Матеріали, привезені Данилом Заболотним з Бомбея, з великої епідемії чуми, стосувалися не лише
епідеміології, а пояснювали й низку питань імунітету, що особливо цікавило Іллю Мечникова.
Короткою була співпраця українського вченого-епідеміолога з фахівцями Пастерівського
інституту – російський уряд відкликав Заболотного для боротьби з епідемією чуми в Монголії.
ВІДВЕРТА ДУРІСТЬ, з «Щоденників» Л. Толстого
Ілля Ілліч справив на мене найприємніше враження. Я не зустрічав у ньому звичайної риси
вузькості фахівців, учених людей.
Навпаки, широкий інтерес до всього, і насамперед до естетичних сторін життя.
З іншого боку, складні спеціальні питання та відкриття в галузі науки він так просто викладав, що
вони мимоволі захоплювали своїм інтересом.
Я був вражений його енергією: незважаючи на ніч, проведену у вагоні, він був такий жвавий і
бадьорий, що являв собою чудовий доказ правильності його гігієнічного, почасти навіть
морально-гігієнічного режиму.
1 березня 1903 р. Ясна Поляна.
Читав статтю Мечникова знову про те ж: якщо видалити пряму кишку, то люди перестануть
думати про сенс життя, будуть такі ж дурні, як сам Мечников. Ні, без жартів. Думка його в тому,
що наука покращить організм людини, звільнить її від страждань, і тоді можна буде зайти сенс –
призначення життя. Наука відкриє його. Ну а як до цього жити всім? Адже й жили мільярди років
з прямою кишкою А що як, за вашою ж наукою, сонце вистигне, світ закінчиться до повного
удосконалення людського організму?
4 травня 1905 р. Ясна Поляна.
Саша від болю вколола морфій. Няня не схвалила: постраждати необхідно, якщо бог посилає. А
Мечников бажає знищити не лише страждання, а й смерть.
31 травня 1909 р.
Мечников виявися дуже легковажною людиною... Я спеціально вибрав час, аби поговорити з ним
про науку і релігію. Про науку, нічого, окрім вірив той стан науки, виправдання якого я вимагав.
Про релігію мовчанка, вочевидь, заперечення того, що вважається релігією, і нерозуміння і
небажання зрозуміти те, що є релігія. Відчутні внутрішні визначення ні того, ні другого, ні науки, ні релігії. Стара естетичність гегелівсько-гетевсько-тургенівська. І надзвичайний базікало. Я давав
йому говорити і дуже радий, що не заважав йому. Як завжди, під вечір стало тяжко від базікання.
20 липня 1909 р.
Два дні читав потроху Мечникова книгу («Оптимістичні етюди» – авт.) і жахався на її
легковажність і відверту дурість.
ЗУСТРІЧ ДВОХ ВИСОКИХ ДУШ, з розповіді О. Мечникової про поїздку до Ясної Поляни
Ми зійшли з поїзда на станції Засіки, куди за нами вислали коней. Був чудовий росяний ранок
після дощу. Уже сама поїздка полями, через ліси й луки викликала піднесений настрій, а думка
про близьку зустріч зі Львом Миколайовичем ще більше хвилювала нас. А он і село, старий сад з
відкритими ворітьми – то була Ясна Поляна. З хвилюванням в’їхали ми у довгу тінисту алею. Від
будинку і старого саду віяло поетичною привабливістю старовинних російських «дворянських
гнізд».
…Не встигли ми увійти у передпокій, як побачили самого Льва Миколайовича, який швидко
спускався сходами. Ми, звичайно, відразу ж упізнали його, передусім вражав його погляд –
глибокий, проникливий і в той же час по-дитячому світлий. У ньому не було й натяку на ту
суворість, яку ми звикли бачити на його зображеннях.
…То була зустріч двох високих душ, але ж яких різних.
ПРОБАЧТЕ ЗА ПЕРЕДЧАСНУ СМЕРТЬ, з духовного заповіту І. Мечникова
Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно,
погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і
більше, «пробачать» мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини.
