Гликман Виктор (fb2)




ГЛІКМАН Віктор Якович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, критик, журналіст. Псевдоніми – Ірецький, В. Я.

З лікарської родини.

Народився 1 (13) вересня 1882 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 16 листопада 1936 р. в м. Берліні (Німеччина).

Навчався в Білостоцькому реальному училищі (1893-1901), агрономічному відділі Київського

політехнічного інституту (1901-1905), юридичному факультету Петербурзького університету

(1906-1908).

Працював завідувачем бібліотеки петроградського Будинку літераторів.

Голова Всеросійської спілки письменників (1921).

Лауреат Гоголівськой преміії Товариства любителів російської словесності (1910).

Друкувався в газетах «Мова», «Сьогодні», «Ілюстрований тиждень», журналах «Вісник Європи»,

«Нове життя», «Сонце Росії» «Бесіда», «Сучасний світ», «Літопис Будинку літераторів»,

«Сполох», «Хвилі», «Лелітки», «Вісник літератури», «Літопис».

Наш земляк – автор оповідань «Чекання» (1906), «Мамонт» (1908), «Книга без закінчення» (1912),

«Мандрівник», «Небезпечний шлях» (обидва – 1914), «Біла ніч», «Критика» (обидва – 1915),

«Мистецтво писати» (1916), «Гравюри» (1921), «Морський протяг» (1923), «Підступність і

кохання» (1936), «Вона» (1937), п’єс «Розмова п. Нансеновського з п. Радянським» (1921), «Що

може людина» (1931), «Чайки» (1933), а також романів «Крадій вогню» (1925), «Спадкоємці»

(1928), «Холодне вугілля» (1930), «Бранець» (1931).

Його перу належать книги «Марність» (1915), «Охранка», «Романови» (обидві – 1925).

Наш земляк зазнав більшовицьких репресій. Заарештований і незабаром звільнений. У

відповідності до постанови петроградського губернського відділу ГПУ висланий за межі країни

(1922). Відбув на борту пароплава «Прусія», більше відомого в історії як «пароплав філософів».

За рішенням Нансеновського комітету, як політичному біженцю письменнику надано право

мешкати в Берліні без визначеного терміну (1933).

Г. став головним героєм роману Д. Бикова «Орфографія» (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Г. – В. Немирович-Данченко, М. Алданов, І. Демидов, М.

Гумільов, В. Набоков, С. Горний, М. Хмара, В. Ходасевич, Б. Харитон, І. Еренбург, М. Кузьмін, Н. Берберова, М. Субейро, Р. Ролан, Ю. Айхенвальд, С. Кречетов, Н. Грушко, В. Шкловський, М.

Осоргін, П. Пільський та ін.


***

НЕ ТІ ПРИЧИНИ

, з життєвого кредо В. Глікмана

Не варто зводити зовнішні збіги, котрі супроводжують епізоди нашого життя, в причинний зв’язок

між ними.


МІЖ БОГОМ І ДИЯВОЛОМ, зі спогадів В. Глікмана

Гумільов зізнається мені, що якби народився дещо раніше, то поза сумнівом став би

авантюристом.

– Втім, – говорить він, – не виключена можливість, що я ним ще буду. Адже ми зараз знову

живемо в епоху середньовіччя, коли люди ...коливаються між Богом і Дияволом. Я – з їх числа.

...Я якось жартівливо сказав йому:

– Ви були б хорошим купцем.

Він відповів серйозно:

– Я і є купець. Я продаю вірші. І, маю вас запевнити, роблю це краще за інших. Спробуйте

віршами прогодувати родину. А я це роблю. І мені це навіть подобається, тому що це всім здається

неможливим.

НА ЧИСТУ ВОДУ, з листа В. Ходасевича В. Ірецькому від 26 липня 1930 р.

Я одержав Ваш лист із запізненням, дорогий Вікторе Яковичу, тому що був у від’їзді. А потім у

мене розболілися очі від пилу (їздив автомобілем), потім мучився над черговим фейлетоном, а

потім – Ви самі знаєте, як буває, якщо на лист не відповіси відразу.

...Вступаючись за Сиріна, я, звичайно, зробив лише те, що зробила б на моєму місці всяка порядна

людина, яка в курсі справи. Ви і уявити собі не можете всю мерзоту, яку розвела тут Івановська

зграя. Треба прийняти до уваги, що література у нас в руках політиків. Про Іванова, Одоєвцеву, Адамовича вони до 1923 року не чули.

...Одного прекрасног (чи не прекрасного) дня може трапитися, що доведеться все виводити на

чисту воду, якщо не у пресі, то все ж таки більш-менш відкрито. Доведеться, для характеристики, торкнутися і минулого. Чи не допоможе мені Ваша пам’ять?

Ваш Владислав Ходасевич.

КОНФЛІКТУВАВ З КОЛЕГАМИ, з статті К. Яковлєвої «Віктор Ірецький»

Літературна доля В. Ірецького була не дуже вдалою, і, не зважаючи на те, що його книги і окремі

твори публікувалися досить регулярно, критика – здається, цілком справедливо – відгукувалася

про його белетристику прохолодно.

Сам Ірецький важко переживав своє становище; він відрізнявся, видно, запальною вдачею і

хворобливою самолюбністю, наслідком яких стали численні конфлікти з побратимами по перу..

ЛОВИТИ ПОСТІЙНО, з службової записки В. Леніна Ф. Дзержинському від 19 травня 1922 р.

Все це явні контрреволюціонери, посібники Антанти, організація її слуг і шпигунів і розтлителів

молоді, яка вчиться. Треба поставити справу так, аби цих «військових шпигунів» ловити і ловити

постійно й систематично висилати за