КАБАЛЕВСЬКИЙ Клавдій Єгорович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Громадський діяч. Генерал-лейтенант (1906); перший начальник Луганського патронного заводу.
З дворянської родини. Онук, Кабалевський Д., – композитор.
Народився 31 березня 1844 р. в Харківській губернії Російської імперії (нині – Харківська область
України).
Помер 26 липня 1915 р. в с. Охті Санкт-Петербурзької губернії Російської імперії (нині – в межах
м. Санкт-Петербург РФ). Похований на місцевому цвинтарі.
Закінчив Полтавський кадетський корпус, петербурзькі Михайлівське артилерійське училище і
Михайлівську академію (1869).
Служив у низці артилерійських підрозділів, Брянському арсеналі, на Петербурзькому патронному
заводі, в Головному артилерійському управлінні, голови господарсько-будівельної комісії
побудови Луганського патронного заводу (1893-1895), начальником Луганського патронного
заводу (1895-1906).
Кавалер орденів св. Станіслава 1-го і 2-го ступенів, св. Володимира 3-го і 4-го ступенів
св. Ганни 1-го і 2-го ступенів.
Серед друзів та близьких знайомих К. – не встановлені.
***
ШВЕЙЦАРИ І МІНІСТРИ
, з життєвого кредо К. Кабалевського
Хороший швейцар кращий за поганого міністра.
ВІДКРИТИ ШКОЛУ, з наказу К. Кабалевського по Луганському патронному заводу від 3 лютого
1906 р.
Військова рада 22 грудня 1906 року дозволила відкриття при довіреному мені заводі з 1 січня
цього року у найманому приміщенні школи для дітей робітників з асигнуванням на її утримання
2880 рублів.
П’ЯТЬ РУБЛІВ ЗОЛОТОМ... НА ПЕРУКАРНЮ, зі спогадів Д. Кабалевського
Єдиний дідусь, якого ми з сестрою знали, – батько нашого батька Клавдій Єгорович. До часу, про
який я згадую, він був у чині генерал-майора, одержавши особисте дворянське звання за
будівництво патронного заводу в Луганську... Пізніше, вийшовши у відставку і переїхавши до
Петербургу, дідусь з сім’єю поселився на Охті, яка була тоді далеким передмістям, де й прожив до
кінця своїх днів. Приїжджаючи до нас в гості, він на прощання обов’язково дарував нам з сестрою
по блискучій монеті, кажучи при цьому чомусь «На перукарню». Ми не знали, що це були золоті
5-рублівки.
Дід був військовим інженером... За будівництво Луганського патронного заводу одержав особисте
дворянство; був і начальником цього заводу. Ховали його з військовим оркестром, чим ми з
сестрою дуже гордилися.
...Батько у неділю часто відправлявся зі мною і сестрою в далекі прогулянки і обов’язково йшов в
якоїсь візничої чайної чи на якийсь заїжджий двір. «Ви повинні знати простих людей і не вважати
їх людьми гіршими за себе», – говорив він нам. І вимагав, щоб ми з сестрою називали прислугу
«на Ви» і обов’язково віталися з швейцаром і двірниками першими.
У нашому будинку музика була завжди, хоч і займала вельми скромне місце. Мати трішки грала
на роялі і співала, а батько любив наспівувати, акомпануючи собі на гітарі, всякі пісні, серед яких
були й студентські пісні його часу, і народні (чомусь, в основному, українські – можливо тому, що
батько народився і дитинство провів в Україні), і популярні циганські романси.
НАДАВАВ ДОПОМОГУ МІСТОВІ, з офіційного інтернет-сайту міста Луганська
На заводі були застосовані такі новинки:
– «повна електрична передача роботи», що являло «перший і єдиний приклад використання в Росії
електричної енергії для всіх робіт»;
– електричне освітлення майстерень, різних приміщень і території заводу;
– оборотне водопостачання з використанням електродвигунів до насосів;
– телефонний зв’язок та інше.
За час діяльності Кабалевського була відкрита школа для дітей працівників заводу, він надавав
велику допомогу будівництву і благоустрою міста.
ЗАВДЯКИ СЕРБАМ, з кореспонденції О. Привен «Позаплановий ювілей»
Директор музею заводу ім. Леніна Ю. Темник – справжній фанатик історії Луганського краю.
Пропрацювавши 40 років на різних посадах, включаючи посаду заступника головного металурга,
Юрій Олександрович вийшов на пенсію й несподівано відкрив у собі талант історика-дослідника.
Незабаром вийде його книжка «Кам’яний Брід», у якій він доводить, що Луганську не 209 років,
як заведено вважати, а 250. У зв’язку з цією круглою датою директор музею й вирішив розказати