МЕЧНИКОВ Ілля Ілліч
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Зоолог, фізіолог. Автор теорії походження багатоклітинних організмів. Відкривач явища
фагоциту. Автор терміну «геронтологія». Лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини
(1908).
З дворянської родини. Батько, Мечников І., – гвардійський офіцер; брат, Мечников Л., – географ,
соціолог, публіцист.
Народився 3 (15) травня 1845 року в с. Іванівці Куп’янського повіту Харківської губернії
Російської імперії, але саме в цей час батьки переїхали в с. Панасівку (нині – Дворічанський район
Харківської області України).
Помер 2 (15 липня) 1916 р. в м. Парижі (Франція).Урна з прахом, у відповідності з заповітом,
зберігається в бібліотеці Пастерівського інституту.
Закінчив 2-у Харківську гімназію (1856-1862), фізико-математичний факультет Харківського
університету (1862-1864).
Стажувався в Західній Європі (1864-1866), працював в Петербурзькому (1868-1870), одеському
Новоросійському (1867-1888) університетах, паризькому Пастерівському інституті (1888-1916).
Нобелівську премію отримав за «дослідження механізмів імунітету».
Кавалер медалі Коплі Лондонського королівського товариства.
Почесний член Американської академії мистецтв та наук (1898), член-кореспондент (1883),
почесний член Петербурзької (1902) і Паризької (1904) академій наук.
Друкувався в журналі «Мюллерівський архів».
Як літератор дебютував рецензією на посібник з геології професора Леваківського (1861).
Потім настала черга доробків: «Деякі факти з життя інфузорій», «Етюди оптимізму», «Етюди про
природу людини», «Ембріологічні етюди про медуз», «Сорок років пошуку раціонального
світогляду», «Засновники сучасної медицини (Пастер, Лістер, Кох)».
Перу нашого земляка також належать книга «Несприйнятливість при інфекційних хворобах»
(1901), низка робіт з проблем старіння.
М. – автор учення про цитотоксини, засновник теорії зародкових листків, один з фундаторів
еволюційної ембріології, мікробіології та імунології, порівняльної патології.
У дослідах на собі довів роль холерного вібріона як збудника азіатської холери. Вражав себе і
поворотним тифом.
Один з засновників в Одесі першої на теренах Російської імперії бактеріологічної станції (1886).
Що стосується особистого життя, то наш земляк після смерті першої дружини намагався звести
рахунки з життям (1869).
Ім’ям М. названо село в Дворічанському районі Харківської області і тамтешнє
сільськогосподарське підприємство.
Воно також присвоєно Одеським національному університтові і науково-дослідному інституту
епідеміології та мікробіології, Харківському НДІ мікробіології, вакцин і сироваток, вулицям
Києва, Одеси, Харкова, Дніпропетровська.
Бронзові бюсти видатному вченому встановлені в м. Харкові та в селищі Дворічанське
Харківської області.
У Росії існує премія і Золота медаль імені нашого земляка.
Серед друзів та близьких знайомих А. – М. Пирогов, І. Сєченов, М. Гамалія, П. Ерліх, Л. Пастер,
Л. Толстой, В. Зеленський, Р. Кох, О. Ковалевський, Л. Тарасевич, П. Циклінська, І. Савченко, Я.
Бардах, В. Хавкін, М. Лисенко, В. Підвисоцький та ін.
***
ПОДОВЖУВАТИ ЖИТТЯ
, з наукового кредо І. Мечникова
Треба подовжувати життя, а не старість.
БЕЗ РОСІЯН – СПОКІЙНІШЕ, з листа І. Мечникова дружині у травні 1893 р.
З того часу, як росіян не стало у моїй лабораторії (у Пастерівському інституті), життя моє набагато
спокійніше й чистіше. Я би так не хотів, щоби вони знову занадилися сюди.
НИЦІ ЗВИЧАЇ, з листа І. Мечникова дружині у травні 1902 р.
Уже з перших твоїх (дружини) депеш я зрозумів, що Петербург і Росія тобі не до душі. Бачиш, дорога, чотирнадцять років життя за кордоном не минули марно. Те, що ти називаєш (тамтешнім)
сірим, буденним життям, ні що інше, як ниці звичаї.
КРИТИКУВАВ ПАНІВНЕ ВЧЕННЯ, зі спогадів Б. Клейна
У Київському університеті, в найбільшій 14-й аудиторії, зібралося безліч лікарів, професорів і
студентів. Мечников говорив виразно, просто, без жодних ораторських прийомів, і все ж одразу
заволодів увагою аудиторії, яка ловила кожне слово геніального вченого.
Він говорив про холерного вібріона, критикуючи панівне вчення, розповідав про досліди з холери
його учня, в майбутньому відомого вченого Сапарелі. Коли Мечников закінчив, оплески довго не
вщухали, і всі розійшлися, несучи у своїй пам’яті слова і діяння цього великого вченого.
В ПАРИЖІ ВИ ЗАПАЛИЛИ НАУКОВЕ ВОГНИЩЕ, з вітального листа Е. Ру з нагоди 70-ліття
І. Мечникова
...Ви стали на чолі школи і створили в цьому інститутові науковий осередок... У Парижі, як і в
Одесі, Ви запалили наукове вогнище, світло якого було видно здалека. Інститут Пастера багато за
що завдячує Вам.
Ви принесли йому престиж Вашого імені, і працями своїми та своїх учнів. Ви значною мірою
сприяли його славі. В ньому Ви продемонстрували приклад безкорисливості, відмовившись від
будь-якої оплати в роки, коли насилу зводили кінці з кінцями...
ВИНАХІДНИК КЕФІРУ, з статті Н. Позняк-Хоменко «Перший нобель з України»
…В італійському містечку Мессіни, як згадував сам Мечников, відбувся перелом в його
науковому житті. Спостерігаючи за прозорими личинками морської зірки, він помітив, як група
клітин, що вільно блукали організмом, одразу скупчувалася там, куди потрапляли сторонні тіла.
Якщо цих сторонніх тіл було порівняно мало, клітини їх просто з’їдали. Це йому нагадало
реакцію запалення, що спостерігалася в людей. Мечников назвав це явище фагоцитозом (від
грецького phagein – їсти).
Його виступ в 1883 році на 7-му з з’їзді природників і лікарів в Одесі викликав збурення в усьому
науковому світі. Справа в тому, що на той час у науці панувала теорія про пасивну роль організму
в процесі боротьби із хворобою, а Мечников наполягав на тому, що саме лейкоцити в організмі
людини виконують так звану санітарну функцію, допомагаючи подолати хворобу, – це й було
основою імунітету.
Варто відзначити, що Мечников не лише досліджував бактерії та ембріони в лабораторіях, а й був
практикуючим лікарем. Він активно цікавився питаннями епідеміології, вивчав холеру, на
тваринах простежував поширення сифілісу та шукав способи боротьби із цією хворобою. Задля
науки Мечников сам неодноразово наражався на небезпеку. Під час епідемії холери 1892–1894
років він із головою поринув у вивчення холерного вібріона, відкритого Кохом, і довів, що чиста
культура цієї бактерії викликає в людини типову азійську холеру. Досліди він провів на собі,
випивши культуру збудника смертельної хвороби.
А раніше, іще викладаючи в Одесі, він провів дослід самозараження зворотним тифом.
Подейкують, що він хотів звести рахунки з життям, коли його друга дружина Ольга Білокопитова
захворіла на черевний тиф, але, на щастя, обоє виявилися сильнішими за хворобу.
Наприкінці життя Ілля Мечников зацікавився ще однією проблемою людства – процесами
старіння організму і смерті. Він був переконаний, що потенціал людського організму набагато
більший, однак старіння відбувається внаслідок отруєння клітин бактеріями, названими вченим
цитотоксинами.
… Експериментуючи, він винайшов особливу закваску, яку сам пив уранці й перед сном,
запевняючи, що це панацея від старіння. «Лактобактерії професора Мечникова» почали продавати
в аптеках Росії, а згодом і по всій Європі. І лише пізніше з’явилася торгова назва цього відомого
нині кожному продукту – кефір.
НІКОЛИ НЕ ЗАБУВАВ ПРО УКРАЇНУ, з нарису В. Калити «Зустріч земляків у Парижі»
…Ілля Мечников ніколи не забував України, де минули пам’ятні роки юності і молодості. Час у
нього був гранично спресованим, наукові дослідження в Інституті Пастера вимагали повної
віддачі, поїздка на батьківщину завжди була проблематичною. Зате він уважно стежив за
науковими процесами, що відбувалися.
Якось, читаючи європейські часописи, натрапив на знайоме в Росії та Україні українське
прізвище. Данило Заболотний – чи це не той студент Київського університету св. Володимира,
котрий провів ризикований дослід на собі, випивши розведення холерних вібріонів? Той! Але
тепер це уже досить відомий в Європі учений-епідеміолог, побував на епідеміях у багатьох
віддалених губерніях Росії, у Маньчжурії, а тепер ось і в Індії, Аравії. Про нього пишуть як про
приборкувача смертоносних епідемій чуми на кількох континентах світу. У Заболотного, напевне,
величезний дослідницький матеріал, то чому б і не запросити земляка до Пастерівського
інституту?
Відповідні служби Росії і Франції взялися залагодити справу, і ось Данило Заболотний, той самий,
котрого ще наприкінці університетського курсу Мечников запрошував до праці в Парижі, постав
перед ним.
Матеріали, привезені Данилом Заболотним з Бомбея, з великої епідемії чуми, стосувалися не лише
епідеміології, а пояснювали й низку питань імунітету, що особливо цікавило Іллю Мечникова.
Короткою була співпраця українського вченого-епідеміолога з фахівцями Пастерівського
інституту – російський уряд відкликав Заболотного для боротьби з епідемією чуми в Монголії.
ВІДВЕРТА ДУРІСТЬ, з «Щоденників» Л. Толстого
Ілля Ілліч справив на мене найприємніше враження. Я не зустрічав у ньому звичайної риси
вузькості фахівців, учених людей.
Навпаки, широкий інтерес до всього, і насамперед до естетичних сторін життя.
З іншого боку, складні спеціальні питання та відкриття в галузі науки він так просто викладав, що
вони мимоволі захоплювали своїм інтересом.
Я був вражений його енергією: незважаючи на ніч, проведену у вагоні, він був такий жвавий і
бадьорий, що являв собою чудовий доказ правильності його гігієнічного, почасти навіть
морально-гігієнічного режиму.
1 березня 1903 р. Ясна Поляна.
Читав статтю Мечникова знову про те ж: якщо видалити пряму кишку, то люди перестануть
думати про сенс життя, будуть такі ж дурні, як сам Мечников. Ні, без жартів. Думка його в тому,
що наука покращить організм людини, звільнить її від страждань, і тоді можна буде зайти сенс –
призначення життя. Наука відкриє його. Ну а як до цього жити всім? Адже й жили мільярди років
з прямою кишкою А що як, за вашою ж наукою, сонце вистигне, світ закінчиться до повного
удосконалення людського організму?
4 травня 1905 р. Ясна Поляна.
Саша від болю вколола морфій. Няня не схвалила: постраждати необхідно, якщо бог посилає. А
Мечников бажає знищити не лише страждання, а й смерть.
31 травня 1909 р.
Мечников виявися дуже легковажною людиною... Я спеціально вибрав час, аби поговорити з ним
про науку і релігію. Про науку, нічого, окрім вірив той стан науки, виправдання якого я вимагав.
Про релігію мовчанка, вочевидь, заперечення того, що вважається релігією, і нерозуміння і
небажання зрозуміти те, що є релігія. Відчутні внутрішні визначення ні того, ні другого, ні науки, ні релігії. Стара естетичність гегелівсько-гетевсько-тургенівська. І надзвичайний базікало. Я давав
йому говорити і дуже радий, що не заважав йому. Як завжди, під вечір стало тяжко від базікання.
20 липня 1909 р.
Два дні читав потроху Мечникова книгу («Оптимістичні етюди» – авт.) і жахався на її
легковажність і відверту дурість.
ЗУСТРІЧ ДВОХ ВИСОКИХ ДУШ, з розповіді О. Мечникової про поїздку до Ясної Поляни
Ми зійшли з поїзда на станції Засіки, куди за нами вислали коней. Був чудовий росяний ранок
після дощу. Уже сама поїздка полями, через ліси й луки викликала піднесений настрій, а думка
про близьку зустріч зі Львом Миколайовичем ще більше хвилювала нас. А он і село, старий сад з
відкритими ворітьми – то була Ясна Поляна. З хвилюванням в’їхали ми у довгу тінисту алею. Від
будинку і старого саду віяло поетичною привабливістю старовинних російських «дворянських
гнізд».
…Не встигли ми увійти у передпокій, як побачили самого Льва Миколайовича, який швидко
спускався сходами. Ми, звичайно, відразу ж упізнали його, передусім вражав його погляд –
глибокий, проникливий і в той же час по-дитячому світлий. У ньому не було й натяку на ту
суворість, яку ми звикли бачити на його зображеннях.
…То була зустріч двох високих душ, але ж яких різних.
ПРОБАЧТЕ ЗА ПЕРЕДЧАСНУ СМЕРТЬ, з духовного заповіту І. Мечникова
Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно,
погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і
більше, «пробачать» мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини.
