ІЛЛІН Павло Петрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, драматург. Криптонім – П. І.
З міщанської родини.
Народився в кінці 1810-х рр. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер між 1 (13) травня і 25 жовтня (6 листопада) 1851 р. в м. Харкові Російської імперії (нині –
адміністративний центр однойменної області України).
Працював помічником аптекаря в одній з московських аптек (1841-1848).
Автор драм «Леонора, або Помста італійки» (1841), «Дружина і донька, або Два різновиди
кохання» (1844), трагедій «Кальдерон», «Сізара» (обидві – 1844), повісті «Скажене кохання»
(1847).
Перу І. також належать книги «Українські анекдоти» (1842), «Бесіди про світотворення», «Мої
фантазії» (обидві – 1843), «Потішні пригоди чотирьох жидків у Хохляндії» (1844), «Світ, людина і
янголи», «Розповіді про минуле на Русі» (обидві – 1847).
Цензурний комітет заборонив до друку роман нашого земляка «Московська таємниця» (1847).
Серед друзів та близьких знайомих І. – В. Дяченко, П. Ковалевський та ін.
***
ЕКЗОТИКА І ЕКСПРЕСИВНІСТЬ
, з творчого кредо П. Ілліна
Екзотика і експресивність.
АРХАЇЧНІСТЬ СМАКУ, з біографічного словника «Російські письменники. 1800-1917»
Пробував себе в різних жанрах. Маючи пристойний рівень культури (знав латину і французьку
мову), в той же час виявляв у своїй творчості відсутність письменницького обдарування,
провінційність і архаїчність смаку. Про це свідчать, насамперед, п’єси І., в яких він, наслідуючи Н.
Кукольника і П. Камінського, виявив себе запізнілим епігоном і вульгаризатором романтизму.
Значна кількість зовнішніх сценічних ефектів в його п’єсах підкреслює банальність змісту, що
відразу ж було відзначено критикою.
Якщо спроби І. Пробитися до «високої» літератури виявилися відверто неспроможними і були
зустріті в пресі градом насміхань, то книги, написані ним (найімовірніше, заради заробітку) для
простонародного читання, були вдалішими.
БУРЯ В СКЛЯНЦІ ВОДИ, з рецензії В. Бєлінського на драму П. Ілліна «Леонора, або Помста
італійки»
Дивовижний твір! Справжня буря в склянці води! Несамовите кипіння пансіонних пристрастей!
Бачите в чому справу: Леонід любив Марію і хотів на ній одружуватися, однак роздумав,
закохавшись в Леонору Дорзетті, італійку, яка, з свого боку, відчайдушно закохалася в Леоніда.
Проте, дослухавшись голосу розуму і умовлянь друзів, Леонід залишає Леонору і знову
закохується в Марію. Тоді Леонора посилає Марії листа, від якого та раптово помирає. Леонід з
горя отруюється шматком цукру-рафінаду, а Леонора заколює себе картонним кинджалом – і обоє
падають з диким реготом.
Це й не дивно: їм смішно від тих дурниць, які змусив їх говорити і представляти новий
харківський трагік. Не знаємо, правда, де відбувається дія цієї комедії, але, здається, в Італії, яка
представлена так вірно, як тільки можна представити її, будучи від неї тисяч за п’ять верст і
ніколи її не бачивши.
БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, з кореспонденції І. Маховського «Мова до
Москви доведе»
«Ще не вмерла України!». Якщо хтось не знає, як перекладається ця безсмертна фраза і взагалі «не
розуміє на мові» – пора збиратися в дорогу, на Трифонівську вулицю. Саме тут можна залучитися
до великої і могутньої української мови.
Спеціалізована Бібліотека української літератури чекала новосілля понад 15 років. У колишньому
приміщенні катастрофічно не вистачало місце – на полицях уміщалася тільки половина книг. Все
інше зберігалося під землею. А оскільки підвал протікав як дірява парасолька, багато «талмудів»
встигло відволожитися.
На щастя, сьогодні ситуація змінилася. Оновлена бібліотека створена з урахуванням сучасних
технологій і оснащена новітнім устаткуванням. Читальний зал, абонемент, малий і великий
конференц-зали, медіатека, сховище.
Основою московської криниці української мови є книги, передані найбільшими бібліотеками
України, а також Російською державною бібліотекою ім. М. Некрасова. В даний час фонд
нараховує понад 50 тис. одиниць зберігання, зокрема: 25 тис. екземплярів книг, 15 тис.
екземплярів журналів і періодики, 980 комплектів газет, а також карти, ноти, аудіо– та
відеозаписи, рукописи.
Є тут і 97 унікальних документів. Особливу цінність представляють «Українські анекдоти» Павла
Ілліна, видані 1842 року, твори Тараса Шевченка і інших класиків української літератури, які
вийшли з друком в XIX сторіччі, «Поезії» Миколи Устиновича з дарчим написом Якова
Головацького Осипу Бодянському, а також комплект журналу «Київська старовина» (кінець XIX
століття) й ін.
Для тих, хто хоче прилучитися до сучасної історії, представлено 330 видань з автографами і
дарчими написами українських політиків, письменників, діячів культури і мистецтва, у тому числі
й першого президента України Леоніда Кравчука.