Маслович Николай (fb2)


Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:


МАСЛОВИЧ Микола Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Драматург, поет-гуморист, куплетист, перекладач. Псевдонім – Воніфатій Носорогов.

З дворянської родини. Батько, Маслович В., – письменник, журналіст, видавець.

Народився в 1839 р. в с. Гіївці Харківського повіту Харківської губернії Російської імперії (нині –

Люботинський район м. Харкова України).

Помер не пізніше 1906 р. в с. Гіївці Харківського повіту Харківської губернії Російської імперії

(нині – Люботинський район м. Харкова України).

Закінчив Харківську гімназію, юридичний факультет Харківського університету.

Був суддею, почесним мировим суддею, гласним харківської міської Думи, губернським

секретарем.

Голова Харківського товариства любителів сценічного мистецтва.

Друкувався в журналах «Будильник», «Лелітка», «Розвага», «Російська старовина».

Як літератор дебютував в журналі «Лелітка» сатирою про театральне свято в провінційному місті.

Потім настала черга книг «Чавунка – слабувата струнка, або Свій своєму не завжди брат» (1870),

«Житейські мелодії. Куплети і пісні» (1875), «Наші байки і злоба дня» (1892), «Невдачі на дачі.

Жарт в 1-й дії» (1895), «Байки і бувальщини» (1896).

Переклав і видав збірку «Індійські байки» (1897).

Серед друзів та близьких знайомих М. – Я. Нахімов, П. Ольховський, І. Рапопорт, Д. Святополк-

Мирський та ін.


***

ОПТИМІЗМ СМІХУ

, з життєвого кредо М. Масловича

Сміх має бути оптимістичним.

ПРОДОВЖИВ БАТЬКОВУ СПРАВУ, з розвідки І. Папуші «Modus orientalis. Індійська

література в рецепції Івана Франка»

У цей період Леся Українка після порад свого дядька Михайла Драгоманова працює над книгою

«Стародавня історія східних народів» , що містить розділ «Первісні арійці», а також перекладає

гімни Ріґведи.

Микола Маслович, син В. Масловича, ніби продовжуючи справу батька, друкує у власному

перекладі збірку «Індійські байки» (1897). Iван Франко пише свою індійську поему «Цар і аскет»

(1892), перекладає статтю Л. Фера «Будда і буддизм» .

З індологією певним чином пов’язана праця професора Харківського університету академіка

Української академії наук Миколи Сумцова «Анекдоти про дурнів» (1899), де є розділ «Про

індійські анекдоти» .


ВІДОБРАЖАВ НАСТРОЇ ЕПОХИ «СУТІНОК», з біографічного словника «Російські

письменники. 1800-1917»

Головний предмет зображення М. – повсякденність губернської провінційного міста, з всіма його

безглуздостями та алогічностями. У формі байки він змальовував навіть відверто фейлетонний чи

репортерський матеріал: будівництво залізниці, водогону, пуск трамваю, засідання в міській думі, питання міського освітлення та антисанітарного стану, «епідемію» одружень за розрахунком, дачний побут і психологію «дачників», типи банкірів, купців, лікарів-гомеопатів, які щойно

входили в моду тощо.

Іронічні куплети і одноактні водевілі М., насичені тими ж реаліями провінційного побуту, часто

пародіювали ідеали шістдесятих років.

Писав М. також «серйозні» вірші про кохання і природу, проникнуті настроями епохи «сутінок».


ГОЛОВОЮ ОБРАЛИ МАСЛОВИЧА, з повідомлення газети «Південний край» за 20 вересня

1888 р.

Загальні збори членів Харківського товариства любителів сценічного мистецтва.

Головою обрано М. В. Масловича.


ВИДАВ СИН, з повідомлення газети «Південний край» за 29 квітня 1890 р.

Вихід другого видання «Казки про Харька, засновника Харкова, про його дочку Гапку і батрака

Якова».

Перше видання книги В. Г. Масловича вийшло в 1865 р.

Друге видання підготував син письменника – М. В. Маслович.

ЗАТУЖИВ ЗА ГІЇВКОЮ, з порталу «Архітектурні та природні пам’ятки України»

Губернський секретар Микола Васильович Маслович значно поліпшив садибу в Гіївці, особливо

багато уваги приділяв створенню паркового ансамблю. Палац також добудовувався. Тут важливо

відзначити, що дружиною його стала Віра Петрівна, дочка надвірного радника Петра Савовича

Ольховського, власника відомого нам палацового паркового ансамблю в Шарівці Богодухівського

повіту.

У 1875 р. генерал-лейтенант Вітковський розшукував маєток в Харківській губернії для

відпочинку Великого Князя Миколи Костянтиновича. Серед п’яти маєтків, які підходили для цієї

мети на першому місці стояв маєток М. В. Масловича: «…село Гіївка з усіх боків оточено гаєм, а з

четвертого боку село й великий ставок з хорошою водою, місце високе і здорове».

Все ж таки маєток М. В. Маслович змушений був продати через брак коштів для утримання

палацу. 1881 року маєток придбав генерал-губернатор князь Дмитро Іванович Святополк-

Мирський. А Масловичі переїхали до Харкова (власний будинок на вул. Новомало-Сумській, нині – Мироносицька).

Проте не пройшло й трьох років, як М. В. Маслович затужив за Гіївкою і попросив князя Д. І.

Святополк-Мирського продати йому дворове місце в центрі Гіївки, поряд з палацом і церквою. За

700 руб. сріблом князь поступається. Проте фінансове становище сім’ї Масловичів змушує їх

продати дворове місце вже в 1891 р.

Останні відомості про цю сім’ю стосуються дітей М. В. Масловича – Віри, Ольги і Миколи, які

зараховані до 3-ї частини Харківської дворянської родовідної книги.

…У 2000 р. я вперше побував в Гіївці Люботинського району. Палац, звичайно, занепадає рік за

роком, особливо шкода рідкісний класичний флігель з напівротондою. Від парку не залишилося й

сліду, проте відновлена Миколаївська церква, біля якої німим докором прихожанам зігнулися

залишки надгробків священиків і князів Святополк-Мирських.

У Гіївці надзвичайно смачна вода й калина, а в тому самому старовинному ставку водяться

пристойних розмірів щуки.