зробив для розвитку і вдосконалення книжкової і журнальної ілюстрації.
М. М. Каразін став одним з перших дизайнерів, котрі, як тоді говорили, займався «поліпшенням
витонченої промисловості».
ЧУДОВИЙ ІЛЮСТРАТОР, з нарису В. Монахова «Прогулянка Гатчиною»
«У Росії навряд чи знайдеться ілюстрований журнал, який не користувався б коли-небудь
художніми послугами Миколи Миколайовича , – відзначали газети. – Для нього немає такої теми,
якої він не міг би трактувати в малюнку».
З весни 1907 року по 19 грудня 1908 року Микола Миколайович мешкав у Гатчині. Лікарі
вважали, що сухіше повітря в порівнянні з Ліговим, де була його дача, полегшить страждання від
хвороби серця і легенів. Жив він в будинку №37 по Люцевській (нині К. Маркса) вулиці.
Помер він у зеніті слави, маючи звання академіка Імператорської Академії мистецтв, визнаний
прихильниками «першим в Росії акварелістом і кращим ілюстратором».
ЗНАЙДЕНА НЕВІДОМА АКВАРЕЛЬ, з нарису Н. Березюк «Достойні свого роду (до сімейного
портрету Каразіних)»
Кілька років тому головний бібліотекар Центральної наукової бібліотеки І. І. Кононенко виявила у
фонді проект пам’ятника В. Н. Каразіну. Це невелика акварель, яка зображає встановлений на
високому постаменті бюст, увінчаний лавровим вінком. На постаменті – розкрита книга із
словами: «Знання – Світло» і напис «Василю Назаровичу Каразіну. 1904 р.». За пам’ятником
зображені дерева університетського саду, поруч з пам’ятником стоїть гімназист.
Мабуть, що це його проектна пропозиція Миколи Миколайовича як члена комітету з увічнення
пам’яті Василя Назаровича.
ЗІПСУВАЛИ СВОЮ ЗБРОЮ, бувальщина
Під час бою на Зерабулакських висотах (Туркестан) М. Каразін на чолі свого напівбатальйону за
наказом генерала Абрамова повів контрнаступ, чим затримав головні сили бухарців. У
наполегливому і важкому бою штабс-капітану довелося брати участь в рукопашній сутичці, під
час якої від удару ворожого прикладу у нього зламалася шабля. Після закінчення сутички генерал
Кауфман звернув увагу на те, що Каразін тримає в руці лише ефес від шаблі:
– Ви зіпсували свою зброю! – зауважив командуючий.
– Так, – відповів М. Каразін. – Іншого виходу, пане генерал, не було.
– Добре, – посміхнувся Кауфман, – я пришлю вам іншу.
Наступного дня Каразін одержав... золоту шаблю з написом «За хоробрість».
