КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Шевченко Александр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ШЕВЧЕНКО Олександр Васильович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник. Фундатор неопримітивізму на теренах Російської імперії і СРСР.

З родини службовця. Батько, Шевченко В., – бухгалтер мануфактурного магазину.

Народився 12 (24) травня 1883 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Помер 28 серпня 1948 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ).

Навчався в Харківському реальному училищі (1890-1898), Московському строганівському

художньо-промисловому училищі (1899-1908), паризьких майстернях Е. Кар’єра і Р. Жюльєна

(1905-1906), Московському училищі живопису, скульптури і архітектури (1908-1909).

Служив в армії (1915-1917), працював завідуючим літературно-художнім підвідділом Колегії у

справах мистецтв Наркомосвіти (1918-1921), викладачем Вільних художніх майстерень (1918-

1929), московського текстильного інституту (1941-1942).

Організатор об’єднання «Цех живописців» (1926).

Учасник виставок «Світ мистецтва», «Віслючий хвіст», «№4», «Мішень», Союзу молоді, Салону

незалежних, «Маковця», Товариства московських художників.

Серед найвідоміших полотен: «Жінки біля ставка» (1908-1910), «Музиканти», «Вивісковий

натюрморт. Вино і фрукти», «Жінка біля дзеркала» (усі – 1913), «Промениста композиція «1914»

(1914), «Дім» (1919), «Прасувальниця», «Брати Сірано-жонглери» (обидва – 1920), «Курдянки»

(1932-1933), «Колгоспниці в очікуванні потяга» (1933), «Нічний порт» (1935), «Зимка» (1942-1943).

Перу нашого земляка належать брошури «Неопримітивізм. Його теорія. Його можливості»,

«Принципи кубізму й інших сучасних плинів у живописі всіх часів і народів» (обидві – 1913),

«Кольородинамос і тектонічний примітивізм» (1919), книга «Спогади» (1942-1948).

Доробки нашого земляка нині зберігаються в Музеї образотворчих мистецтв ім. О. Пушкіна,

Третьяковській галереї (м. Москва, РФ), Російському державному музеї (м. Санкт-Петербург, РФ), обласній художній галереї (м. Перм, РФ), міському музеї образотворчих мистецтв (м. Нижній

Тагіл, РФ), багатьох приватних зібраннях.

Ш. відстоював динамічно-мальовничу станкову картину як найадекватніший сучасності вид

творчості. З роками в його мистецтві знову підсилилися риси символізму, але в новому, більш

узагальнено-монументальному вигляді.

В останні роки життя створював лірично-замислені полотна в дусі «тихого мистецтва».

Вистачало у нашого земляка і житейських негараздів.

З Московського училища живопису, скульптури і архітектури його виключили (1910).

Рано померла дружина митця Надія Сергіївна, залишивши дворічну доньку (1913).

На фронті наш земляк зазнав серйозної контузії (1916).

Уже в радянські часи Ш. піддали критичному остракізму як «формаліста» (1930).

У 1940-х рр. він майже не бере участі у художньому житті – дається взнаки серйозна хвороба.

На будинку №19 по вулиці Римарській у Харкові була встановлена меморіальна дошка,

присвячена відомому земляку (1992), проте перегодом її… вкрали.

У м. Москві в Державному музеї образотворчих мистецтв ім. Пушкіна пройшла виставка творів

Ш., присвячена 120-річчю з дня його народження (2003).

Серед друзів та близьких знайомих Ш. – М. Ларіонов, О. Купрін, М. Врубель, К. Коровін, Р.

Фальк, О. Бенуа, Д. Бурлюк, В. Сєров, О. Грищенко, І. Суворов, М. Волошин, С. Дягілєв, С.

Судейкін, В. Борисов-Мусатов, А. Архипов та ін.


***

УСЬОМУ У ВСІХ

, з життєвого кредо О. Шевченка

Учится всьому у всіх.


ВІДКИНУТИ СВОЄ «Я», з творчого кредо О. Шевченка

Нам треба спершу підійти до природи, до життя, відкинувши своє «я», розчинитися в них для того, щоб знов вийти втіленим у велике, не особисте, людське «я». І тоді це буде мистецтво не

сьогоднішнього дня, а мистецтво епохи, мистецтво монументальне.

...Не існує мистецтва старого і нового, ...бо воно поза часом, поза простором.

ПЕРЕДАТИ УСЕ, ЩО ЛЮБЛЮ, із «Спогадів» О. Шевченка

Життя на пенсію офіцерської вдови, звичайно, не із солодких. Але в бабусі була одна неоціненна

риса – вміння стоїчно переносити всі удари долі.

…Він (дід Микола Петрович – авт.) був дуже добрий і не вмів нікому ні в чому відмовляти.

Кохався на мистецтві, і коли міські купці задумали побудувати при Комерційному клубі свій

оперний театр, то, знаючи слабку струнку діда і його щедрість, вирішили звернутися до нього за

допомогою. І він дав. Поступився і великою ділянкою власної землі, і грошей купці перебрали в

нього на будівлю чимало. Потім знадобилося в саду Комерційного клубу побудувати літній театр, потім – цирк, а потім – і шантан. І все це не без дідових грошей.

…Макс Волошин... Якщо ми в Росії знаємо його як напівпророка, напівелліна, напівголого, в

античному одязі і з золотим обручиком на голові, з довгим пастушачим ціпком, в античних

сандаліях, завжди в юрбі учнів і шанувальників, то в Парижі, в молодості, він був надзвичайно

милою, веселою, товариською і дуже простою людиною, переваги якої ніхто ніколи не відчував...

Говорив тихо і навіть начебто несміливо. Коли ми бували в нього, він показував свої малюнки, і

часто читав вірші – свої і чужі.

…Уся моя робота останніх років зводиться до того, що я хочу знайти таку нову сучасну форму, завдяки якій я міг би передати усе, що люблю.


ПЛАСТИЧНІ ДОСТОЇНСТВА, з кореспонденції «Шевченко Олександр Васильович» в журналі

«Краса-онлайн»

Графіка завжди була важливою, невід’ємною частиною його творчості. З юних років і до кінця

днів він не розлучався з графічними матеріалами.

Акварелі, малюнки, монотипії – не тільки лабораторні досліди чи підступи до тем, ...а і цілком

автономні, повноцінні твори. Романтичні південні пейзажі, виразні натюрморти, жанрові

композиції з своєрідною ритмічною організацією...

Коло шевченківських сюжетів не дуже велике, зате кожен аркуш має очевидні пластичні

достоїнства. Митець умів органічно поєднувати декоративізм з прихильністю до натурних

вражень: прагнення до ясності композиції і лаконічного колірного ладу не заважало йому

передавати плотську повноту життя.

Шевченко ніколи не перебільшував літературну складову сюжетів, вважаючи за краще насичувати

семантику своїх робіт суто художницькими засобами і прийомами.

ЖИЛИ ЩАСЛИВО, АЛЕ БІДНУВАТО, з нарису І. Лучківського «Основоположник

неопримітивізму»

Мало хто з харків’ян знає, що дитинство і юність О. В. Шевченка тісно пов’язані з нашим містом, де він народився і почав творчий шлях. Ці роки залишили такий яскравий слід у пам’яті

художника, що спогади про них у різноманітних варіаціях оживали на його полотнах протягом

багатьох років.

Про харківський період життя Олександра Васильовича донедавна було відоме надзвичайно мало.

На щастя, що збереглися матеріали обласного державного архіву, краєзнавчого відділу бібліотеки

ім. В. Г. Короленка й міського історичного музею. У свою чергу, можливість пошуку родоводу

діда й бабусі Добачевських – за списками дворян Харківської губернії – мені підказали щоденники

самого художника. Виявилося, що його дід, ротмістр Микола Петрович, був сином чиновника 9-го

класу Петра Семеновича й онуком колезького радника Семена Ілліча Добачевських. Він був не з

бідних і одержав у центрі Харкова, на вулиці Римарській, 19, близько 15 десятин землі, а недалеко

від міста – невеликий лісок. Зараз на цьому місці – великий сірий будинок колишнього дохідного

будинку, побудованого в 1914 році. А тоді тут був величезний сад і кілька флігелів.

Саме тут народився майбутній художник, а через десять днів був похрещений у

Хрестовоздвиженській (Мироносицькій) церкві, яка розташовувалася на місці нинішнього

Дзеркального струменя.

Батьки Олександра після одруження жили на Москалівці. Батько працював бухгалтером

мануфактурного магазину. Жили щасливо, але біднувато, тому після народження сина вирішили

перебратися до бабусі на Римарську.

Цей будинок розташовувався поряд з театром і садом Комерційного клубу. Годинами

просиджував Олександр зі своїм другом і наставником Колею Уліхом у декораційній майстерні

театру в Івана Аристарховича Суворова, котрий допомагав молодим художникам.

Театральне середовище, життя акторів, які постійно знімала кімнати у флігелях Добачевських, залишили незгладимий слід у житті й творчості О. Шевченка.

Востаннє він приїжджав до бабусі 1904 року, а після початку революційних подій 1905 року

виїхав до Парижу.

У вересні 1906 р. О. Шевченко повертається до Москви і продовжує перерване навчання в

Строганівському училищі, яке й закінчує.

Ще й сьогодні збереглася частина дворика по Римарській, 19, де знаходилася садиба

Добачевських, і ростуть старі акації, про які часто згадував Олександр Васильович.

В двадцяті роки Шевченко, захоплюючись П. Сезанном, переломлював досягнення великого

майстра під кутом власних творчих устремлінь. Він зумів поєднати наївно-примітивістські

тенденції з пошуками класично ясного монументального стилю.

НА ПЕРЕДНЬОМУ КРАЇ, з статті «Художники. Шевченко Олександр Васильович»на elysium.ru Жив у друзів – артистів цирку і шантану. …Вистави, барвисті народні свята оживуть пізніше в

серіях його «Гулянок», «Каруселей» і «Цирків».

Шевченко був художником різнобічних інтересів, вивчав різні матеріали і технологічні процеси.

Працював малювальником, у літографській і ксилографічній майстернях, займався текстилем,

карбуванням.

Вже в ранніх паризьких роботах виявляється його індивідуальність, лірично-споглядальний склад

його натури (пейзажі і жанрові сценки Парижа і провінційних містечок).

Він сприйняв нові ідеї, нові художні концепції, якими була одержима бунтівниче налаштована

молодь. «Ми намагалися учиться всьому й у всіх,» – писав він.

Це були, насамперед, сучасне французьке мистецтво, майстрів раннього Відродження, російська

ікона, народне мистецтво, вивіски, лубок.

З цього часу Шевченко завжди буде перебувати на «передньому краї» пластичних шукань свого

часу.


ДОНЬКА МАЛЮВАЛА НАПІВСЛІПОЮ, з есе Г. Трифонової «Життя під місячним світлом»

Я їхала побачити Тетяну Олександрівну Шевченко, відому художницю, дочку й ученицю свого

батька, російського й радянського авангардного художника-новатора Олександра Васильовича

Шевченка.

…Нині не залишилося жодного великого видання про мистецтво першої половини ХХ століття, де

б не було його імені, його робіт. Його добутки – в постійних експозиціях Третьяковської галереї і

Російського музею. Це – тепер.

Шевченко приміряв усі стилі і напрямки європейського і вітчизняного мистецтва 1900-1930-х: імпресіонізм, кубофутуризм, променізм, конструктивізм, створивши свій – наприкінці двадцятих –

у батумській і аджарській серіях. А закінчив – сплавом імпресіонізму, Сезанна з Пуссеном – у

сорокові. Артистичний, сміливий, красивий, із зовнішністю жителя півдня: маслиновий колір

шкіри, темні яскраві очі.

…Застала Тетяну Олександрівну в майстерні, у якій вона і жила, і працювала. На мольберті –

маленьке полотно, красиві мазки, але зображення не складається – Тетяна Олександрівна почала

сліпнути, перенесла операцію, але зір продовжував падати.

…Показала останні роботи, красиві за кольором, проте вони розпадаються за формою.

–Як, Галю? Адже я не бачу, що вийшло!

...Тетяна Олександрівна померла 7 листопада 1997 року.