СЕМИРАДСЬКИЙ Генріх (Гектор) Іполитович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художник.
З лікарської родини. Батько, Семирадський І., – військовий медик.
Народився 24 жовтня 1843 р. в м. Новобілгороді Харківської губернії Російської імперії (нині – м.
Печеніги, адміністративний центр однойменного району Харківської області України).
Помер 22 серпня (5 вересня) 1902 р. у власному маєтку Стшалково поблизу м. Новородомська
Петроковської губернії (нині – Катовицьке воєводство Польщі). Похований в костьолі «На
Скалці» м. Краків (Польща).
Закінчив 2-у харківську гімназію (1860), фізико-математичний факультет Харківського
університету (1860-1864), Петербурзьку академію мистецтв (1864-1870), стажувався за кордоном
(1871-1876).
Дійсний член Петербурзької академії мистецтв (1873).
Член Берлінської, Стокгольмської, Римської, Туринської академій витончених мистецтв.
Член-кореспондентом Паризької академій витончених мистецтв.
На замовлення флорентійської (Італія) картинної галереї «Уффіца» написав власний портрет для її
історичного зібрання.
Лауреат Малої (1868) і Великої (1870) золотих медалей Петербурзької академії мистецтв, Золотих
медалей паризької (1878) і Мельнбурзької (1889) Всесвітніх виставок.
Кавалер французького ордена Почесного легіону.
У своїй творчості наш земляк віддавав перевагу античним, біблійним і історичним сюжетам.
Колоритні сполучення, повні гармонії і смаку експресія і розмаїтість поз та облич, ефекти
освітлення, рух складають головні достоїнства його полотен.
Серед найвідоміших полотен: «Римляни блискучих часів цезаризму», «Елегія», «Танок серед
мечів», «Продавець амулетів», «Жрець Ізиди», «Пісня невільниці», «Таємна вечеря», «Хрещення
Спасителя» , «Пісня раби», «Спалення Русса», «Шопен у князя Радзівіла», «Фріна на святі
Посейдона в Елевзисі», «Христос і грішниця», «За прикладом богів», «Грішниця», «Гонителі
християн біля входу в катакомби», «Вибір між невільницею і дорогою вазою», «Римський
жебрак», «Світочі Нерона», «Оргія часів Тиберія на острові Капрі», «Спокуса», «Похорон
древнього руса в Болгарах», «Тризна дружинників Святослава при облозі Доростола», «Христос у
Марфи і Марії», «Дірцея в римському цирку», «Спокуса святого Ієроніма», «Перед купанням»,
«Краса і кохання», «Біля фонтану».
У Польщі пройшло п’ять персональних виставок художника (в 1903; 1939; 1968; 1980; 2007).
Нині доробки С. зберігаються в Львівській картинній галереї (Україна), Ризькому державному
художньому музеї (Латвія), Краківському національному музеї (Польща), музеях академії
мистецтв, Російському державному і Олександра III (усі – м. Санкт-Петербург, РФ), історичному
музеї і храмі Христа Спасителя (м. Москва, РФ), Олександрівському палаці (Царське село, РФ),
Серпуховському історико-художньому музеї, Саратовському художньому музеї, Переславль-
Залєському історико-художньому музеї-заповіднику (усі – РФ), Єреванській картинній галерії
(Вірменія), численних приватних колекціях.
В с. Печеніги встановлено пам’ятник землякові (2002).
У містах Львів та Харків з нагоди 100-річчя з дня смерті С. пройшли міжнародні конференції
(2002); у м. Харків відбулася міжнародна конференція «Семирадський і час: учителі, однодумці,
опоненти», присячена 165-річчю з дня народження художника (2008).
Серед друзів та близьких знайомих С. – С. Левандовський, Д. Безперчий, В. Полєнов, О. Уваров,
К. Маковський, Л. Альма-Тадем, Д. Григорович, О. Ріццоні, К. Крижицький, Г. Маккарт, О.
Рєзанов, Л. Лагоріо, О. Ковалевський, К. Пілоті, І. Крачковський та ін.
***
ГАРМОНІЙНИЙ КОЛОРИТ
, з творчого кредо Г. Семирадського
Мій стиль – витонченість ліній, чіткість силуетів фігур, гармонійний колорит.
ВЕЛЬМИ ВДЯЧНИЙ, з листа Г. Семирадського Д. Безперчому
Згодом, ставши на ноги, я мав ...на кожному кроці переконуватися в розумності початків, які ви
мені дали, початків широких, таких, що давали можливість одночасно розвивати уяву і техніку, і
які вимагали вправ з малюнку, живопису і композиції.
Уся моя наступна художня діяльність створювалася на цих Вами посіяних початках.
ПОВЕРНЕННЯ ДО РИМУ ОБГРУНТОВАНЕ, з листа Г. Семирадського П. Ісєєву від 19
вересня 1873 р.
Головною причиною, що спонукала мене повернутися до Риму, була та обставина, що я зупинився
на сюжеті з давньоримського світу для своєї майбутньої картини, а чи мислиме виконання чогось
подібного деінде, крім місця події, серед невичерпного матеріалу, який являють тутешні музеї,
руїни і навіть народний тип, надзвичайно близький до давньоримського.
ПЕЙЗАЖИСТ ІСТОРИЧНОГО ПЛАНУ, з інтернет-сайту Петербурзької академії мистецтв
Мистецтво Семирадського неможливо віднести до якої-небудь національної художньої школи,
воно – інтернаціональне. Сам же художник – один з найяскравіших представників пізнього
європейського академізму. Правда, він вніс в академічну традицію мальовничість, пленерні
початки: не випадково в його картинах велику, а то й чільну роль відіграє пейзаж.
Семирадський – майстер створення атмосфери, атмосфери природної й атмосфери дії. До того ж
він умів поєднувати їх з цікавим сюжетом. Ось чому академічна риторика, мотиви і пози, такі
знайомі і звичні публіці, які давно стали штампами, виглядали в нього по-новому, а сам художник
здавався ледве чи не новатором.
Коло улюблених сюжетів Семирадського був досить вузький. Це євангельські сюжети, епізоди
античної історії і сцени з повсякденного життя античних часів.
Він був ніби пейзажистом історичного жанру.
ФІГУРИ ВРАЖЕННЯ НЕ ПСУЮТЬ, з відгуку І. Рєпіна на картину «Фріна на святі Посейдона
в Елевзисі»
Велика картина..., незважаючи на всю академічну риторику, справляє «веселе» враження. Море,
сонце, гори так приваблюють очі і доставляють насолоду; а храми, а платан посередині; далебі,
жоден пейзажист у світі не написав такого красивого дерева.
Обличчя і фігури мене не радують, проте вони не псують враження.
САМ ВИБРАВ СВІЙ НАПРЯМОК, зі спогадів С. Левандовського
Помилковим є повторення того, що Семирадський був учнем і наслідувачем Пілоти. Зовсім він
ніколи ним не був. Його талант, бути може, був родинним, але не наслідувальним.
Дійсно, Пілота відігравав ведучу роль в історичному живописові того часу і, безумовно, щоправда, що деякі польські художники зазнали його впливу. Однак до них абсолютно не можна віднести
Семирадського, котрий власним могутнім талантом вибрав шлях і напрямок свого мистецтва.
ПРИДБАВ КАРТИНУ СЕМИРАДСЬКОГО, з листа Олександра III О. Боголюбову
Виставка в Академії мистецтв порядна і між великим паскудством зустрічаються гарні картини. Я
придбав там картину Семирадського, яка зображає римський вечір чи, краще, оргію часів Цесарів.
Картина дуже гарна і освітлення дуже гарне, хоча сюжет трохи грайливого змісту.
ГРІШНИЦЯ – ПАРИЗЬКА КОКОТКА, з критичного огляду В. Стасова «Двадцять п’ять років
російського мистецтва»
Картину Семирадського «Христос і грішниця» ніяк не можна поставити в один ряд з картинами Ге
і Крамського. Вона поверхова за змістом. Грішниця в ній така собі сучасна паризька кокотка
Оффенбаха; Христос і апостоли, до того ж, складаються з одного костюма, так що не варто
говорити про неї, як про серйозне історичне творіння.
…Вона справила на нашу публіку дуже велике враження своїм блискучим колоритом,
франтівськими своїми барвистими плямами.
ШЕДЕВР, з оцінки картини Г. Семирадського «Танок серед мечів» Г. Сенкевичем
Тільки той, хто власними очима дивився на околиці Рима і Неаполітанську затоку, зуміє
зрозуміти, скільки правди і душі в цьому пейзажеві, у цій блакиті, у цьому співзвуччі рожевих і
блакитних квітів і в цій прозорості далечини.
Якби ця картина була тільки пейзажем, якби жодна людська істота не пожвавлювала тишу і
спокій, – навіть тоді вона була б шедевром.
ІНШІ ЧАСИ, ІНШІ ПІСНІ, зі спогадів І. Крамського
Бачив картину Семирадського «Християнські світочі», (про яку судити не вмію), а якби і взявся,
те, імовірно, був би упередженим і несправедливим, скажу тільки, що картина ця являє найбільшу
суму його достоїнств і найменшу – недоліків, а, значить, картина повинна бути гарна.
…Років через 30 чи більше, звичайно, виникне знову народний рух, а доти спіть і відпочивайте,
соратники. Тепер – інші часи й інші пісні! Невже Ви не бачите, що рід живопису Бакаловича,
Семирадського й інших – тепер найбажаніший. Його найбільш схильна визнавати і преса.
ЄВРОПЕЄЦЬ У НАЙШИРШОМУ СЕНСІ, з автореферату дисертації Т. Карпової «Творчість Г.
І. Семирадського і мистецтво пізнього академізму»
Антична традиція сприймалася Семирадським і багатьма його сучасниками як джерело
...європейської цивілізації. Вибір античної тематики дозволив йому бути наднаціональним,
відчувати себе ...європейцем в широкому сенсі слова, ...вирощувати своє мистецтво з «кореня
західного миру».
...Досвід Семирадського, який будував свою біографію як біографію художника усеєвропейського,
може бути актуалізований у наш час. Ми є свідками переміщення інтересу з національних
особливостей окремих культур у бік загальноєвропейських культурних процесів. У багатьох
європейських музеях відбулися серйозні структурні зміни – показ національних шкіл змінив показ
загальних тенденцій розвитку мистецтва в Європі в той чи інший період.
...Семирадський потрапив в епіцентр конфлікту пересувників і Академії. Такий крупний суперник,
піднятий підбадьореною його успіхами Академією на щит, був не потрібний пересувникам і всім
тим, хто стояв за нове, національне, сучасне, чуйне до проблем народу і суспільства мистецтво.
Художник зіткнувся з ревнощами і заздрістю професійного середовища, з відвертою
необ’єктивністю багатьох критичних відгуків. Громадська думка стала активно «виштовхувати»
Семирадського за межі Росії.
ПОМИРАВ ТЯЖКО, з нарису О. Сєрікової «Генріх Іполитович Семирадський»
Про Семирадського професор Веніг (Веніг К. – викладач Петербурзької академії мистецтв – авт.) згадував як про талановитого юнака, котрий особливо відрізнявся успіхами в області композиції.
Ескізи були його стихією, причому він створював їх дуже швидко. За час навчання хлопець
одержав шість срібних і три золоті медалі.
…Він багато і напружено працював. Уже готові були малюнки і картон «Римської оргії», проте
катастрофічно не вистачало потрібної натури, що сильно засмучувало художника. Уперше йому
довелося створювати багатофігурне полотно, однак справився він із завданням блискуче.
Принцип побудови картини як театральної сцени проявився тут особливо яскраво. До слова, театр,
особливо оперний, був давньою юнацькою пристрастю Семирадського. «Римська оргія» була
написана в дуже короткий термін, тому що вже в січні 1872 року художник повідомляв в
Академію про її відправлення на річну виставку.
Це була перша вдача, тепер уже не учня, а майстра, що відбувся. Картина справила сильне
враження на публіку спочатку в Мюнхені, а потім і в Петербурзі.
Уже з цього часу визначилися смаки Генріха Семирадського. Він виразно відчував потяг до
блиску і розкоші античного світу. Такі сюжети давали можливість виявити мистецтво композиції,
показати красу і колорит живопису.
…Семирадський помирав важко. Останні роки він марно боровся з рідкісною болісною хворобою
– раком язика.
