КАРАЗІН Микола Миколайович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, журналіст, художник, військовий. Один з фундаторів пригодницького жанру в літературі, перший видавець поштових листівок на теренах Російської імперії.
З дворянськової родини. Батько, Каразін М., – відставний штаб-ротмістр, мировий суддя; дід,
Каразін В., – прозаїк, художник.
Народився 27 листопада (9 грудня) 1842 р. в Ново-Борисоглібській слободі Богодухівського повіту
Харківської губернії Російської імперії (нині – Богодухівський район Харківської області
України).
Помер 6 (19) 1908 р. в м. Гатчині Російської імперії (нині – Ленінградська область РФ). Похований
в Олександро-Невській лаврі м. Санкт-Петербург.
Закінчив другий Московський кадетський корпус (1851-1861), навчався в Петербурзькій академії
мистецтв (1865-1867).
Служив у Казанському драгунському полку (1862-1865), 5-у Туркестанському лінійному
батальйоні (1867-1870).
Член Петербурзької академії мистецтв (1907).
Член Російського географічного товариства (1879).
Учасник Амудар’їнської (1874) та Самарської (1879) наукових експедицій.
Кавалер орденів св. Ганни IV ступеня (1863), св. Володимира (1868), нагороджений золотою
зброєю «За хоробрість».
Друкувався в газеті «Новий час», журналах «Діло», «Всесвітня ілюстрація», «Graphic», «Нива»,
«Illustration», «Живописний огляд», «Ueber Land und Meer».
Як літератор дебютував в журналі «Нива» нарисом «Від Оренбурга до Ташкента» (1871).
Потім настала черга романів і повістей «На далеких околицях» (1872), «Гонитва за поживою»
(1873), «Двоногий вовк» (1874), «Ак Томак» (1875), «Тигриця» (1876), «В пороховому диму»
(1877-1878), «Варвара Лєпко та її родина» (1879), «Наль» (1905), «В очереті» (1873), «Хівинський
похід» (1882), оповідання «Андрон Голован» (1882).
Наш земляк – також автор книг «З півночі на південь. Шляхові нотатки старого веселика» (1874),
«Мої казки» (1895), «Дунай у вогні» (1905).
Всього його перу належить понад 20 художніх творів.
За життя вийшло 20-томне зібрання його творів (1904-1905).
Як художник дебютував виставкою в Петербурзі (1875).
Написав вісім полотен для військової галереї Зимового палацу. Серед інших відомих картин –
«Жнива», «Вечірня зоря», «Уранішній туман», «Оранка», «Перед дощем», «Сінокіс».
Ілюстрував т. зв. венгерівське видання творів О. С. Пушкіна: найчудовіше з усіх дореволюційних, а також книги М. Гоголя, М. Некрасова, І. Тургенєва, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, Ж. Верна, Г.
Лонгфелло.
Вийшли альбоми його малюнків в Берліні (1875), Парижі (1888), Росії (1890). Лише в журналі
«Нива» К. помістив майже півтисячі малюнків, серед яких «Гриньов зустрічає на Волзі пліт з
шибеницею» (1880).
Всього пензлю художника належить близько 4000 малюнків, акварелей, майже 100 картин.
Нині доробки нашого земляка зберігаються в 50 музеях і картинних галереях світ, численних
приватних зібраннях.
Двічі видавалося 20-томне зібрання його творів.
Серед друзів та близьких знайомих К. – М. Гоголь, О. Пушкін, М. Некрасов, В. Верещагін, Б.
Віллевальде, В. Жуковський, Ф. Достоєвський, Є. Волков, Л. Куїнджі, К. Крижицький, М.
Скобелєв, О. Куропаткін, В. Попов, Ф. Жілло, П. Биков та ін.
***
КРАДУТЬ
, з громадянського кредо М. Каразіна
Якщо відповадати одним словом на запитання «Що робиться в Росії?», то довелося б сказати:
«Крадуть».
БЛИСКУЧА ПОМИЛКА ПЕТРА I, афоризми М. Каразіна
Ті, хто у нас найбільше волає проти самодержавства, носять його в крові і в лімфі.
Заснування Петербургу – блискуча помилка Петра Великого.
Не питайте: як написані закони в державі? Але питайте: які судді?
ХУДОЖНИК «НЕ КОРИСНИЙ», з дослідження А. Білокрис «Про долю «козачих акварелей» і
про їх автора»
До зустрічі спадкоємця російського престолу, майбутнього імператора Миколи II, який повертався
1891 року з подорожі на схід, в Омську почали готуватися заздалегідь. Серед «старанних
підношень» задумали і набір картин, котрі живописали б найважливіші події трьохвікової служби
сибірського козацтва. На основі архівних матеріалів історик Г. Катанаєв підготував сюжети, а
написати їх запропонували знаменитому на той час художникові (і не тільки художникові) Миколі
Миколайовичу Каразіну.
І він не підвів. Акварелі написані в особливому «каразінському» стилі: «сильні світлові ефекти, яскраві контрасти, особливий дещо похмурий колорит, прекрасна композиція і нескінченна
фантазія».
За три дні до приїзду високого гостя в будівлі Військового господарського правління влаштували
виставку всіх підношень від Сибірського і Семиріченського козачих військ. Як відзначав князь Е.
Ухтомський, який супроводжував найяснішого мандрівника, роботи Каразіна, «двадцять сім…
акварельних малюнків з історії служби Сибірського козачого війська …стали окрасою виставки».
Спадкоємець «виявив бажання уважно розглядати кожну з акварелей і прихильно вислуховувати
короткі роз’яснення».
Внесок Каразіна в художнє оздоблення подарунків Цесаревичеві від сибірського козацтва не
вичерпувався акварелями: вони були частково відтворені в медальйонах, що прикрасили
подарункове срібне блюдо з написом «Найяснішому Отаманові старанне підношення Сибірських
козаків. 1891 р.»; за його ж ескізами виготовили срібні фігури, піднесені козаками Атбасарської, Прєсновської та Прісногорьковської станиць і селища Новорибінського; і навіть на меню
урочистого сніданку «на 350 кувертів», даного у Військовому господарському правлінні,
красувалися виконані ним віньєтки на тему військово-козачого побуту (доречно зауважити, після
закінчення сніданку Микола Олександрович висловив бажання, щоб меню прислали йому).
Слід відзначити, нарешті, що виданий князем Е. Ухтомським розкішний тритомник «Подорож на
схід Його Імператорської Вищості Государя Спадкоємця Цесаревича, 1890-1891» також був
проілюстрований Каразіним.
Після революції його ім’я було «забуте» – як ім’я художника, ідеологічно якщо й не
«шкідливого», то вже точно не корисного. Згадки про Каразіна зникли з енциклопедій, а
спеціалізовані видання якщо не умовчували про нього, обмежувалися вельми скромними
оцінками.
ЗАБУТИЙ ПОПЕРЕДНИК ЛАГЕРЛЕФ, з дослідження Д. Герасимової «Забуті подорожі»
Микола Миколайович Каразін одним з перших наших художників повністю присвятив себе
ілюстрації, малюючи не окремі картинки до літературних творів, а прагнучи передати «лад»,
«стиль» книги. Крім того, він став першим російським художником, який, як Гюстав Доре,
малював пензлем безпосередньо на дерев’яній дошці, створюючи тонові гравюри на дереві.
…Каразін робить безліч ескізів олівцем, пером, аквареллю. І це не прості замальовки. Багато з них
пізніше отримають високі нагороди на географічних виставках в Лондоні і Парижі.
…У 1877-1878 рр. він бере участь в сербсько-турецькій і російсько-турецькій війнах. Щоправда,
вже не як військовий, а як кореспондент-ілюстратор. …Відображає все навколо. Чітко й точно
його олівець фіксує всі жахи війни.
…Микола Миколайович працює над другим томом книги «Рідні відгомони», присвяченої Україні.
Понад усе в цей період його займає проблема взаємопроникнення тексту і ілюстрацій. Він малює
складну буквицю, складену з різних предметів, рослин, людей, тварин, деколи занадто
захоплюючись і роблячи їх нелегкими для читання.
У 1883 році Каразін створює ілюстрації до повісті Д. В. Григоровича «Гутаперчевий хлопчик», де
експериментує вже з набором і малюнками. Так, на одному з розворотів книги через весь текст
проходить зображення циркового батога, а на іншому сторінку перетинають канати трапеції. Він
пробує злити малюнок і текст в щось цілісне, «нехай навіть ціною жертв з того чи іншого боку». І
це вельми сміливо для того часу – подібні ігри конструктивістів почалися майже через тридцять
років після експерименту Каразіна.
…Однією з кращих книг є дитяча казка-подорож «З півночі на південь». Вона написана у формі
спогадів старого веселика про свій переліт із зграєю на зимівлю з Росії до Африки. Це не тільки
художня казка, але й книга з географії, яка знайомить дитину з особливостями тих місць, через які
пролягає шлях птахів. Цікаво, що «Дивовижна подорож Нільса Хольгерссона з дикими гусаками
по Швеції» Сельми Лагерлеф написана через сімнадцять років після «З півночі на південь». Й
образливо, що подорож Нільса відома у всьому світі, тоді як подорож веселикової зграї Каразіна
забута навіть в нашій країні.
ВЕРБЛЮД І ВИТОНЧЕНА ПРОМИСЛОВІСТЬ, з розвідки Т. Родіонової «Микола Каразін»
Варто зазначити, що він був одним з перших військових репортерів.
Вийшовши у відставку, Каразін ...створив художні полотна з життя Середньої Азії. Так на його
картинах вперше з’явилося зображення верблюда...
...Він створив перші художні листівки, які були випущені Громадою святої Катерини, багато
зробив для розвитку і вдосконалення книжкової і журнальної ілюстрації.
М. М. Каразін став одним з перших дизайнерів, котрі, як тоді говорили, займався «поліпшенням
витонченої промисловості».
ЧУДОВИЙ ІЛЮСТРАТОР, з нарису В. Монахова «Прогулянка Гатчиною»
«У Росії навряд чи знайдеться ілюстрований журнал, який не користувався б коли-небудь
художніми послугами Миколи Миколайовича , – відзначали газети. – Для нього немає такої теми,
якої він не міг би трактувати в малюнку».
З весни 1907 року по 19 грудня 1908 року Микола Миколайович мешкав у Гатчині. Лікарі
вважали, що сухіше повітря в порівнянні з Ліговим, де була його дача, полегшить страждання від
хвороби серця і легенів. Жив він в будинку №37 по Люцевській (нині К. Маркса) вулиці.
Помер він у зеніті слави, маючи звання академіка Імператорської Академії мистецтв, визнаний
прихильниками «першим в Росії акварелістом і кращим ілюстратором».
ЗНАЙДЕНА НЕВІДОМА АКВАРЕЛЬ, з нарису Н. Березюк «Достойні свого роду (до сімейного
портрету Каразіних)»
Кілька років тому головний бібліотекар Центральної наукової бібліотеки І. І. Кононенко виявила у
фонді проект пам’ятника В. Н. Каразіну. Це невелика акварель, яка зображає встановлений на
високому постаменті бюст, увінчаний лавровим вінком. На постаменті – розкрита книга із
словами: «Знання – Світло» і напис «Василю Назаровичу Каразіну. 1904 р.». За пам’ятником
зображені дерева університетського саду, поруч з пам’ятником стоїть гімназист.
Мабуть, що це його проектна пропозиція Миколи Миколайовича як члена комітету з увічнення
пам’яті Василя Назаровича.
ЗІПСУВАЛИ СВОЮ ЗБРОЮ, бувальщина
Під час бою на Зерабулакських висотах (Туркестан) М. Каразін на чолі свого напівбатальйону за
наказом генерала Абрамова повів контрнаступ, чим затримав головні сили бухарців. У
наполегливому і важкому бою штабс-капітану довелося брати участь в рукопашній сутичці, під
час якої від удару ворожого прикладу у нього зламалася шабля. Після закінчення сутички генерал
Кауфман звернув увагу на те, що Каразін тримає в руці лише ефес від шаблі:
– Ви зіпсували свою зброю! – зауважив командуючий.
– Так, – відповів М. Каразін. – Іншого виходу, пане генерал, не було.
– Добре, – посміхнувся Кауфман, – я пришлю вам іншу.
Наступного дня Каразін одержав... золоту шаблю з написом «За хоробрість».
