Ильин Павел (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


ІЛЛІН Павло Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург. Криптонім – П. І.

З міщанської родини.

Народився в кінці 1810-х рр. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер між 1 (13) травня і 25 жовтня (6 листопада) 1851 р. в м. Харкові Російської імперії (нині –

адміністративний центр однойменної області України).

Працював помічником аптекаря в одній з московських аптек (1841-1848).

Автор драм «Леонора, або Помста італійки» (1841), «Дружина і донька, або Два різновиди

кохання» (1844), трагедій «Кальдерон», «Сізара» (обидві – 1844), повісті «Скажене кохання»

(1847).

Перу І. також належать книги «Українські анекдоти» (1842), «Бесіди про світотворення», «Мої

фантазії» (обидві – 1843), «Потішні пригоди чотирьох жидків у Хохляндії» (1844), «Світ, людина і

янголи», «Розповіді про минуле на Русі» (обидві – 1847).

Цензурний комітет заборонив до друку роман нашого земляка «Московська таємниця» (1847).

Серед друзів та близьких знайомих І. – В. Дяченко, П. Ковалевський та ін.


***

ЕКЗОТИКА І ЕКСПРЕСИВНІСТЬ

, з творчого кредо П. Ілліна

Екзотика і експресивність.


АРХАЇЧНІСТЬ СМАКУ, з біографічного словника «Російські письменники. 1800-1917»

Пробував себе в різних жанрах. Маючи пристойний рівень культури (знав латину і французьку

мову), в той же час виявляв у своїй творчості відсутність письменницького обдарування,

провінційність і архаїчність смаку. Про це свідчать, насамперед, п’єси І., в яких він, наслідуючи Н.

Кукольника і П. Камінського, виявив себе запізнілим епігоном і вульгаризатором романтизму.

Значна кількість зовнішніх сценічних ефектів в його п’єсах підкреслює банальність змісту, що

відразу ж було відзначено критикою.

Якщо спроби І. Пробитися до «високої» літератури виявилися відверто неспроможними і були

зустріті в пресі градом насміхань, то книги, написані ним (найімовірніше, заради заробітку) для

простонародного читання, були вдалішими.


БУРЯ В СКЛЯНЦІ ВОДИ, з рецензії В. Бєлінського на драму П. Ілліна «Леонора, або Помста

італійки»

Дивовижний твір! Справжня буря в склянці води! Несамовите кипіння пансіонних пристрастей!

Бачите в чому справу: Леонід любив Марію і хотів на ній одружуватися, однак роздумав,

закохавшись в Леонору Дорзетті, італійку, яка, з свого боку, відчайдушно закохалася в Леоніда.

Проте, дослухавшись голосу розуму і умовлянь друзів, Леонід залишає Леонору і знову

закохується в Марію. Тоді Леонора посилає Марії листа, від якого та раптово помирає. Леонід з

горя отруюється шматком цукру-рафінаду, а Леонора заколює себе картонним кинджалом – і обоє

падають з диким реготом.

Це й не дивно: їм смішно від тих дурниць, які змусив їх говорити і представляти новий

харківський трагік. Не знаємо, правда, де відбувається дія цієї комедії, але, здається, в Італії, яка

представлена так вірно, як тільки можна представити її, будучи від неї тисяч за п’ять верст і

ніколи її не бачивши.


БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ, з кореспонденції І. Маховського «Мова до

Москви доведе»

«Ще не вмерла України!». Якщо хтось не знає, як перекладається ця безсмертна фраза і взагалі «не

розуміє на мові» – пора збиратися в дорогу, на Трифонівську вулицю. Саме тут можна залучитися

до великої і могутньої української мови.

Спеціалізована Бібліотека української літератури чекала новосілля понад 15 років. У колишньому

приміщенні катастрофічно не вистачало місце – на полицях уміщалася тільки половина книг. Все

інше зберігалося під землею. А оскільки підвал протікав як дірява парасолька, багато «талмудів»

встигло відволожитися.

На щастя, сьогодні ситуація змінилася. Оновлена бібліотека створена з урахуванням сучасних

технологій і оснащена новітнім устаткуванням. Читальний зал, абонемент, малий і великий

конференц-зали, медіатека, сховище.

Основою московської криниці української мови є книги, передані найбільшими бібліотеками

України, а також Російською державною бібліотекою ім. М. Некрасова. В даний час фонд

нараховує понад 50 тис. одиниць зберігання, зокрема: 25 тис. екземплярів книг, 15 тис.

екземплярів журналів і періодики, 980 комплектів газет, а також карти, ноти, аудіо– та

відеозаписи, рукописи.

Є тут і 97 унікальних документів. Особливу цінність представляють «Українські анекдоти» Павла

Ілліна, видані 1842 року, твори Тараса Шевченка і інших класиків української літератури, які

вийшли з друком в XIX сторіччі, «Поезії» Миколи Устиновича з дарчим написом Якова

Головацького Осипу Бодянському, а також комплект журналу «Київська старовина» (кінець XIX

століття) й ін.

Для тих, хто хоче прилучитися до сучасної історії, представлено 330 видань з автографами і

дарчими написами українських політиків, письменників, діячів культури і мистецтва, у тому числі

й першого президента України Леоніда Кравчука.