РАЄВСЬКА-ІВАНОВА Марія Дмитрівна
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Художниця. Перша жінка, яка отримала диплом професійного художника на теренах Російської
імперії.
З дворянської родини. Дядько, Данилевський Г., – письменник.
Народилася в 1840 р. в с. Гаврилівці Ізюмського повіту Харківської губернії Російської імперії
(нині – Барвінківський район Харківської області України).
Померла в 1912 р. в м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр однойменної
області України). Похована в с. Гаврилівка Барвінківського району Харківської області.
Навчалася німецькій мові та літературі у Дрездені (Німеччина), лінгвістики, історії, зоології та
геології – у Міланській академії наук (Італія), слухала лекції у Сорбонні (Франція) та Празі
(Чехія), успішно склала випускні іспити в Петербурзькій академії мистецтв (1868).
Р.-І. – автор полотен «Автопортрет», «Смерть селянина в Малоросії» , «Дівчина біля тину»,
«Циганка Надя», «Пейзаж», «Лука».
Перу нашої землячки належать навчальні посібники «Абетка малювання для сім’ї і школи» (1879
р.), «Прописи елементів орнаменту для технічних шкіл».
У Харкові Р.-І. відкрила першу в Малоросії приватну «Школу малювання та живопису» (1869),
яку очолювала понад четверть віку (її закінчило 885 осіб – архітектори, гравірувальники,
іконописці, ретушери, театральних декоратори, учителі малювання та креслення, художники).
Метод навчання, розроблений Р.-І було офіційно визнано одним з кращих на теренах імперії.
Взимку 1895-1896 рр. Р.-І., остаточно втративши зір, передала школу у розпорядження міста.
Нині пам’ятником на могилі знаної землячки опікується пластовий гурток «Виноградна лоза»,
який функціонує на базі Барвінківського Будинку школяра.
В школі с. Гаврилівка розташований музей легендарної художниці.
Серед друзів та близьких знайомих Р.-І. – Д. Безперчий, О. Бекетов, Ф. Наталі, М. Синякова-
Уречіна, С. Васильківський, К. Пинєєв, М. Ткаченко, І. Якобс, О. Виєзжаєв, М. Беркос, М.
Пьострікова, П. Левченко, М. Уваров, Г. Семирадський, А. Данилевський, П. Мартинович, К.
Первухін, К. Кончаловський та ін.
***
БЕРЕГТИ СКАРБНИЦЮ НАЦІОНАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА,
з творчого кредо М. Раєвської-
Іванової
Малоросія має свої самостійні художні мотиви. Її вишивки, тканини, гончарні вироби
заслуговують на увагу не менш ніж пісні. Зібрані і збережені, вони збільшують скарбницю
національного мистецтва, послужать подальшому розвиткові нашої художньої промисловості.
ОДНОГОЛОСНО, з листа І. Голенищева-Кутузова М. Раєвській-Івановій від 4 січня 1897 р.
Милостива Государиня Марія Дмитрівна! Харківська Міська Дума на своєму засіданні 30 жовтня
1896 р. ухвалила принести Вам, Милостива Государиня, свою глибоку подяку за довіру, надану
міському керівництву в передаванні місту Вашої школи, на яку Ви поклали стільки сил і коштів, і
за ту допомогу, яку Ви надали цим місту в справі розповсюдження художньої освіти.
Міська Дума одноголосно просить Вас прийняти на собі звання Почесної Опікунки Харківської
міської художньо-промислової школи.
ПЕРЕДБАЧИЛА СОЮЗ МИСТЕЦТВА З ВИРОБНИЦТВОМ, з статті «Харківський художній
музей» на who-is-who.com.ua
М. Раєвська-Іванова відчувала необхідність того, що вже запроваджувалось у Європі, – зіткнення
промислового виробництва, яке на той час надзвичайно активно розвивалося, з мистецтвом. Ідея
створення загальнодоступного музейного закладу, який за прикладом європейських художньо-
промислових музеїв міг би сприяти вивченню вітчизняного прикладного мистецтва і
запровадженню кращих його зразків у виробництво, захопила харків’ян.
Назавжди увійшли в історію музейної справи ті, хто, незважаючи на всілякі труднощі й
перешкоди, сприяли створенню у Харкові нового загальнодоступного музею: М. Раєвська-Іванова,
письменник Г. Данилевський, художній критик А. Матушинський, художник-аматор М. Сабо та
ін. Значну підтримку у створенні музею надав харківський міський голова І. Фесенко –
інтелігентна, розумна людина, кандидат фізико-математичного факультету Харківського
університету.
Під тиском музеєтворчих ініціатив харків’ян, які мешкали у Петербурзі, за дорученням уряду в
Академії мистецтв було створено комісію з питань влаштування музеїв у провінціях Російської
імперії. Таким чином, саме харків’яни дали поштовх розповсюдженню музейного будівництва,
музейного буму на всю імперію.
А в Харкові народилася ще одна притока нашої музейної річки. 14 грудня 1886 р. урочисто і
святково було відзначено відкриття Харківського міського художньо-промислового музею –
другого за часом створення в усій Російській імперії і першого у тодішній Україні. Аналізуючи
архівні джерела і матеріали преси, можна зробити висновок, що музей ще від часу заснування
віддавав перевагу мистецькому напряму діяльності і став авторитетним центром, навколо якого
було сконцентровано художнє життя Харкова. Саме музейна комісія 1896 р. прийняла рішення про
створення у Харкові професійної художньої школи (нині Харківське
художнє училище).
ПОЧИНАЛОСЯ З ХАРКОВА, з статті В. Даниленко «Дизайнерська освіта України у світовому
контексті»
В художніх академіях Європи почали викладати теоретичні дисципліни. Згодом цей процес
торкнувся й України. Стосовно цього маємо дані про широко відому тоді малярню Києво-
Печерської лаври.
...Що ж стосується паростків синтезованої техніко-художньої освіти, то вперше проблеми
викладання основ дизайну було заявлено як такі, що мають самостійне значення, при обговоренні
підсумків Першої Всесвітньої промислової виставки, що відбулась у Лондоні 1851 року. Тоді було
висунуто ідею побудови навчання за основними видами дизайнерської діяльності після загальних
увідних курсів.
..Що ж до становлення художньо-промислової освіти на теренах Великої України, то тут склалися
три головні художні центри: Київ, Харків та Одеса. За часів Російської імперії, у другій половині
ХІХ століття, у цих містах виникли й набули розвитку художні навчальні заклади, що перебували
під опікою Петербурзької академії мистецтв. Лише в одному з них – школі М. Раєвської-Іванової у
Харкові, що ставав тоді індустріальним лідером Півдня імперії, домінував художньо-промисловий
нахил. Себто, саме у Харкові проростали перші паростки дизайнерської освіти.
ТРУНУ ВИРИЛИ З МОГИЛИ УЖЕ ЗА НАШИХ ЧАСІВ, з нарису І. Можейко «Перша в Росії»
Тридцять років тому хлопчаки з села Гаврилівка Барвінківського району розкопали на закинутому
цвинтарі стару могилу. В металевій труні лежала одягнена в усе нове жінка похилого віку. Від
різкого доступу повітря тіло на очах розсипалося в порох. Вціліла лише довга сива коса.
Хлопчаки намотали її на ціпок і довго бавилися, стьобаючи нею один одного. Вони не знали, що
коса, труна і розрита ними могила належали першій в Росії жінці-художниці Марії Раєвській-
Івановій.
Марія Раєвська-Іванова народилася в цій же Гаврилівці. Освіту отримала в домашніх учителів.
Складаючи іспити, познайомилася з Христиною Алчевською. Ця зустріч визначила її подальшу
долю – долю просвітителя.
Потім було п’ять років, проведених за кордоном, – Франція, Італія, Німеччина, навчання в
приватних студіях живопису, а одночасно – курси археології, етнографії, історії мистецтв,
зоології, геології, лінгвістики в Сорбонні, університетах Мілану і Праги.
Повернувшись в Росію, молода художниця намагається одержати диплом у Петербурзькій
академії мистецтв. …Вчені-чоловіки піддали Марію принизливій перевірці: спочатку послали в
Дрезден запит, а потім влаштували теоретичний іспит, котрий Марія Іванова блискуче витримала.
Це був безпрецедентний випадок: вперше в Росії жінка була допущена до іспитів в академію,
успішно їх здала й отримала диплом художника!
Повернувшись до Харкова, Марія позичила в матері 500 рублів і на початку 1869 року розмістила
в газетах оголошення про відкриття загальнодоступної художньої школи. Це було втіленням її
давньої мрії – вчити малювати всіх бажаючих.
Першим приміщенням школи стали три маленькі кімнати, орендовані в будинку Коропової в
Капелюшному провулку, а першим учнем – жандармський капітан Маслов, який мав, як
виявилося, незвичайні малювальні здібності.
Пізніше школа не раз змінювала місце розташування. Тільки 1878 року вона, нарешті, набула
власну адресу – вулиця Чернишевського, будинок 6. І це – окрема, особиста сторінка не стільки в
історії школи, скільки в житті самої Марії Іванової.
У художній школі креслення викладав Сергій Раєвський. В місті його добре знали як одного з
організаторів будівництва Народного будинку, попечителя Харківського навчального округу й
зачинателя Харківського товариства грамотності. В школі у Марії він працював безкоштовно, і
важко сказати, чим більше захоплювався – ідеєю доступної художньої освіти чи самою Марією.
Як би там не було, 1870 року вони побралися, і Марія Дмитрівна стала Раєвською-Івановою.
Особисте переплелося з громадським – Сергій Раєвський на свої гроші будує будинок на вулиці
Чернишевського – для школи і для родини.
Класи для занять розмістилися на першому поверсі, родина – на другому. Тут учили не тільки
живопису, малюнку і скульптурі. З цих стін виходили іконописці, ретушери, театральні
декоратори, архітектори, вишивальниці, креслярі, учителі малювання. Незаможних вчили
безкоштовно, а з багатих брали по 12 карбованців на рік. Таких, однак, знаходилися небагато,
тому матеріальні проблеми переслідували школу постійно. Не вистачало коштів на навчальні
посібники, матеріали, оплату викладачів. Тільки в 80-і роки міська управа почала щорічно
виділяти допомогу в розмірі 200 карбованців, хоча загальні витрати складали півтори тисячі.
…Метод викладання, розроблений Раєвською-Івановою, визнали одним з трьох кращих у Росії.
Академія мистецтв присудила їй звання Почесного вільного співтовариша, а на Всеросійській
виставці малювальних шкіл саме її школа одержала другий диплом, випередивши знамените
Строганівське училище.
…У 1894 році Марія Дмитрівна початку сліпнути. Вона передала школу місту, і влада знайшла
нове приміщення при міському художньому музеєві. Довгих сімнадцять років після цього
Раєвська-Іванова домагалася створення на базі школи державного училища, підлеглого академії
мистецтв. Домоглася! На жаль, через кілька місяців після його відкриття вона померла.
Училище в роки радянської влади стало технікумом, пізніше – художнім інститутом, а зараз це –
Академія дизайну і мистецтв.
Син Раєвської, відомий конструктор паровозів, трагічно загинув 1924 року.
А в 1940-му в будинку на Чернишевського, у маленькій кімнаті на другому поверсі – єдиній,
залишеній радянською владою під житло, помер Сергій Раєвський.
У місті немає пам’ятника Марії Раєвській-Івановій. На будинку по вулиці Чернишевського немає
меморіальної дошки. Але в найбільших художніх музеях зберігаються картини відомих
художників, які в неї вчилися, а в харків’ян є старий центр міста, створений вмілими руками і
чуйними душами її учнів.
Є ПАМ’ЯТНИК І МУЗЕЙ, з кореспонденції Б. Яницького «Погляд крізь роки»
Найперше, що мене цікавило, і саме з цією метою я надіслав листа на Барвінківщину, чи
збереглися могила видатної просвітительки і надгробний знак, як шанують пам’ять уславленої
землячки? І як я зрадів, коли прийшов лист.
За дорученням директора Гаврилівської школи Любові Яківни Корольової його надіслала її донька
Оксана – нині студентка Харківського гуманітарно-педагогічного інституту. Це вона за сприяння
наукового керівника, учителя історії Сергія Вікторовича Мірошниченка, провела копітку
пошукову і дослідницьку роботу в МАН з вивчення просвітницької діяльності М. Д. Раєвської-
Іванової.
...»Учні школи разом із учителями кілька разів на рік прибирають територію навколо пам’ятника,
– пише в листі Оксана Корольова. – У нашій школі є невеличкий музей Марії Дмитрівни, в якому
можна побачити її портрет, копії статей з періодичних видань, деякі інші матеріали. Маємо також
творчі роботи студентів того вузу, який заснувала наша славна землячка. У музеї в Барвінковому
функціонує виставка репродукцій картин М. Д. Раєвської-Іванової, деякі речі побуту».