серці Африки була побудована за

зразком уральських і алтайських підприємств збагачувальна фабрика.


ЛІТФОНД ЗАНЕПАДАЄ, з книги О. Нікітенка «Щоденник»

2 лютого 1865 року, вівторок.

Сьогодні відбувалися також річні збори Літературного фонду. Які ж маленькі збори! Всього було

осіб тридцять. Взагалі на даний момент цей фонд у занепаді. Жертвувати ніхто знов не хоче, а

колишніх пожертвувань не багато.

Головою обрано знову Єг. П. Ковалевськиго. Мені разом з Галаховим довелося рахувати голоси.


ДОСЛІДЖУВАВ АФРИКУ, з статті «Ковалевський Єгор Петрович» на 100top.ru/encyclopedia Ковалевський мріяв про інший успіх. Арабська приказка вирішувала одну із загадок Африки дуже

просто: «Джерела Нілу – це рай». На той час, коли Єгор Петрович подорожував Африкою, уже

було відомо, що Голубий Ніл бере початок в Ефіопії. Перед від’їздом з Каїра Ковалевський почув, начебто мандрівникам братам Аббаді вдалося нарешті знайти джерела Білого Нілу, причому

недалеко від джерел Голубого.

Ковалевському це здалося дивним. Проте якщо брати Аббаді не помиляються, тоді пересохлим

руслом ріки Тумат можна від табору золотошукачів дійти до джерела великої ріки! Марно

відговорювали росіянина від цієї витівки, лякаючи зустріччю з войовничим абіссінським плем’ям

галла.

Незабаром єгипетські солдати захопили трьох горців, маючи намір перетворити їх на рабів.

Ковалевський велів відпустити бранців на волю. Мабуть, слух про це рознісся далеко навкруг.

Галла не зачепили прибульців. Караван безперешкодно пройшов туди, де з-під вологої землі

вибивалися слабкі джерела.

Нікому із супутників Ковалевського не доводилось бачити, звідки витікає ріка Тумат. До цієї

подорожі область Верхнього Нілу була відома лише за картах космографів стародавнього світу –

Птоломея (II ст.) і ал-ідрісі (1154), однак карти, складені ними, уже не відповідали потребам XIX

століття.

Отож, на південь від джерел Тумата лежала нова країна, відкрита Ковалевським. Зі сходу її

обмежувала вершина Фадасі, за якою здіймалося Абіссінське нагір’я. Біля південного кордону

нової країни височіли Місячні гори.

Скільки легенд складено про Місячні гори, від підніжжя яких нібито бере початок славетний Ніл!

Ковалевський відкинув помилкові твердження древніх і вважав, що джерела Нілу треба шукати не

тут.

Згодом з’ясувалося, що Місячні гори є головною гірською системою Внутрішньої Африки. Нову

країну на південь від Місячних гір Ковалевський назвав Миколаївською. На його карті з’явилася й

ріка Невка.

На підставі особистих спостережень Ковалевський зробив висновок, що головною рікою є не

Голубий Ніл, а Білий і витоки його варто шукати не між 3° і 10° с. ш., тобто не в місцях, де на

карті зображувалися Місячні гори, а набагато південніше...

Зворотнім шляхом в Олександрію, біля Малої Нубійської пустелі, Ковалевський відкрив ріку

Абудом, лівий приток Нілу. Це відкриття спростовувало думки відомих німецьких географів

Гумбольдта й Ріттера, котрі затверджували, що в Нілу є лише одна притока – ріка Атбара.

Дослідження росіянина внесли деяку ясність і в орографію західної частини Абіссінського нагір’я.

Східний Судан, або, як його називав його Ковалевський, Сеннарський півострів, – велика

територія у вигляді трикутника, що лежить між нижніми плинами рік Білого й Блакитного Нілу, був їм занесений на карту за власними спостереженнями. (Ця карта дана як додаток до книги

Ковалевського «Подорож до внутрішньої Африки»).

Незабаром після повернення з походу він написав працю «Нільський басейн у геологічному

відношенні й золотовмісні розсипи Внутрішньої Африки». І лише набагато пізніше – 1872 року –

вийшла книга «Подорож до внутрішньої Африки». Книга ця містить відомості про людей і

природу невідомих європейцям країн. У ній він вказує на особливість багатьох рік цієї частини

Африки. У суху пору року вони (навіть такі значні, як Тумат, а особливо невеликі – Невка, Ябус) пересихають, проте досить вирити невелике заглиблення в руслі і одержиш добру питну воду.

Тобто, ріки течуть під шаром піску.


НЕ СТАЛО СМІЛИВОГО БІЙЦЯ, з вірша Ф. Тютчева «Пам’яті Ковалевського»

И вот в рядах отечественной рати

Опять не стало смелого бойца —

Опять вздохнут о горестной утрате

Все честные, все русские сердца.

Document Outline

YANDEX_3