РАТГАУЗ Данило Максович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російсько-єврейський.
Поет.
З міщанської родини. Батько, Ратгауз М., – директор Київського філіалу Петербурзького
міжнародного комерційного банку; донька, Ратгауз Т., – актриса, поет, перекладач.
Народився 25 січня (6 лютого) 1868 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Помер 6 червня 1937 р. в м. Празі Чехословацької Республіки (нині – столиця Чеської Республіки).
Похований на Ольшанському цвинтарі.
Закінчив одну з Київських гімназій, юридичний факультет університету св. Володимира (1895).
Працював присяжним повіреним.
Як літератор дебютував віршами (1888).
Потім настала черга книг «Вірші» (1893), «Пісні серця», «Зібрання віршів» (обидві – 1899),
«Вибрані вірші» (1910), «Вибрані вірші» (1916), «Мої пісні» (1917), «Мої пісні» (1922).
Його перу також належать збірки «Пісні кохання і печалі», «Про життя і смерть».
За життя мав тритомне зібрання творів (1909-1910).
Поезія Р. відрізняються мелодійністю: на його вірші писали музику П. Чайковський (шість
романсів), Ц. Кюї, М. Іпполітов-Іванов, С. Рахманінов, О. Гречанінов. Усього романсів написано
понад 140 – приблизно стільки ж, як на вірші О. Пушкіна та О. Толстого.
Більшовицької революції не сприйняв, емігрувавши до Берліна (1921), а потім – Праги (1923).
Що стосується особистого життя, то останні роки життя нашого земляка паралізувало.
Серед друзів та близьких знайомих Р. – С. Баскін-Серединський, В. Немирович-Данченко, А.
Чехов, Ц. Кюї, С. Рахманінов, Р. Гліер та ін.
***
СОРОМНО ЗА ПИСЬМЕННИКІВ,
з творчого кредо Д. Ратгауза
Соромно бути в наші дні письменником! До того споганили нині це звання, до того багато
наплодилося в наші плутані дні тих, що пишуть і уявляють себе письменниками!
КОЛИ БЕЗСИЛІ СЛОВА, романс Д. Ратгауза «У цю місячну ніч»
В эту лунную ночь, в эту дивную ночь,
В этот миг благодатный свиданья,
О мой друг! я не в силах любви превозмочь,
Удержать я не в силах признанья.
В серебре чуть колышется озера гладь,
Наклонясь, зашепталися ивы...
Но бессильны слова! – как тебе передать
Истомленного сердца порывы?
Ночь не ждет, ночь летит. Закатилась луна,
Заалело в таинственной дали...
Дорогая! прости, – снова жизни волна
Нам несет день тоски и печали.
Я ТОБІ НІЧОГО НЕ СКАЗАВ, романс Д. Ратгауза «Ми сиділи з тобою...»
Мы сидели с тобой у заснувшей реки.
С тихой песней проплыли домой рыбаки.
Солнца луч золотой за рекой догорал...
И тебе я тогда ничего не сказал.
Загремело вдали – надвигалась гроза.
По ресницам твоим покатилась слеза.
И с безумным рыданьем к тебе я припал...
И тебе ничего, ничего не сказал.
И теперь, в эти дни, я, как прежде, один.
Уж не жду ничего от грядущих годин.
В сердце жизненный звук уж давно отзвучал
Ах, зачем я тебе ничего не сказал!
БЛІДІ НАДІЇ, романс Д. Ратгауза «Туманно-каламутним серпанком»
Туманно-мутной дымкою
Покрыт весь мир земной,
И кто-то невидимкою
Витает надо мной.
Я слышу речь тоскливую
И тихий, тихий стон...
И душу сиротливую
Объемлет полусон.
С опущенными веждами
Сижу я, чуть дыша,
И бледными надеждами
Взволнована душа.
БЛИЗЬКІ МЕНЕ ЗНЕВАЖАЛИ, зі спогадів Д. Ратгауза
Я був переважно оточений людьми практичної справи, котрі ставлять над усе свої юридичні, медичні чи комерційні пізнання і які ставляться звисока і зневажливо до моїх перших та й
подальших доробків.
...Писати я почав досить рано, однак рідко ділився написаним з тими, хто мене оточував. Близькі і
знайомі постійно і наполегливо радили мені «кинути писати» та зайнятися якоюсь «серйозною
справою».
ГРІЮСЯ БІЛЯ ВАШИХ ВІРШІВ, з листа Я. Полонського Д. Ратгаузу
Я грівся біля Ваших віршів, як хтось біля багаття чи каміна, ...не тільки проблиск живого
поетичного вогню я бачу у Вас, але й сам цей вогонь.
ВІДГУКУЮСЯ НАЙСХВАЛЬНІШИМ ЧИНОМ, з листа П. Чайковського Д. Ратгаузу від 30
серпня 1892 р.
Я недостатньо компетентний в літературі, аби рішучим чином, в тому чи іншому сенсі, розсіяти