Сомов Орест (fb2)





СОМОВ Орест Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, поет, журналіст, перекладач. Псевдоніми – Мешканець Василівського острова, Порфирій

Байський, Мешканець Галерної гавані. Фундатор психологічної і соціально-побутової повісті на

теренах Російської імперії.

З дворянської родини. Батько, Сомов М., – капітан царської армії.

Народився 10 грудня 1793 р. в м. Вовчанську Слобідсько-Української губернії Російської імперії

(нині – районний центр Харківської області України).

Помер 27 травня 1833 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Смоленському цвинтарі.

Закінчив Харківський університет.

Був столоначальником правління Російсько-Американської компанії (1824-1826), видавцем

альманаху «Північні квіти» (1825-1832).

Член Вільного товариства російської словесності (1818).

Друкувався в «Літературній газеті», журналах «Український вісник», «Харківський Демокріт»,

«Добромисний», «Невський глядач», «Північна бджола», «Гірлянда», «Змагальник освіти і

благочинності», «Північний архів», «Син Вітчизни».

Як літератор дебютував в «Українському віснику» віршем (1816).

Потім настала черга повістей «Гайдамака», «Мара», «Матінка і синок», «Перевертень», «Роман в

двох листа», «Сватання», «Юродивий»; бувальщини і небилиці «Київські відьми», «Русалка»,

«Казки про скарби», «Бродячий вогонь»; «Пісні про Богдана Хмельницького – визволителя

Малоросії»; поеми «Голос українця при звістці про взяття Варшави».

Перу С. також належать доробки «Наказ з того світу», «Дивний поєдинок», «Алкід в колисці»,

«Вивіска», «Поштовий будинок в Шато-Тьєррі».

За підозрою в участі у повстанні декабристів заарештований (1825). За три тижня звільнений з

виправдовувальним атестатом (1826).

Серед друзів та близьких знайомих С. – М. Гоголь, І. Котляревський, О. Пушкін, М. Максимович,

О. Грибоєдов, І. Ризький, С. Пономарьова, Ф. Глинка, В. Туманський, М. Бестужев-Рюмін, О.

Ізмайлов, М. Кутузов, М. Цертелєв, О. Корнілович, К. Рилєєв, А. Дельвіг, Д. Завалішин, О.

Бестужев та ін.


***

ПРИВАБЛИВІСТЬ НОВИНИ

, з творчого кредо О. Сомова

Новина завжди приваблива і завжди знаходить імітаторів.

ГРОТ-БОМ-БРАМ-БРАС, з оповідання О. Сомова «Наказ з того світу»

Ми прогулювалися садами і околицями, каталися затокою і тим часом жартували, сміялися і не

бачили, як час прокрався до обіду. Погода з ранку була ясна; але ми ще не встигли встати з-за

столу, як небо стемніло, набігли хмари і почав гриміти грім... Опісля наступила з усію свитою, як

повелося, гроза, і гроза найгаласливіша: блискавки заблищали з усіх боків, грім на роздоллі

прокочувався повітряним простором; гнаний вітром дощ періщив, мов з відра. Нічого було й

думати про вечірню прогулянку, тому що небо довкруги обклалося густими шарами хмар і

обіцяло повітряну потіху принаймні годин на п’ять. Якби гостинні господарі і не заспокоювали від

душі гостей своїх, то в таку погоду, коли, за прислів’ям, і собаку шкода вигнати на двір, – кожний

з нас безсоромно звичайно б сам викликався залишитися.

У будинку, до задоволення одних і до крайньої скорботи інших, карт ніколи не бувало, окрім

однієї старої, пошматованої колоди, якою старенька няня розкладала гранд-пасьянс. Господарі

самі залишилися у вітальні, і ті з гостей, які любили заснути після обіду, цього разу посоромилися

позіхати й дрімати. Розмова йшла в такт грозі чи, краще сказати, в проміжках громових ударів, як

в мелодрамі між музикою. Всі, особливо молоді дівчата, щохвилини вставали і підходили до вікон

милуватися, як блискавки розгулюють хмарами і як крупний дощ січе в скло.

Не було й надії скоро позбутися грози: одна хмара змінювала іншу, один грім віддалявся, інший

заступав його місце; за дрібним дощем йшов інший, сильніший. Таким чином час пройшов до

вечора.

– Як весело тепер стояти на вахті, – сказав моряк, – особливо коли всі вітрила прибрані і коли

сховатися можна лише під ванти або під грот-бом-брам-брас.

– Добре й піхотному офіцерові в поході, – підхопив молодий гвардієць, син господарів, – особливо

якщо йдеш не петергофським шосе, а якимось сільським путівцем. Промочить тебе до кісток, і

ноги загрузнуть по коліно.

– Так, не погано й кавалеристові, – промовив улан, крутячи вуса свої, – зверху те ж, що і вам,

панам піхотинцям, а знизу того й чекай, що кінь або зав’язне, або посковзнеться і відіб’є форми

твої у в’язкій глині.


СТРАХІТТЯ, з оповідання О. Сомова «Дивний поєдинок»

У диліжансі сиділо нас четверо: молодий французький офіцер з широким пластиром на лівій щоці;

якась низенька, щільна і моторна людина в поношеному рединготі горохового кольору; якийсь п.

Жермансе, статечна людина років сорока п’яти, і я. Низенька людина в рединготі горохового

кольору була найневтомнішим балакуном, що незмінно бажає