Кабалевский Клавдий (fb2)





КАБАЛЕВСЬКИЙ Клавдій Єгорович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Громадський діяч. Генерал-лейтенант (1906); перший начальник Луганського патронного заводу.

З дворянської родини. Онук, Кабалевський Д., – композитор.

Народився 31 березня 1844 р. в Харківській губернії Російської імперії (нині – Харківська область

України).

Помер 26 липня 1915 р. в с. Охті Санкт-Петербурзької губернії Російської імперії (нині – в межах

м. Санкт-Петербург РФ). Похований на місцевому цвинтарі.

Закінчив Полтавський кадетський корпус, петербурзькі Михайлівське артилерійське училище і

Михайлівську академію (1869).

Служив у низці артилерійських підрозділів, Брянському арсеналі, на Петербурзькому патронному

заводі, в Головному артилерійському управлінні, голови господарсько-будівельної комісії

побудови Луганського патронного заводу (1893-1895), начальником Луганського патронного

заводу (1895-1906).

Кавалер орденів св. Станіслава 1-го і 2-го ступенів, св. Володимира 3-го і 4-го ступенів

св. Ганни 1-го і 2-го ступенів.

Серед друзів та близьких знайомих К. – не встановлені.

***

ШВЕЙЦАРИ І МІНІСТРИ

, з життєвого кредо К. Кабалевського

Хороший швейцар кращий за поганого міністра.


ВІДКРИТИ ШКОЛУ, з наказу К. Кабалевського по Луганському патронному заводу від 3 лютого

1906 р.

Військова рада 22 грудня 1906 року дозволила відкриття при довіреному мені заводі з 1 січня

цього року у найманому приміщенні школи для дітей робітників з асигнуванням на її утримання

2880 рублів.


П’ЯТЬ РУБЛІВ ЗОЛОТОМ... НА ПЕРУКАРНЮ, зі спогадів Д. Кабалевського

Єдиний дідусь, якого ми з сестрою знали, – батько нашого батька Клавдій Єгорович. До часу, про

який я згадую, він був у чині генерал-майора, одержавши особисте дворянське звання за

будівництво патронного заводу в Луганську... Пізніше, вийшовши у відставку і переїхавши до

Петербургу, дідусь з сім’єю поселився на Охті, яка була тоді далеким передмістям, де й прожив до

кінця своїх днів. Приїжджаючи до нас в гості, він на прощання обов’язково дарував нам з сестрою

по блискучій монеті, кажучи при цьому чомусь «На перукарню». Ми не знали, що це були золоті

5-рублівки.

Дід був військовим інженером... За будівництво Луганського патронного заводу одержав особисте

дворянство; був і начальником цього заводу. Ховали його з військовим оркестром, чим ми з

сестрою дуже гордилися.

...Батько у неділю часто відправлявся зі мною і сестрою в далекі прогулянки і обов’язково йшов в

якоїсь візничої чайної чи на якийсь заїжджий двір. «Ви повинні знати простих людей і не вважати

їх людьми гіршими за себе», – говорив він нам. І вимагав, щоб ми з сестрою називали прислугу

«на Ви» і обов’язково віталися з швейцаром і двірниками першими.

У нашому будинку музика була завжди, хоч і займала вельми скромне місце. Мати трішки грала

на роялі і співала, а батько любив наспівувати, акомпануючи собі на гітарі, всякі пісні, серед яких

були й студентські пісні його часу, і народні (чомусь, в основному, українські – можливо тому, що

батько народився і дитинство провів в Україні), і популярні циганські романси.


НАДАВАВ ДОПОМОГУ МІСТОВІ, з офіційного інтернет-сайту міста Луганська

На заводі були застосовані такі новинки:

– «повна електрична передача роботи», що являло «перший і єдиний приклад використання в Росії

електричної енергії для всіх робіт»;

– електричне освітлення майстерень, різних приміщень і території заводу;

– оборотне водопостачання з використанням електродвигунів до насосів;

– телефонний зв’язок та інше.

За час діяльності Кабалевського була відкрита школа для дітей працівників заводу, він надавав

велику допомогу будівництву і благоустрою міста.


ЗАВДЯКИ СЕРБАМ, з кореспонденції О. Привен «Позаплановий ювілей»

Директор музею заводу ім. Леніна Ю. Темник – справжній фанатик історії Луганського краю.

Пропрацювавши 40 років на різних посадах, включаючи посаду заступника головного металурга,

Юрій Олександрович вийшов на пенсію й несподівано відкрив у собі талант історика-дослідника.

Незабаром вийде його книжка «Кам’яний Брід», у якій він доводить, що Луганську не 209 років,

як заведено вважати, а 250. У зв’язку з цією круглою датою директор музею й вирішив розказати

журналістам про свої нові дослідження.

Офіційним роком народження Луганська вважається 1795-й, коли вийшов указ Катерини II про

створення Луганського ливарного заводу. Однак, на думку Юрія Темника, справжнім роком

народження Луганська слід вважати 1754-й, коли на територію селищ Красний Яр, Кам’яний Брід

і Вергунка увійшов російський гусарський полк Шевича: «Це були серби, європейськи освічені

люди, які принесли в ці місця православ’я. Вони ж знайшли тут кам’яне вугілля й першими почали

добувати і використовувати його».

...1882 року указом