КулЛиб - Классная библиотека! Скачать книги бесплатно 

Раевская-Иванова Мария [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн


 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

РАЄВСЬКА-ІВАНОВА Марія Дмитрівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Художниця. Перша жінка, яка отримала диплом професійного художника на теренах Російської

імперії.

З дворянської родини. Дядько, Данилевський Г., – письменник.

Народилася в 1840 р. в с. Гаврилівці Ізюмського повіту Харківської губернії Російської імперії

(нині – Барвінківський район Харківської області України).

Померла в 1912 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної

області України). Похована в с. Гаврилівка Барвінківського району Харківської області.

Навчалася німецькій мові та літературі у Дрездені (Німеччина), лінгвістики, історії, зоології та

геології – у Міланській академії наук (Італія), слухала лекції у Сорбонні (Франція) та Празі

(Чехія), успішно склала випускні іспити в Петербурзькій академії мистецтв (1868).

Р.-І. – автор полотен «Автопортрет», «Смерть селянина в Малоросії» , «Дівчина біля тину»,

«Циганка Надя», «Пейзаж», «Лука».

Перу нашої землячки належать навчальні посібники «Абетка малювання для сім’ї і школи» (1879

р.), «Прописи елементів орнаменту для технічних шкіл».

У Харкові Р.-І. відкрила першу в Малоросії приватну «Школу малювання та живопису» (1869),

яку очолювала понад четверть віку (її закінчило 885 осіб – архітектори, гравірувальники,

іконописці, ретушери, театральних декоратори, учителі малювання та креслення, художники).

Метод навчання, розроблений Р.-І було офіційно визнано одним з кращих на теренах імперії.

Взимку 1895-1896 рр. Р.-І., остаточно втративши зір, передала школу у розпорядження міста.

Нині пам’ятником на могилі знаної землячки опікується пластовий гурток «Виноградна лоза»,

який функціонує на базі Барвінківського Будинку школяра.

В школі с. Гаврилівка розташований музей легендарної художниці.

Серед друзів та близьких знайомих Р.-І. – Д. Безперчий, О. Бекетов, Ф. Наталі, М. Синякова-

Уречіна, С. Васильківський, К. Пинєєв, М. Ткаченко, І. Якобс, О. Виєзжаєв, М. Беркос, М.

Пьострікова, П. Левченко, М. Уваров, Г. Семирадський, А. Данилевський, П. Мартинович, К.

Первухін, К. Кончаловський та ін.


***

БЕРЕГТИ СКАРБНИЦЮ НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА,

з творчого кредо М. Раєвської-

Іванової

Малоросія має свої самостійні художні мотиви. Її вишивки, тканини, гончарні вироби

заслуговують на увагу не менш ніж пісні. Зібрані і збережені, вони збільшують скарбницю

національного мистецтва, послужать подальшому розвиткові нашої художньої промисловості.

ОДНОГОЛОСНО, з листа І. Голенищева-Кутузова М. Раєвській-Івановій від 4 січня 1897 р.

Милостива Государиня Марія Дмитрівна! Харківська Міська Дума на своєму засіданні 30 жовтня

1896 р. ухвалила принести Вам, Милостива Государиня, свою глибоку подяку за довіру, надану

міському керівництву в передаванні місту Вашої школи, на яку Ви поклали стільки сил і коштів, і

за ту допомогу, яку Ви надали цим місту в справі розповсюдження художньої освіти.

Міська Дума одноголосно просить Вас прийняти на собі звання Почесної Опікунки Харківської

міської художньо-промислової школи.

ПЕРЕДБАЧИЛА СОЮЗ МИСТЕЦТВА З ВИРОБНИЦТВОМ, з статті «Харківський художній

музей» на who-is-who.com.ua

М. Раєвська-Іванова відчувала необхідність того, що вже запроваджувалось у Європі, – зіткнення

промислового виробництва, яке на той час надзвичайно активно розвивалося, з мистецтвом. Ідея

створення загальнодоступного музейного закладу, який за прикладом європейських художньо-

промислових музеїв міг би сприяти вивченню вітчизняного прикладного мистецтва і

запровадженню кращих його зразків у виробництво, захопила харків’ян.

Назавжди увійшли в історію музейної справи ті, хто, незважаючи на всілякі труднощі й

перешкоди, сприяли створенню у Харкові нового загальнодоступного музею: М. Раєвська-Іванова,

письменник Г. Данилевський, художній критик А. Матушинський, художник-аматор М. Сабо та

ін. Значну підтримку у створенні музею надав харківський міський голова І. Фесенко –

інтелігентна, розумна людина, кандидат фізико-математичного факультету Харківського

університету.

Під тиском музеєтворчих ініціатив харків’ян, які мешкали у Петербурзі, за дорученням уряду в

Академії мистецтв було створено комісію з питань влаштування музеїв у провінціях Російської

імперії. Таким чином, саме харків’яни дали поштовх розповсюдженню музейного будівництва,

музейного буму на всю імперію.

А в Харкові народилася ще одна притока нашої музейної річки. 14 грудня 1886 р. урочисто і

святково було відзначено відкриття Харківського міського художньо-промислового музею –

другого за часом створення в усій Російській імперії і першого у тодішній Україні. Аналізуючи

архівні джерела і матеріали преси, можна зробити висновок, що музей ще від часу заснування

віддавав перевагу мистецькому напряму діяльності і став авторитетним центром, навколо якого

було сконцентровано художнє життя Харкова. Саме музейна комісія 1896 р. прийняла рішення про

створення у Харкові професійної художньої школи (нині Харківське

художнє училище).

ПОЧИНАЛОСЯ З ХАРКОВА, з статті В. Даниленко «Дизайнерська освіта України у світовому

контексті»

В художніх академіях Європи почали викладати теоретичні дисципліни. Згодом цей процес

торкнувся й України. Стосовно цього маємо дані про широко відому тоді малярню Києво-

Печерської лаври.

...Що ж стосується паростків синтезованої техніко-художньої освіти, то вперше проблеми

викладання основ дизайну було заявлено як такі, що мають самостійне значення, при обговоренні

підсумків Першої Всесвітньої промислової виставки, що відбулась у Лондоні 1851 року. Тоді було

висунуто ідею побудови навчання за основними видами дизайнерської діяльності після загальних

увідних курсів.

..Що ж до становлення художньо-промислової освіти на теренах Великої України, то тут склалися

три головні художні центри: Київ, Харків та Одеса. За часів Російської імперії, у другій половині

ХІХ століття, у цих містах виникли й набули розвитку художні навчальні заклади, що перебували

під опікою Петербурзької академії мистецтв. Лише в одному з них – школі М. Раєвської-Іванової у

Харкові, що ставав тоді індустріальним лідером Півдня імперії, домінував художньо-промисловий

нахил. Себто, саме у Харкові проростали перші паростки дизайнерської освіти.

ТРУНУ ВИРИЛИ З МОГИЛИ УЖЕ ЗА НАШИХ ЧАСІВ, з нарису І. Можейко «Перша в Росії»

Тридцять років тому хлопчаки з села Гаврилівка Барвінківського району розкопали на закинутому

цвинтарі стару могилу. В металевій труні лежала одягнена в усе нове жінка похилого віку. Від

різкого доступу повітря тіло на очах розсипалося в порох. Вціліла лише довга сива коса.

Хлопчаки намотали її на ціпок і довго бавилися, стьобаючи нею один одного. Вони не знали, що

коса, труна і розрита ними могила належали першій в Росії жінці-художниці Марії Раєвській-

Івановій.

Марія Раєвська-Іванова народилася в цій же Гаврилівці. Освіту отримала в домашніх учителів.

Складаючи іспити, познайомилася з Христиною Алчевською. Ця зустріч визначила її подальшу

долю – долю просвітителя.

Потім було п’ять років, проведених за кордоном, – Франція, Італія, Німеччина, навчання в

приватних студіях живопису, а одночасно – курси археології, етнографії, історії мистецтв,

зоології, геології, лінгвістики в Сорбонні, університетах Мілану і Праги.

Повернувшись в Росію, молода художниця намагається одержати диплом у Петербурзькій

академії мистецтв. …Вчені-чоловіки піддали Марію принизливій перевірці: спочатку послали в

Дрезден запит, а потім влаштували теоретичний іспит, котрий Марія Іванова блискуче витримала.

Це був безпрецедентний випадок: вперше в Росії жінка була допущена до іспитів в академію,

успішно їх здала й отримала диплом художника!

Повернувшись до Харкова, Марія позичила в матері 500 рублів і на початку 1869 року розмістила

в газетах оголошення про відкриття загальнодоступної художньої школи. Це було втіленням її

давньої мрії – вчити малювати всіх бажаючих.

Першим приміщенням школи стали три маленькі кімнати, орендовані в будинку Коропової в

Капелюшному провулку, а першим учнем – жандармський капітан Маслов, який мав, як

виявилося, незвичайні малювальні здібності.

Пізніше школа не раз змінювала місце розташування. Тільки 1878 року вона, нарешті, набула

власну адресу – вулиця Чернишевського, будинок 6. І це – окрема, особиста сторінка не стільки в

історії школи, скільки в житті самої Марії Іванової.

У художній школі креслення викладав Сергій Раєвський. В місті його добре знали як одного з

організаторів будівництва Народного будинку, попечителя Харківського навчального округу й

зачинателя Харківського товариства грамотності. В школі у Марії він працював безкоштовно, і

важко сказати, чим більше захоплювався – ідеєю доступної художньої освіти чи самою Марією.

Як би там не було, 1870 року вони побралися, і Марія Дмитрівна стала Раєвською-Івановою.

Особисте переплелося з громадським – Сергій Раєвський на свої гроші будує будинок на вулиці

Чернишевського – для школи і для родини.

Класи для занять розмістилися на першому поверсі, родина – на другому. Тут учили не тільки

живопису, малюнку і скульптурі. З цих стін виходили іконописці, ретушери, театральні

декоратори, архітектори, вишивальниці, креслярі, учителі малювання. Незаможних вчили

безкоштовно, а з багатих брали по 12 карбованців на рік. Таких, однак, знаходилися небагато,

тому матеріальні проблеми переслідували школу постійно. Не вистачало коштів на навчальні

посібники, матеріали, оплату викладачів. Тільки в 80-і роки міська управа почала щорічно

виділяти допомогу в розмірі 200 карбованців, хоча загальні витрати складали півтори тисячі.

…Метод викладання, розроблений Раєвською-Івановою, визнали одним з трьох кращих у Росії.

Академія мистецтв присудила їй звання Почесного вільного співтовариша, а на Всеросійській

виставці малювальних шкіл саме її школа одержала другий диплом, випередивши знамените

Строганівське училище.

…У 1894 році Марія Дмитрівна початку сліпнути. Вона передала школу місту, і влада знайшла

нове приміщення при міському художньому музеєві. Довгих сімнадцять років після цього

Раєвська-Іванова домагалася створення на базі школи державного училища, підлеглого академії

мистецтв. Домоглася! На жаль, через кілька місяців після його відкриття вона померла.

Училище в роки радянської влади стало технікумом, пізніше – художнім інститутом, а зараз це –

Академія дизайну і мистецтв.

Син Раєвської, відомий конструктор паровозів, трагічно загинув 1924 року.

А в 1940-му в будинку на Чернишевського, у маленькій кімнаті на другому поверсі – єдиній,

залишеній радянською владою під житло, помер Сергій Раєвський.

У місті немає пам’ятника Марії Раєвській-Івановій. На будинку по вулиці Чернишевського немає

меморіальної дошки. Але в найбільших художніх музеях зберігаються картини відомих

художників, які в неї вчилися, а в харків’ян є старий центр міста, створений вмілими руками і

чуйними душами її учнів.

Є ПАМ’ЯТНИК І МУЗЕЙ, з кореспонденції Б. Яницького «Погляд крізь роки»

Найперше, що мене цікавило, і саме з цією метою я надіслав листа на Барвінківщину, чи

збереглися могила видатної просвітительки і надгробний знак, як шанують пам’ять уславленої

землячки? І як я зрадів, коли прийшов лист.

За дорученням директора Гаврилівської школи Любові Яківни Корольової його надіслала її донька

Оксана – нині студентка Харківського гуманітарно-педагогічного інституту. Це вона за сприяння

наукового керівника, учителя історії Сергія Вікторовича Мірошниченка, провела копітку

пошукову і дослідницьку роботу в МАН з вивчення просвітницької діяльності М. Д. Раєвської-

Іванової.

...»Учні школи разом із учителями кілька разів на рік прибирають територію навколо пам’ятника,

– пише в листі Оксана Корольова. – У нашій школі є невеличкий музей Марії Дмитрівни, в якому

можна побачити її портрет, копії статей з періодичних видань, деякі інші матеріали. Маємо також

творчі роботи студентів того вузу, який заснувала наша славна землячка. У музеї в Барвінковому

функціонує виставка репродукцій картин М. Д. Раєвської-Іванової, деякі речі побуту».