одинадцять днів дивився на Землю з орбіти! Це потім, вже після польоту, прочитав про себе в
газетах: мовляв, скільки я всього видатного зробив – і сам себе заповажав.
– Ну якщо політ в космос був для вас прогулянкою, яку роботу ви вважаєте найскладнішою?
– А робота не буває «найскладнішою». Вона буває потрібною і не дуже. У льотних випробуваннях
практично всі роботи непрості.
– А випробування «Бурану» чим відрізнялося?
– А його, якщо чесно, ніхто серйозно і не випробовував... Ми літали на літаку – аналогу «Бурану».
Навіть не літали, так – то керування, то пробіжка...
Ось «Спіраль», яку робили до «Бурану», серйозно випробовували. Цей «виріб» мав хороші
характеристики. Чому його закрили, мені незрозуміло.
– Як я розумію, ви, а опісля Анатолій Левченко, довели, що навіть після досить довгого
знаходження в невагомості професійний пілот в змозі посадити «Буран» у потрібному
районі...
– Так. Хоча в моєму випадку все було не так просто. Наш «Союз» приземлився. За планом між
посадкою і вильотом на Ту-154 повинно було пройти менше двох годин. А я хвилин двадцять
бовтався на ременях в апараті головою вниз: рятувальна бригада не могла відгвинтити відсік – це
такий металевий ящик між мною і виходом, і мене через нього витягнути. Довелося вислизати
самому методом повного видиху...
Друга затримка: у хлопців не виявилося для мене штанів і черевиків. Я ж в скафандрі літак не
поведу! І без штанів – теж! Комбінезон мені якийсь знайшли, а взуття немає. Злетіли. Прилетіли
на аеродром. А як двері відчинилися, я з гелікоптера босоніж – до Ту-154, який потрібно
пілотувати далі. І злетів.
– І все босоніж ?
– Ні, в літаку мені нарешті черевики дали. І я полетів на аеродром в Ахтубінськ. А там вже стоїть
МіГ-25. Я з однієї кабіни перебіг в іншу і став відпрацьовувати іншу програму – посадку
траєкторією, близькою до траєкторії «Бурану». Нормально все зробив, без зауважень.
НІХТО НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ, з інтерв’ю І. Вовка К. Ликову
– Як бути з новими планами відвідин Місяця – американці оголосили, що мають намір туди
повернутися, знову ж таки китайці теж хочуть полетіти...
– Це – величезна помилка. Замість того, щоб реалізовувати можливості, які нам надані на Землі. Я
можу назвати немало цікавих розробок, у тому числі й в сфері енергетики, котрі дозволяють
вирішити дуже багато завдань, не виходячи для цього в космос.
Для чого вони знову прагнуть на Місяць? Мені здається, що, швидше за все, справа в «Селені-3», одна тонна якого, доставлена на Землю, здатна задовольнити річну потребу енергетики планети.
Ось і виходить, що сьогодні на Місяць знову витрачаються і витрачатимуться скажені гроші, які
можна було б використовувати для розвитку непаливної енергетики тут. Скажімо, 50 тисяч тонн
відходів будь-якого міста достатньо для того, аби забезпечити необхідними теплом і
електроенергією 150 тисяч чоловік населення цього міста. Але цим ніхто не займається...
У КОСМОС... З «ЛІВИМИ» ОГІРКАМИ НА ПУЗІ, бувальщина
Перед польотом в Космос І. Вовк, Л. Леонов і В. Джанібеков купили малосольних огірків,
української ковбаси і спиртного. Пронести все це на човен не так просто, тому що є спеціальна
кімната, де космонавтів дезинфікують, протирають, одягають в стерильну білизну. До того ж, за
інструкцією, які, як відомо, пишуться кров’ю, не можна брати з собою на орбіту більше тієї ваги, на яку розраховане центрування крісла.
Тому І. Вовку з В. Джанібековим (Леонов Л. – командир – авт.) довелося грунтовно попоститися, нічого окрім чаю з хлібом вони не вживали й схуднули кожен на 1,5-2 кг.
У день старту з одного з томів бортової документації зняли обкладинку і замість сторінок до неї
вклали містксть з півтора літрами коньяку (голове – щоб не булькало).
Закуску ж запаяли в целофанові пакети і все це розмістили під скафандрами. І. Вовку дісталися
овочі. Він так і стартував – з малосольними огірками на животі.
