особливо важлива при зведенні односклепінних станцій, де конструктивними засобами важко
досягти художнього ефекту. Для цього бажано ширше застосовувати, наприклад, пластичні
прозорі площини й ін.
Моє архітектурне кредо – станція «Кропоткінська». При створенні її проекту довелося звернутися
до анналів єгипетської підземної архітектури. Верх колон, освітлений масляними плашками в
підземних лабіринтах пірамід, взятий за основу конструктивного рішення. Воно відбиває ту
функціональну реальність, якій і повинно відповідати.
Станцію «Автозаводська» люблю за те, що вона виконана ніби одним подихом. Тут чітко
виражена конструктивна сутність і, як у російських храмів, чистота працюючої форми. До речі
сказати, «Автозаводська» – перша станція з гранітною підлогою.
«Маяковська», на мій погляд, могла б бути більш вражаючою. Справа в тому, що не всі
конструктивні задуми вдалося втілити в свій час у життя.
Засоби художньої виразності повинні відповідати вимогам архітектурної логіки. У цьому плані
встановлені на станції «Площа Революції» скульптури важко виправдати композиційно. На станції
«Новослобідська» освітлення було задумано через вітражі, тоді б виникало враження грота...
І останнє: вигляд метро – це явище, невіддільне від історії і культури народу.
ДИВНО ДО МІСЦЯ, з кореспонденції Г. Ревзіна «Краща архітектура радянської влади»
На кожному радянському архітекторові, навіть найталановитішому, лежить відбиток
«радянськості». Або у нього є якась ні на що не придатна споруда, за яку соромно, або якийсь
проект з таким ревним і несусвітним обожнюванням влади, що теж нікуди, або ж він впадає в
опозицію і нічого не може побудувати.
Здається, Олексій Душкін – єдине виключення з цього правила. ...У Душкіна немає жодного
проекту, за який можна було б йому дорікнути.
...У його роботах відчувається прекрасне, живе знання класичної історії архітектури, він з легкістю
користується ренесансними, барочними, класицистичними, античними прийомами, і все у нього
дивно до місця...
ТВОРЕЦЬ ПІДЗЕМНОЇ УРБАНІСТИКИ, з нарису Б. Торопова «Історія життя»
У його творчості органічно зійшлися, здавалося б, несумісні напрямки. Він був новатором і
шукачем, який чудово знав і використовував усі можливості сучасної будівельної техніки,
стверджуючи, що архітектура повинна орієнтуватися на постійне відновлення, розвиток,
створення нових форм. Але при цьому шукання сучасної архітектурної мови йшли в його
творчості паралельно з освоєнням і інтерпретацією архітектурної спадщини.
Головним досягненням, безумовно, є архітектура станцій метро, якій були присвячені найплідніші
і найщасливіші роки життя. У 1930-1950-і роки ним створено в натурі шість підземних станцій і
шість наземних вестибулів. І якби за усе своє життя він створив тільки дві станції метро –
«Маяковську» і «Кропоткінську» – цього було б досить, аби зайняти почесне місце в історії
архітектури. Тут ясність конструктивного і художнього задуму сполучається з логікою побудови
напруженої архітектурної форми. Головне в цих добутках – світлоносність образу архітектури,
побудованого на виявленні неіснуючого під землею світла, що архітектор розуміє як матеріальний
засіб формування простору і форми, як ведучий композиційний елемент.
Величезне значення у творчості Душкіна мала і тема наземних транспортних споруджень.
Створені ним вокзали ставали своєрідними символічними «воротами» міст, їхньою архітектурною
і містобудівною домінантою.
Багатогранна і самобутня творчість Душкіна-живописця. Він успішно працював в області
монументального мистецтва. Багато часу і сил віддавав педагогічної діяльності – і в
Московському архітектурному інститутові, і в проектних майстернях.
О. М. Душкін був фактично творцем нового напрямку в архітектурі – підземної урбаністики, але
головним був сам підхід зодчого до розробки цієї теми, котра вирізняється дивною людяністю.
Глибока внутрішня культура, любов до музики і природи допомагала архітекторові розуміти
специфіку психології людини, котра опинилася глибоко під землею, і створити гармонічний,
наповнений світлом простір. Людяність, внутрішня культура – основа його всієї різнобічної
творчої діяльності.
ДЕХТО ГОВОРИВ, ЩО ВІН – БОЖЕВІЛЬНИЙ, зі спогадів Т. Душкіної «Як народжувалися
образи станцій»
Найулюбленішою