ДУДІНЦЕВ Володимир Дмитрович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Письменник, сценарист.
З дворянської родини. Батько, Дудінцев Д., царський офіцер.
Народився 16 (29) липня 1918 р. в м. Куп’янську Харківської губернії Російської імперії (нині –
районний центр Харківської області України).
Помер 22 липня 1998 р. в м. Москві РФ.
Закінчив Московський юридичний інститут (1940).
Працював прокурором військової прокуратури в Сибіру (1942-1945), спеціальним кореспондентом
газети «Комсомольська правда» (1946-1951),
Лауреат Державної премії СРСР (1988).
Учасник Другої світової війни (1941), зазнав чотирьох поранень.
Друкувався в газетах «Піонерська правда», «Комсомольська правда», журналі «Новий світ».
Як літератор дебютував віршем (1932).
Потім настала черга збірника оповідань «Біля семи богатирів» (1952), повісті «На своєму місці»
(1953), роману «Не хлібом єдиним» (1956), філософсько-алегоричної «Новорічної казки» (1960),
збірників «Повісті і оповідання» (1959), «Оповідання» (1963), роману «Білі строї» (1988).
За сценарієм Д. знято художній фільм «Білі строї» (1992).
Що стосується особистого життя письменника, то його батька і бабцю розстріляли більшовики
(1918).
Серед друзів та близьких знайомих Д. – Л. Кассіль, К. Паустовський, О. Твардовський, О. Фадєєв, В. Тендряков та ін.
***
СПАРТАНСЬКІ УМОВИ
, з життєвого кредо В. Дудінцева
Тільки в насправді суворих умовах проявляються наші кращі і гірші сторони.
ТЕРПІННЯ, з творчого кредо В. Дудінцева
Головне для літератора – терпіння.
***
У ФАНТАСТИЧНОМУ СВІТІ
, з «Новорічної казки» В. Дудінцева
Я живу у фантастичному світі, в казковій країні, у місті, створеному моєю уявою. Там з людьми
трапляються дивні речі, і деяка частка цих пригод дісталася мені.
Чистий, морозний вечір зустрів мене веселими вогнями, і шумом автомобілів, і далеким
мерехтінням зірок.
«Буду думати і дивитися на зірки», – вирішив я. І зоряне небо наче опустилося наді мною, аби я
краще бачив цю величну нескінченність.
«Добре. Плоть помре. Хай помирає. Але думка, думка! Невже зникне?» Я закрив очі.
«Не зникну, – сказала в темряві моя думка. Вона була спокійна, не те, що почуття. – Подивися, –
звучав її голос. – Світ цивілізованих людей живе кілька тисяч років. А скільки часу живуть речі, зроблені людьми? Машини, меблі, ганчірки – все розсипається впродовж кількох десятків років.
Як же ми накопичили все, що нас оточує? Надзвичайно просто. Ми накопичили думки, секрети
виплавляння металів, формули ліків, таємницю твердіння цементу. Спали книги, знищ секрети
ремесел, дай кілька десятків років на те, щоб їм надійно забутися, – і людство почне свою стару
дорогу від кам'яної сокири. І твій син – не внук, а син, – викопавши із землі шестерню, яку ти
зробив у юності, буде молитися на неї, мов на диво, створене божеством».
ЧОРНИЛО ЗАЇДАВ КРЕЙДОЮ, з статті В. Дудінцева «Розставання з Камчаткою»
У дитинстві я навчався в декількох школах. І в кожному класі була так звана «Камчатка» – група
переростків, що залишалися через неуспішність на другий рік. Це були рослі, басисті, вже бриючі
підборіддя хлопці. Вони завжди займали місця на задніх партах.
Пам'ятаю одного з них – такого собі Сташкова. Він вчився гірше за всіх. Але користувався на
своїй «камчатці» особливим авторитетом. Коли він приходив до класу, починав з того, що брав з
найближчої парти каламар, випивав чорнило і закушував крейдою. А потім, широко роззявивши
рота, показував нам всім свою фіолетову пащу. І клас, звичайно, заходився від реготу.
Сташков безнадійно відстав від класу. Потім зовсім пішов від нас, вступив до ФЗУ. Як тоді
говорили, «влився в ряди робітничого класу».
Сташкова я більше не бачив. Зате довелося спостерігати саме явище, яке виросло з запущеної у
свідомість моїх сучасників партійної догми про перевагу робочої людини над усіма іншими
людьми. У ті часи слово «гегемон» ще не вимовлялося в народі з відтінком критичної усмішки.
Відтінок був інший. Була чутна амбіція, яка наганяла боязкість.
***
НЕЩАДНА ПРАВДА
, з виступу К. Паустовського на обговоренні роману В. Дудінцева «Не
хлібом єдиним»
Для мене Дудінцев – явище досить значне, велике. Роман Дудінцева – це перша битва з
Дроздовим, на яких наша література повинна
